“Старий пердун” з Дніпра став дипломантом “Коронації слова”-2021

30 серпня 2021 о 16:00 - 10351

Григорій ЛуговськийГригорій Луговський


“Старий пердун” з Дніпра став дипломантом “Коронації слова”-2021

Сценарій короткометражного соціального драмеді “Старий пердун” дніпрянина Олексія Мазура став твором-дипломантом в номінації “Кіносценарії” найпрестижнішого в Україні літературного конкурсу з міжнародним статусом – “Коронація слова”.

Про це можна дізнатися з офіційної сторінки конкурсу.

«Старий пердун» – це історія про останній день життя сивочолого вдівця, який за свою незграбність і неповороткість повсюди – на касі магазину, в маршрутці, на вулиці, в банку перед терміналом – зазнає образливої характеристики. Дід повертається додому, аби невдовзі віддати Богові душу – у старого зупиниться серце, виснажене вбивчою самотністю, відчуттям абсолютної непотрібності і пронизливим щемом за померлою дружиною, з якою прожив усе життя.

У 2020 році, на минулій «Коронації», автор, взявши участь у цьому конкурсі вперше, здобув диплом в номінації “Кіносценарії” за короткометражну кримінальну драму “Безхатько”.

Також в його активі – диплом фіналіста за сценарії “Обіцяю” і “Замкнутий простір” (конкурсу короткометражних сценаріїв “Своє кіно-3” (2019 р.) та спеціальна відзнака Національної спілки кінематографістів України і «вибір продюсерського журі» фестивалю сценарної майстерності «Кіноскрипт-V» (2019 р.) за сценарій короткометражної драми «Доброволець» (нині – «АТОшник»). Всі три роботи присвячені темі АТО.

Та попри успішність сценаріїв на професійних конкурсах екранізації ще жодної немає.

На це Олексій Мазур має таку думку:

“У нас сценарні конкурси і екранізації – окремо. Дуже прикро констатувати, що здобутки на престижних конкурсах не стають для сценаристів трампліном у професії. Така ситуація засвідчує відсутність професійних ліфтів у кінематографії.

Кінематографічна спільнота є дуже закритою, я би навіть сказав агресивно-войовничо неприступною. Мій досвід, і не лише мій, бо я тут – далеко не унікальний, засвідчує, що у кіновиробництво немає доступу з парадного входу, з вулиці. Без корисних знайомств, зв’язків, приватних рекомендацій.

У продюсерів – алергія на невідомі імена. Їм краще працювати з уже знаними сценаристами або ж своїми знайомими.

Наші продюсери часто-густо не орієнтуються в сценаріях, не мають належної сценарної освіти і не вміють вирізняти якісні, драматургійно вивірені сценарії. А результати того, що вони екранізують – говорять самі за себе. Народ у кінотеатри не йде. Але продюсерам від того ні холодно, ні спекотно, адже глядацький інтерес до їхнього кінопродукту для них неважливий. Бо гроші вони отримують не від прокату, не від касових зборів, які мають жалюгідні, сміховинні показники, а від державного фінансування, отримуваного на пітчингах Держкіна, Мінкульту, УКФ та інших.

Отже, вони вже у прибутку, незважаючи на показники зпродюсованої ними (за державний кошт) кінострічки у прокаті, під час якого кінозали порожніють. Глядач як фактор, що має бути найголовнішим, для українських продюсерів – взагалі ніщо. А починається все саме зі сценаріїв, з професійних конкурсів. Для продюсерів – це не орієнтир. Вони продюсують картини на власний смак і розсуд.

Іншою тривожною тенденцією, є взятий продюсерами твердий курс на авторське і фестивальне кіно, а не жанрове, тобто глядацьке. Статуетки та оцінки журі для них явно пріоритетні, ніж реакція і визнання від глядачів. А мої сценарії – саме такі. Які говорять з глядачами зрозумілою мовою – без маячливо-фантасмагоричних вихилясів.

Та ще більше тривожить – негласне але суворе табу для продюсерів на фільми про сильних, вольових і рішучих добровольців у тилу на гражданці, які кидають виклик системі, тотальній несправедливості; які у світоглядному, ментальному, моральному й ідеологічному конфлікті з владою (за що переслідувані та репресовані нею); які нескоримі й непримиренні з суддівським свавіллям, корупцією, ментівщиною.

Замість цього продюсери штампують кіно про слабких українців – про те, як мамусі їдуть на той бік, аби визволити своїх полонених синочків – зломлених, скорених, не здатних до спротиву. А під час мандрів дізнаються, що на тому боці – теж люди, з якими варто спілкуватися, пробачати, миритися, що відповідає путніській пропаганді про так званий внутрішній, громадянський конфлікт в Україні, а не міждержавний, цивілізаційний.

Це щодо мого бачення глобальних проблем. А є і місцеві, регіональні. Зокрема, абсолютно байдужим до сценарних звитяг на всеукраїнському рівні лишається департамент культури Дніпра. Вони проводять свій місцевий конкурс «Культурна столиця» і фінансують роботи, які там перемогли. Виходить, що перемоги творів на державному рівні вони до уваги не беруть. Від них не можна добитися екранізацій сценаріїв, які, отримавши дипломи у Києві, сприяли б кінематографічної популяризації Дніпра, бо знімати стрічки за сценаріями, що здобули високі оцінки експертів та журі в українській столиці, можна було би і в дніпровських локаціях».

Довідково:

Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» є найпрестижнішим українським конкурсом у царині романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей.

Головна мета конкурсу – підтримка новітньої української культури, пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу кіно й театру. І як наслідок, наповнення українського ринку повнокровною конкурентноспроможною літературою, а кіно й театру якісними фільмами і п’єсами.

Раніше “Лица” інформували:

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: