Цинічний і патологічно брехливий неадекват на посаді очільника патрульної поліції – ганьба правоохоронної системи і небезпека для суспільства.
Мій особистий досвід листування з місцевим патрульним главком вимірюється багатьма роками. Тоді Калюжний був ще капітаном. Тому я пречудово в курсі «професійного» почерку Управління та його начальника.
Отримувані відписки на звернення – запити і скарги – завжди відзначалися маніпулятивним характером, вражаючими нісенітницями і безпардонною брехнею. Що не відповідь, то чергова порція абсурду і відвертої маячні.
Але все це стосувалося подій, які не мали широкого суспільного резонансу. Вони не були зафіксовані на відео і мали дуже обмежене коло свідків. Бо відбувалися, скажімо, у моєму дворі чи на прилеглій території та були з розряду побутових.
Приміром, вони стосувалися безуспішних викликів поліції до регулярних галасливих посиденьок п’яних компаній чи влаштовуваних гучних «дискотек» під зоряним небом. Якщо патрульні екіпажі і приїжджали на місце, то толку від них не було жодного. Неподобства, які заважали відпочинку, тривали й надалі. Але у відповідях за підписом капітана Калюжного дії екіпажів завжди оцінювалися правильними, такими, що до них не могло бути жодних претензій чи бодай найменших докорів.
Та от 29 серпня в Дніпрі стався інцидент, що прогримів трьома пострілами патрульного в спину порушника на всю країну.
А 31 серпня патрульні цілою отарою прителіпали до Кіровського райсуду Дніпра на засідання з обрання запобіжного заходу своєму колезі Єгору Звонкову.
Крім натовпу патрульних у дворі більше нікого не було. Хіба що тільки журналісти. Смисл уніформованого збіговиська видавався ясним як білий день: підтримати своєю присутністю підсудного патрульного.
Звиклому до недостойного правоохоронного органу стилю комунікацій Управління з приводу буденної рутини, мені стало цікаво, до яких трюків там вдаватимуться у відповідях на звернення щодо подій, які здобули широке висвітлення в пресі. Відтак, звернувся за поясненням такої завеликої кількості патрульних у дворі суду і потім на засіданні, а також цілі проведеної акції.
На запит відповіли, що виявляється, це не був спеціально організований кимось захід з підтримки, а просто патрульні, незалежно один від одного, вирішили з огляду на підвищену суспільну увагу до події прийти та позабезпечувати на вказаній території безпеку та порядок. Причому, в листі за підписом заступника Калюжного – Вячеслава Маслюка – акцентувалося, що поліцейські зібрались без жодної вказівки від когось.
Ви допускаєте таку ситуацію? Наскільки реальною та правдоподібною вона вам видається? А як щодо щирості наданої відповіді – ніяких підозр і питань не виникає?
Чому в Управлінні не написали так, як воно все було насправді, існує кілька припущень.
Перше – заборона будь-якої громадсько-політичної активності в період воєнного часу. А тут же, по факту, майже мітинг та ще й людей у формі. Тому в Управлінні зметикували подати організовану масовку копів як звичайнісінький захід з «патрулювання» території.
І, «звісно», без жодної на те чиєїсь вказівки. Бо в мітингів є організатори, а тут, бачите, нічого подібного, а тому і жодних претензій до ініціаторів групового дійства бути не може – через їхню відсутність. Ніхто, мовляв, нікого нікуди не кликав – всі самі пришкандибали. Правда, як вже було сказано, у дворі нікого, крім самих патрульних не було, то виходить, що вони зібралися задля підтримки порядку… серед самих себе.
Друге пояснення надання наскрізь пройнятою фальшю відповіді – запобігти закидам у тиску на суд. Хоча дуже на те змахувало. Стільки патрульних у дворі, а потім і в залі засідань… Але про що ви: який такий тиск? Це ж, всього-навсього, патрулювання! Забезпечення безпеки.
Серед тих, хто тусувався у дворі суду, було й обласне патрульне керівництво – те, яке, слід розуміти, не давало нікому жодних вказівок. Тільки не разом зі всіма, а окремо, своєю компанією. На те воно і начальство. Принаймні, так керманичів зафіксувало фото кореспондента «Радіо Свобода».
Підполковник Калюжний стовбичив разом зі своїм заступником Вячеславом Маслюком і ще одним, заснятим зі спини, доволі широкої. Але фізіономії Калюжного і Маслюка на світлині видно чітко, без жодного сумніву в тому, що це саме вони.
Я вирішив продовжити експеримент і звернувся з запитом до Управління задля підтвердження очевидного. Поцікавився, чи це Калюжний і чи впізнають в Управлінні свого начальника на фото?
«Патрулька» не була б «патрулькою», якби традиційно не вдалася до «хитромудрих» маніпуляцій. Мені написали, що відповідь на запит… “не видається можливою”. І «пояснили» чому:
«Оскільки запитувана інформація не відображена та не задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, не була отримана та не була створена в процесі виконання Управлінням своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, надання інформації Управлінням у відповідь на ваш запит не видається можливим».
Отакої!.. Підпис В. Маслюка, виконавець – Олександр Енгельс. Досі не «декомунізований».
Виходить, в Управлінні «не знають», чи був їх очільник того дня у Кіровському райсуді. І заснятий Калюжний – «не відображений будь-яким засобом та не задокументований на будь-якому носієві». Тобто, фото, за логікою патрульного Управління – не «носій».
Одначе, я вирішую поглибити експеримент. Про Калюжного на фото я запитував в Управління. Дай, думаю, адресую свій запит безпосередньо Калюжному – що мені відповість він сам? Нюхом чуяв, що й тут не обійдеться без сюрпризів… І таки не помилився!
Калюжний відповів про себе на фото те саме: “відповідь не видається можливою». А в обгрунтування навів: Закон України «Про Національну поліцію», Конституцію України, Закон України «Про доступ до публічної інформації», Конвенцію Ради Європи про доступ до офіційних документів, Постанову пленуму Вищого адміністративного суду України…
І от все це, взяте до купи, за логікою Калюжного, стоїть на варті того, щоби він не визнав очевидного – себе на тому фото.
А уявіть таку ситуацію: найпростішу і, здавалося б, найвірогіднішу. Я запитую в Калюжного, чи він це на фото, а той дає ствердну відповідь. Якби підполковник так відповів, то й новини ніякої б не було. Як і жодного інформприводу для критики. Бо в чому новина і які можуть бути докори за пряму і щиросердну відповідь? До того ж – очевидну. Але ж ні! Де там… Це не про нашого Калюжного.
Я би ще зрозумів його мотив не визнавати себе на фото, якби, приміром, він був заснятий у тому дворі за деревом під час справляння природної потреби. Соромно було б признатися. Але ж на тому фото – нічого подібного! Калюжний стоїть поруч зі своїм заступником Маслюком і ще якимсь одним. У футболці з Тризубом на грудях та у штанях. То чого ж соромитися? Навіщо аж на трьох (!) сторінках гнати клінічну «пургу», коли б вистачило лише сказати: «так, це був я».
І, зрештою, вишенька на торті.
Зображення сержанта патрульної поліції Анастасії Жили зі скривавленим обличчям внаслідок сутички 29 серпня облетіло всі ЗМІ. Але так само, як наслідки удару нападника кулаком в обличчя, на правій руці Жили добре видно величезне татуювання.
Одні розцінили його бандитським, притаманним мексиканським “bandidos» – представникам кримінального світу, які сповідують культ «Santa Muerte» («Святої смерті»). Інші побачили у зображенні скандинавську міфологію, вказуючи на присутні руна.
Та як би там не було, є затверджені МВС Правила носіння одностроїв, які забороняють поліцейським мати будь-які тату на відкритих ділянках тіла. Про це йдеться прямо і безапеляційно: не можна і все. Категорично. Інакше цю норму потрактувати неможливо.
Пишу про це до патрульної поліції, вимагаючи фіксації Управлінням факту порушення Жилою Правил і застосування до неї дисциплінарного стягнення.
Відправив. Сиджу і міркую: що ж вони можуть ще відповісти, окрім як підтвердити очевидне? Бо ось Жила, ось її тату на відкритій ділянці тіла, і ось Правила, де все чорним по білому. Які ж тут іще можуть бути варіанти? Виявляється… можуть. Та ще й які!
«Майстер-клас» з «апофігею» питомо мєнтівського цинізму, правового нігілізму і просто відвертої маячні дав підполковник Калюжний. Підпис – його, виконавець – Олександр Зазуляк.
В листі згадується п. 2 розділу ІІ Правил носіння однострою поліцейських, згідно з яким «носіння предметів однострою вимагає від поліцейського не відкривати (демонструвати) частини тіла з татуюванням».
Далі йдеться про затверджені МВС однострої. А потім – про неможливість, згідно з іншим пунктом згаданих Правил, поєднувати з одностроєм елементи цивільного одягу.
Досі в тексті було все нормально і його можна було сприймати таким, що написаний адекватною людиною. Але нате вам! Ось який вбивчий своїм маразмом робиться висновок:
«З урахуванням відсутності додаткових предметів однострою та пряму заборону на використання поліцейськими цивільного одягу, що могли використовуватися з метою приховування наявних на тілі татуювань /…/ дії сержанта Анастасії Жили не можуть бути розцінені як умисне відкривання (демонстрування) частини тіла з татуюванням, а отже не встановлюють наявність повного складу дисциплінарного проступку”.
Ви зрозуміли, про що цей триндьож?
На повному серйозі патрульна поліція відповідає, що так, мовляв, є таке правило про заборону тату на відкритих ділянках тіла. Але поліцейська форма – вона така, яка є, в даному випадку – літня, тобто з коротким рукавом.
І якби можна було приховати тату якимось елементом цивільного одягу, Жила так би і вчинила. Але це прямо заборонено Правилами. Тому… вона ні в чому не винувата.
Але яким чином те, що тату на відкритій ділянці тіла не можна приховати якимсь елементом цивільного одягу, бо не допускається поєднувати цивільне з одностроєм, відміняє сам факт порушення патрульною Жилою Правил в частині неприпустимості мати таке тату?
Оця відповідь здивувала навіть мене, який був готовий до всього. Але до такого карколомного вибрику – ні.
Виходить і тут, попри всю невідпорну очевидність порушення, не можна добитися навіть дисциплінарного стягнення з патрульної. Управління не визнає її порушницею, не гребуючи найабсурднішими «аргументами» на її захист, що протирічать як Закону, так і здоровому глузду.
І все це освячено підписом начальника – підполковника Калюжного. “Небензя” головного мозку.
Громадянам не можна нічого порушувати. За це вони можуть бути оштрафовані, затримані, ув’язнені, зрештою – застрелені патрульними прямо на місці пригоди. І якщо вас застрелять, то будьте певні: у відповідь на скарги Калюжний напише, що все було зроблено належним чином. Тобто бездоганно, як завжди.
А от патрульній Анастасії Жилі – можна порушувати, і нічого їй за те не буде. Жодних санкцій. Здається, зроби вона це тату собі на лобі, то Калюжний так само нічого б крамольного не помітив. Написав би про відсутність ознак дисциплінарного проступку. Бо щоби патрульні не чинили та як би не казилися, а вони в нього апріорі не можуть бути в чомусь не праві.
Що ж це за «патрулька» реформована, коли від неї так нестерпно тхне старою совковою «мєнтовкою», що керується не Правом, а «мєнтівськими понятіями», які ставлять поліцейських поза і над Законом.
І якщо так, то завтра жертвою патрульних-«bandidos» може стати хто завгодно. Багаторічна й системна політика обласного Управління під орудою підполковника Калюжного зі старанного «відмазування» своїх співробітників від відповідальності – небезпечна для суспільства, бо грозить новими непередбачуваними проявами поліцейського свавілля.
Олексій Мазур