Війна розкидала їх по усьому світу. Вони тікали у пошуках безпеки та мирного неба, а знайшли ще й підтримку та допомогу у зовсім чужих країнах. Від початку повномасштабного російського вторгнення за кордон виїхали понад 5 млн українців. У кожного з них своя історія, свої переживання та досвід.
Дніпрянка Олександра разом з мамою та молодшою сестрою подолали шлях у тисячі кілометрів, проїхали з десяток міст та опинилася у Великій Британії. Зараз, знаходячись у безпеці, активно допомагають Україні. Як склалося їх життя на чужині – розказали самі біженки.
«Життя змінилося в один момент»
Активні будні, улюблена робота, прогулянки з друзями та родинні вечори. Усе це було у дніпрянки Олександри до 24 лютого. Того дня дівчина мала прокинутися від будильника, а розплющила очі від вибухів. В один момент життя поділилося на «до» та «після». Вже за декілька днів Олександра разом з мамою та молодшою сестрою стояли у черзі до евакуаційного потягу.
«Ми о 7-й ранку приїхали на вокзал 6 березня. Якимось дивом потрапили в цей поїзд. Тому що на вокзалі були тисячі людей, готові одне одного затоптати. У поїзді було 17 вагонів, у кожному по 100-200 чоловік. Хтось їхав стоячи, хтось спав на підлозі, не було ні подушок, ні матраців, але всі були щасливі, що виїхали», – ділиться дніпрянка Олександра Філь.
«Тримаємо курс на Британію»
Закарпаття, Польша, Франція, Німеччина. Тисячі кілометрів дороги, години без сну та спокою і невизначенність попереду. У голові сотні думок, на душі тривога, а у серці – біль за Батьківщину. І ось Олександра з родиною приймають кардинальне рішення: їхати у Британію.
«Знайшли ми сім’ю на Фейсбуці, в групі для біженців у Британії. Я просто написала пост про те, що наша родина шукає сім’ю, що приймає евакуйованих. Неважливо де, головне, щоб люди були хороші. І вже за лічені секунди нам відповіла жінка. Коли ми приїхали, були ще більше шоковані, бо нам одразу сказали: «Ви тепер наша родина. Почувайтесь, як удома. Наш будинок – ваш будинок», – розповідає Олександра.
«Про Україну не забули»
Але дівчина розуміє, що її дім – це Україна, яка зараз потребує неабиякої допомоги. Тому, не гаючи часу, з першого ж дня розпочала підготовку масштабного мітингу у Британії.
«Коли я побачила, скільки людей почало приходити і брати участь, скільки людей долучалося, щоб послухати нас, я була просто в шоці. Велика кількість підтримки навколо. Британці підходили, розглядали фотографії з Маріуполя, я взяла гучномовець і почала розповідати історії про окуповані міста. Багато хто ставив запитання, я кожному пояснювала. Хтось підходив і питав, як допомогти Україні, куди задонатити гроші», – додає дівчина.
Разом з родиною Олександра почала активно поширювати інформацію про Україну і те, що діється в нашій країні. Окрім цього, розповсюджувала українську символіку.
«Мама британцям зв’язала шапочки. Вони тепер грають у гольф у шапочках із прапором України. Далі почала в’язати сувеніри і тепер, куди б ми не прийшли, у них скрізь наші сувеніри».
А ще родина знайомить британців з українською кухнею.
«На кухні, де всі ми збираємось вечорами, з нашою появою готуються тепер не тільки мюслі із сендвічами, а й борщ та вареники», – задоволено розповідає Саша.
«Прийняли, як рідних»
Олександра зізнається, з гостинністю господарів їм неабияк пощастило. А до українців британці ставляться як до рідних.
«Вони дуже відкриті, всі готові допомогти. Абсолютно кожен, хто дізнається, що ти з України, чимось хоче підтримати. Хтось фінансово, хтось – просто пригостити. Але всі намагаються бути привітними та дружніми».
«Не все так добре, як здавалося»
Однак, попри неймовірну привітність британців, нова країна підготувала інші випробування – ціни.
«Якщо говорити за ціни на продукти, то відмінність дуже значна. Наприклад, літр молока тут коштує десь 50 грн. Сир, маленька упаковка на 10 слайсів – 90 грн. Маленька пачка ковбаси – 40 грн», – каже дівчина.
Ще однією складністю стала бюрократична складова. Аби влаштуватися на роботу, потрібно заповнити чимало документів, тижнями чекати їх перевірки, а вже потім ставати до роботи. А без неї у Британії прожити складно.
«За нашими українськими зарплатами тут ціни космічні, за британськими – нормальні. Наприклад, якщо ти не знаєш англійської та претендуєш на якусь некваліфіковану роботу, то отримуватимеш десь 1200 фунтів. І цього тобі вистачить, щоби зняти житло і оплатити харчування. А середня зарплата – 2500 фунтів. І ти на ці гроші можеш себе комфортно почувати. Звичайно, на українську зарплату 250 фунтів тут зможеш лише поїсти», – розповідає Олександра Філь.
«Думками і серцем на Батьківщині»
Однак, як би добре не було у Британії, душа болить за Україною. Тож, при першій нагоді родина збирається повернутися на Батьківщину.
«За Україною ми сумуємо просто шалено. Деколи виникає бажання просто зараз зібрати речі і хоч на велосипеді, хоч пішки, але попрямувати додому. Однак, ми розуміємо, що здоровий глузд має переважати», – каже дніпрянка.
Поки що, Олександра з родиною у Британії. Однак, навіть на відстані їх серця б’ються у ритмі з Україною.
Регіна Орлова
Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.