І хоч автор крилатої фрази, що на фото, мав дещо інше на увазі, про що розповідає розслідування Arzamas.academy, з часом вона стала жити своїм життям і сприйматись виключно у негативному значенні.
Крім згаданих у статті Arzamas.academy, я неодноразово зустрічав цю ж саму думку у інших видатних особистостей. З тих, кого пам’ятаю – це Бертран Расселл, Умберто Еко та Артур Шопенгауер. Найбільш узагальнено та лаконічно виклав цю думку Лев Толстой, тому процитую:
«Патриотизм в самом простом, ясном и несомненном значении своем есть не что иное для правителей, как орудие для достижения властолюбивых и корыстных целей, а для управляемых — отречение от человеческого достоинства, разума, совести и рабское подчинение себя тем, кто во власти. Так он и проповедуется везде, где проповедуется патриотизм».
В Україні ця думка теж прижилася. Особливо в російськомовному середовищі. Наприклад, мало хто не глузував з порошенківського лозунгу «Армія. Мова. Віра». І далі.
Мову в холодильник не покладеш.
Краще б вулиці асфальтували, а не перейменовували.
Яка різниця, якою мовою розмовляти, головне, щоб порядна людина була.
Спочатку про економіку треба думати, а потім про патріотизм.
Який патріотизм, коли скоро всі розумні та талановиті люди звалять з України?
Ці «свідомі українські патріоти» … [тут вставте все, що ви думаєте про людей, які замість того, щоб робити корисну справу, займаються фанатичною маячнею].
Патріоти – то невдахи, які нічого в житті не досягли.
«Патріоти» йдуть в АТО, бо там добрі гроші платять, а ще вони від війни отримують задоволення.
Це «свідомі патріоти» довели Україну до такого стану, а от у часи СРСР був порядок і квартири безкоштовно давали…
Ну і так далі. Хто робить етнографічні спостереження за постколоніальною частиною сучасного українського суспільства, той пригадає багато в тому ж дусі.
Тож чи дійсно щось не так з «патріотизмом», бо не можемо ж ми не дослухатися до вищезгаданих авторитетів?
Звісно, авторитети праві, але як завжди є своє «але». Погляньмо ще раз на перелік авторитетів та спробуймо вгадати, що в них спільного? Відповідь: вони всі є представниками імперіалістичних націй, які свого часу не тільки панували в своїх державах, але й багато в чому будували свою могутність на пануванні над навколишніми територіями та взагалі в світі. Великобританія, США, Російська Імперія, Німеччина, Італія. Декларація патріотизму в такій країні (якщо ти є представником титульної нації) є чимось безглуздим. Твоя країна і так панує, а еліти суспільства є головними бенефіціарами імперського патріотизму. І якщо хтось з нечистим сумлінням в такій країні занадто голосно зізнається у своєму патріотизмі, то це дійсно виглядає як спроба примазатись до сильних і успішних. З іншого боку росіянину Толстому дуже легко декларувати свій християнський космополітизм, коли й так усюди Росія, та таврувати російською мовою (не французькою і не англійською) патріотизм, коли над російською культурою не висять сокири Валуєвського циркуляру та Емського указу.
З Україною геть інша справа. Ми ніколи не були не те що імперською націю, але й ніколи по справжньому не панували на своїй території й досі не одержали остаточної перемоги над малоросійським та пострадянським дискурсами, не кажучи вже про погляди тих, хто має зараз політичну та економічну владу. Довгий час заявляти себе українським патріотом було справою не те що національного панування, але виживання української ідентичності. Декларування українського патріотизму було подвигом у тому сенсі, що будь-які особисті націоналістичні чи культурницькі прояви загрожували суспільному становищу сміливця або могли навіть коштувати йому життя. Мірою справжнього патріотизму є те, яких особистих затрат вимагає від людини її патріотизм. Одне діло примазатися до країни, яка підкорює космос, а інше, як казав Євген Чикаленко, любити Україну до глибини власної кишені. Або просто перейти на українську в суцільно російськомовному середовищі, що на справді не просто.
Найцікавіше те, що звинувачення в «негідницькому патріотизмі» справедливі якраз до тих, хто таврує чи глузує з українського патріотизму. Наведу приклад з особистого життя. Іноді мені доводиться спілкуватись з людьми, чиї найкращі роки пройшли в радянські часи. Авжеж, вони розчаровані сучасною Україною, бо, як відомо, в молоді роки трава зеленіша, морозиво смачніше та сексуальні бажання сильніші. Вони намагаються вбити мене таким ось аргументом. У радянські часи Україною дійсно можна було пишатись. Ми жили краще за всіх у Союзі. У яку б республіки вони не приїжджали, всюди до українців ставились з великою повагою. А зараз що? Всі радянські здобутки втратили, а українці стали другим сортом.
І тоді питаннячко: яке відношення вони особисто мають до «величі» радянської України, яку створювали не вони, а російський імперіалізм під маскою більшовицького режиму? Тобто, коли Україна була на перших ролях, коли ми краще за всіх харчувались, коли українців поважали по всіх республіках – тоді мати себе за українця було приємно та поважно. А коли Україна опинилася в скруті, то бути українцем якось перехотілося. То чи українці вони? Чи може за постколоніальною звичкою вони лише чекають на доброго господаря, який для них все організує, залишить в спокої та дасть можливість «чесно працювати»?
СРСР дуже розбестив велику частину українців саме патріотизмом у тому значені, яке подав Лев Толстой. Хто запустив Гагаріна в космос, переміг німецький фашизм та електрифікував країну? Радянський народ. З кожного плакату, фасаду будинку та радіопередачі кожен пролетарій дізнавався, що саме він збудував всі заводи, створив ядерний щит миру та підняв радянську науку на світовий рівень. Для цього пролетарію не треба було нічого особливого робити – тільки слухняно працювати на тому місці, яке йому вкаже радянська держава.
Тож український патріотизм не може бути зручним прихистком для негідників, бо він зобов’язує до чогось більшого, ніж носіння вишиванки. І ми зобов’язані бути дієвими українськими патріотами (кожен по своїм можливостям), поки не збудуймо українську національну імперію у внутрішніх кордонах України. Тільки тоді ми матимемо право казати, що треба буди чимось більшим, ніж просто патріотом успішної держави.