Дві зустрічі зі “Сталкером”

14 червень 2021 о 19:30 - 68006

Григорій ЛуговськийГригорій Луговський


Дві зустрічі зі “Сталкером”

Зустріч зі «Сталкером» Андрія Тарковського відбувається двічі.

Перша – коли ви ще не разу не дивилися фільм. Це зустріч із Зоною. Це дивовижна, незбагненна, смертельно небезпечна подорож до кімнати, де здійснюються найпотаємніші вистраждані бажання. Зона – це жива істота, неосяжна для людини. Невідомо, що в ній відбувається при відсутності людини. В Зоні не вертаються тим шляхом, яким прийшли, а прямий шлях не найкоротший. Зона – це надскладна система смертельних пасток. Вона мінлива та примхлива. Кожного моменту Вона така, якою відвідувачі її роблять своїм станом. Зона може попереджати, а може просто вбивати. Як каже Сталкер, Зоні байдуже, погана людина чи добра. Вона пропускає лише тих, у кого не залишилось ніякої надії.

Подорож Зоною сповнена страхом перед невідомим. Деякі моменти змушують заплющувати очі в очікуванні чогось жахливого, надприродного. Або неприроднього. Якщо прочитати переказ фільму, то можна здивуватись тому, що насправді у фільмі не трапляється нічого явно надприродного чи фантастичного. Під час подорожі до Кімнати герої не зустрічаються з монстрами з підсвідомості або втіленням хворобливих нічних кошмарів. Але Андрій Тарковській робить значно більше, ніж просто спробу здивувати або налякати. Напруженою атмосферою, музикою Едуарда Артем’єва, постійними натяками, моторошними назвами місць типу «м’ясорубка» або «сухий тунель», неприродніми пейзажами, дивовижними артефактами людської цивілізації, появу яких у Зоні неможливо пояснити, аномаліями, чомусь дуже неприємними та про які не хочеться думати – усім цим Тарковський створює майже фізичне відчуття невидимої присутності чогось Іншого, Всесильного, незбагненного людським розумом. Ми не бачимо цю Істоту, злитою з Зоною, але і герої, і глядачі відчувають її постійне дихання на своїй шкірі. Зона знає все про своїх відвідувачів, але їм ніколи невідомо, що Вона збирається з ними зробити. Вчений зашиває в комір свого пальта ампулу з отрутою – мабуть, це єдиний можливий розумний жест перестороги щодо Зони. На всі прохання Письменника та Вченого пояснити аномалії Сталкер відповідає лише одне: «Це Зона».

Тарковській у «Сталкері» створює абсолютно нову естетику, яка, можливо, визначила естетичне світовідчуття багатьох людей з наступних поколінь. Зона – це органічне поєднання дикої та нічим не обмеженої природи з руїнами індустріальної цивілізації, що несе сліди екологічної катастрофи. Це поєднання непоєднуваного створює позаземні краєвиди, сповнені особливої красоти. Образ іншої еволюції природи. Сталкер тільки в Зоні відчуває себе вільно. Деякою мірою Зона виправдовує незчисленні руїни, що залишилися після радянської стихійної індустріалізації, бо показує, як можна почуватись серед них наче вдома.

Вдруге ви зустрічаєтесь зі «Сталкером», коли переглядаєте фільм у другий або в третій раз. «Сталкер» постає як ненаписаний роман Федора Достоєвського, який змушені були написати брати Стругацькі, щоб його зміг екранізувати Андрій Тарковський. Сам Тарковській мріяв екранізувати «Ідіота» й тому не дивно, що особистість Сталкера багато в чому подібна до князя Мишкіна. Сама Зона стає тільки фоном та каталізатором того, що відбувається між Письменником, Вченим та Сталкером, а в фільмі загалом вимальовується чітка проблематика – криза віри у сучасному світі. Віру в «Сталкері» потрібно розуміти в широкому філософському, етичному та психологічному сенсі. Це віра в Бога, у вічні цінності та філософські ідеали, у свою справу та в здійснення своїх мрій, в можливість перетворення світу на краще, в людей, в те, що можна знайти справжнє кохання, в майбутнє країни, в якій живеш. Віра – це дієвий ідеалізм та сподівання, що зусилля не будуть марними, а життєвий шлях обов’язково приведе до успіху. Віра направлена на те, заради чого варто жити, але здійсненню чого немає ніяких гарантій. Насправді людина не може жити без віри, бо тільки віра в свої цілі та цінності є умовою їх здійснення. Тим тяжче людина переживає кризу віри, якою, за думкою Тарковського, просякнута сучасність. Коли не залишилось нічого, у що варто вірити. Коли у наскрізь прагматичному світі люді бажають продавати своє життя лише за гарантовані блага і лише за вигідну ціну. Коли, як каже Сталкер, у людей атрофувався орган, котрим вірять.

Є поширене трактування «Сталкера», яке вкладається в філософію Тарковського та співпадає з його власними коментарями щодо фільму. Кімната – це символ того, у що вірить людина. Або та мета, до якої її веде віра. Подорож Зоною – це складний шлях віри, на якому можна оступитися, піддатися сумнівам і навіть втратити віру. Сталкер постає вчителем, апостолом, провідником віри. Вчений уособлює прагматичну емпіричну науку з її механічним пошуком математичної істини та скепсисом щодо дива. Інтелектуал Письменник втілює сучасне мистецтво, сповнене цинізмом та безплідними сумнівами (мабуть, зараз доречно вважати, що мова йде про постмодерністське мистецтво з його нігілістичною іронією). Вчений і Письменник відмовляються входити у Кімнату здійснення бажань, бо вони, матеріалісти, ні в що не вірять. Сталкер зазнає поразки, бо ніхто ні в що не вірить, і надія, яку він дарує, нікому не потрібна. Фіксується ситуація смерті віри. Монолог Сталкера в кінці фільму стає епітафією на могилі віри. Вустами Письменника Тарковський надає пояснення, чому так сталося: людство звернуло зі шляху духовності на шлях розвитку технології, щоб «менше працювати, та більше жерти», а насправді людство існує для того, щоб створювати витвори мистецтва, бо це єдине є справді безкорисливим. Можна згадати «Андрія Рубльова», де герой того ж Солоніцина втілює бачення Тарковським справжнього буття людини. Варто процитувати інтерв’ю самого Тарковського:

«Что касается идеи «Сталкера», то её нельзя вербально сформулировать. Говорю тебе лично: это трагедия человека, который хочет верить, хочет заставить себя и других во что-то верить. Для этого он ходит в Зону. Понимаешь? В насквозь прагматическом мире он хочет заставить кого-то во что-то поверить, но у него ничего не получается. Он никому не нужен, и это место — Зона — тоже никому не нужно. То есть фильм о победе материализма…»

Але мені така інтерпретація здається занадто спрощеною. В решті решт «Сталкер» – це приклад складного «відкритого» твору, який набуває сенси та функціонує в культурі незалежно від авторів (нагадаймо, Тарковський повинен поділити авторство як мінімум з братами Стругацькими). На мій погляд, криза віри, як вона постає в фільмі, пов’язана зі зміною самого світу. Світ занадто ускладнився, щоб проста віра могла бути провідником у людському житті. Не можна назвати Письменника та Вченого наскрізь прагматичними матеріалістами. Обидва стикнулися з жорстоким розчаруванням, з крахом власної віри. У фільмі є сповіді всіх головних героїв, які розкривають їх справжні мотиви. Письменник вірив, що його книги, в котрі він вкладав душу й серце, можуть когось змінювати на краще, але виявилося, що всі хочуть тільки жерти нові враження від його творів разом з серцем та душею Письменника. Вчений зневірився в світлих намірах науки. Можливо, бюрократія зруйнувала його особисту наукову справу. Він хоче знищити Кімнату, бо впевнений, що саме фанатична віра породжує Гітлерів, Гулаги, Голокости, надбактерії, військові перевороти, атомну зброю чи екологічні катастрофи, що можуть призвести до знищення людства. Сталкер насправді тікає в Зону від занадто складного та жорстокого світу. Йому усюди тюрма. Тільки в Зоні він вільний. У нього нічого немає крім Зони. Тільки тут він може дарувати віру та надію, яка не працює поза межами Зони. Його намагання вирішити проблеми життя у складному світі спрощеною вірою геть розбиваються монологами Письменниками. Всі троє відчувають, що неможливо жити без віри, і страждають від світу, в якому неможливо ні в що вірити. Як каже Письменник, на місці віри в них лише туга. Для життя у новому світі потрібна не віра, а щось з іншою назвою.

Упродовж усього фільму Письменник здається занадто цинічним. В одній сцені Письменник надягає на голову терновий венець. Але це одночасно іронічний та щирий жест. Він страждає найбільше за всіх. Це тому, що він не ховається від життя, як Сталкер, а зустрічає його в обличчя. Як інтелектуал від мистецтва він плоть від плоті сучасного світу. З одного боку, він постійно скаржиться на нестерпність життя в, як казав Макс Вебер, «розчакловуваному світі», де немає місця диву. З іншого боку, Письменник постійно наголошує, що в складному світі також ускладнилася людина. В неї тепер є підсвідомість, архетипи, глибинна психологія. Можна свідомо вірити в ідеали, що зроблять людство щасливим, а на справді тобою керуює твоя справжня природа з її неусвідомлюваними бажаннями. Кімната, як і планета Соляріс у Станіслава Лема, витягує з підсвідомості справжні бажання, що можуть бути зовсім не схожими на свідомі сподівання.

Врешті сама Зона з Кімнатою здійснення бажань постає як злий жарт або Бога, або позаземної цивілізації.
…………………………………………………………………………………………………………………..
Авжеж, моя інтерпретація «Сталкера» не є остаточною. Можливо, ви знайшли в ньому інші сенси. Тому запрошую вас в суботу 3 липня до Дискусійний клуб UAgóra (м. Дніпро), де ми обговоримо цей філософський шедевр Андрія Тарковського. Поговоримо про Зону та чому герої відмовилися входити до Кімнати, про кризу віри та чи є в фільмі натяки на шляхи виходу з цієї кризи.

Подробиці зустрічі тут:

Також запрошую долучитися до чата спільноти UAgóra, якщо ви любите розмови про розумне та іронічне: https://t.me/uagora_chat

Сергій Климчук

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: