Вилікуватися від провини: що таке синдром уцілілого та як його подолати самотужки

20 липня 2022 о 19:30 - 13603

Avataradmin


Вилікуватися від провини: що таке синдром уцілілого та як його подолати самотужки

24 лютого українці прокинулися не від будильників, а вибухів. Звичайний ранок, який у багатьох починався зі сніданку, філіжанки кави та планів на день змінилися на сльози, страх, і звуки тривожних сирен. Війна. Всі відчували її прихід, як холодок по шкірі, але кожен вірив у краще, якому не судилося статися…

Відчувати сором та провину за… порятунок. Ось з такими почуттями зараз живуть мільйони українців, котрим вдалося врятуватися від війни. Психологи цей стан називаюсть «синдромом уцілілого». Якщо не виявити його вчасно, він може завдати шкоди усьому організму та навіть перерости у хронічну депресію. 

«Життя у полоні провини»

Я можу спокійно спати і за це мені соромно. Я снідаю смачною їжею, поки деякі помирають з голоду. Я маю можливість прогулятися парком, а хтось тижнями не виходить з підвалу. Такі нав’язливі думки з початком війни щільно просіли у головах мільйонів українців. А саме у тих, хто знаходиться у безпеці.

Серед них і дніпрянка Альона Павлюк. У березні вона з родиною евакуювалася до Польщі. З того моменту, коли переткнула український кордон, її почуття поділилися на два стани – безпеки та провини.

«У мене відчуття, що я не повною мірою проживаю цю війну. Що це не чесно по відношенюдо тих людей, які знаходяться безпоседеньо у зоні бойових дій та зоні окупації. І знаходячись фізічно далеко від війни я намагаюся хоча б емоційно ї постійно переживати. Читаючи всі новини на фронті на в Україні. Мої думки заповнені лиише цим. Здається, що під час читання новинної стрічки я перебуваю на Батьківщині. А як тільки відкладаю телефон – почуваю себе зрадницею», – ділиться Альона Павлюк. 

Якими б не були привітними люди та гарною архітектура, душа болить за рідною країною, каже Альона. У Польщі дівчина фізично опинилася у безпеці, однак під удар потрапило її психологічне самопочуття. Сором та відчуття провини – з цим Альона бориться щодня. 

«Мої друзі часто мене просять розповідати про Польшу, про моє життя тут. Надсилати їм фото та відео, ділитися, куди я ходжу та що бачу. Але мені дуже важко це робити. Адже, розуміючи, що вони знаходяться під постійною загрозою ракетного удару, засинають під звуки сирен та по декілька разів на день спускаються до бомбосховищ, мені важко подолати цей бар’єр і розповідати їм про те, ніби то, нормальне життя, яким я намагаюсь тут жити».

Психологи такий стан називають «синдромом вцілілого». Він властивий тим, кому пощастило вижити, оминути небезпеки або ж змінити місце перебування.

Ледве врятувалися і мешканки Чернігова Алла та Оксана. 

«Повибивало вибуховою хвилею шибки і в нас зруйнувалися будинки, відключили опалення. Ми побачили це не лише за новинами та фотографіями, а відчули на собі», –  діляться українські біженки. 

Та навіть тепер, будучи у безпечній Німеччині, жінки корять себе за те, що змогли врятуватися. У той час, як дехто помер від снарядів.

  «Відчувати провину – це нормально»

«Я не заслуговую на безпеку», «на моєму місці міг бути хтось інший», «доки я спокійно живу,  деякі помирають під кулями» – такі думки міцно засідають у головах людей, котрим вдалося врятуватися. Їх поглинає відчуття провини та зради, буденні справи викликають хвилювання та бажання «опустити руки». Психологи зазначають, такий стан – однозначний прояв синдрому уцілілого. 

«Синдром того, хто вижив або як його ще називають “синдром Голокосту» зазвичай проявляється у наступних моментах: у ненависті до себе та оточуючих, в озлобленості, у закритті особистості, у небажанні розмовляти тощо»,  – зазначила психологиня Дарина Цибук. 

 «Вилікувати синдром уцілілого самотужки – можливо!»

В той момент, коли руки опускаються, а постійне занепокоєння стає звичним станом, потрібно негайно діяти. Зробити запобіжні кроки, які не дозволять вашому внутрішньому світу остаточно рухнути і піднімуть настрій.

Для кожного рятувальний жилет у цей час – різний. Відтак, врятуватися від синдрому «уцілілого» можна самотужки, зазначають психологи. Насамперед варто зрозуміти, що війна – це не ваша провина. Виплескуйте свої емоції, якими б вони не були – сльози, сум, радість, сміх. Будьте у гармонії із собою та своїм внутрішнім станом. 

«Не варто брати на себе якісь надприродні ролі, не варто себе докоряти за те, що ви зараз живете краще, ніж хтось, не варто забувати про те, що, навіть перебуваючи в безпеці, ви перебуваєте в обороні. І якщо у вас є можливість, то допоможіть якось військовим, біженцям. Перераховуйте кошти, збирайте гуманітрну допомогу, готуйте їжу для тероборони або ж передайте речі на передову для наших захисників. Будь які дії зараз – не лише крок до перемоги нашої країни, але й кров до емоційної рівноваги, що не менш важливо», – додала психологиня. 

Допомагає у боротьбі із синдромом – пошук однодумця. Того, хто переживає ті ж самі емоції. Так ви не залишитесь «сам на сам» із своєю проблемою, а зможете, щонайменше, її обговорити.

Цінувати те, що раніше здавалося буденністю, любити своїх рідних та країну і вірите у краще – три нескладні правила, які допоможуть тримати себе в руках та назавжди позбутися нав’язливих думок та переживань.

Регіна Орлова

Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: