“Пункти незламності” треба перейменувати. У “пункти зламності”. Бо з таким ставленням до людей психологічно слабкі, нестійкі, виснажені люди там скоріш зламаються, аніж знайдуть підтримку.
Пункт №1. Школа. Є дві вчительки і одна пані лікар чи медсестра. Текст?
“Можете зайти погрітися, ЯКЩО ВАМ ТАК ВЖЕ ТРЕБА. Але до шостої вечора…Що ви від нас хочете? Все тільки розгортається. Нема води. Туалет для дітей. Ні, о шостій ми зачинаємося. А хто тут буде чергувати?! Води немає. Де ви бачите генератор? Ми що, з себе генеруватимемо? Питайте не нас, питайте тих, хто за ці пункти відповідає. Який Інтернет, ви знущаєтеся?!”
Пункт №2. Теж школа. Впускають до “пункту незламності” тільки коли під дверима набереться чоловік з 5-7-10 мокрих та закоцублих людей. Є генератор, можна зарядити пристрої, але з 3 до 6 години, (мій телефон за півгодини не зарядився, а розрядився), до туалету не пускають, ставлення аналогічне.
“Ви ж розумієте, тут діти займаються. Так, є спальне місце. Одне (біля вікна). Ось якесь обладнання прибуло. У нас спеціалістів для нього немає, чекаємо. Інтернет є у пунктах, де є ДСНС. Йдіть туди, чого ви від нас хочете?!”
Довідка: пунктів ДСНС всього два у моєму мікрорайоні – тобто, теоретично з 15 пунктів на мапі реальні – ДВА.
Коментар. Власне, я хочу правди, а не брехні. По телемарафону три доби цілодобово пан Тимошенко співав про пункти незламності: все розгорнуто, все є. Люди повірили і пішли шукати ці пункти. А знайшли ось таку профанацію зі ставленням до себе як до жебраків. Президент у вчорашньому зверненні дорікнув місцевій владі. Але, справедливості заради, з телемарафону (там постійна реклама) складається враження, що за “пункти (не)зламності” відповадальний Офіс президента. Або поясніть людям бодай те, хто несе відповідальність за ці пункти, чому не розгорнуто їх було заздалегідь і чому таке принизливе ставлення до власних громадян з боку тих, хто має чергувати у таких пунктах. Чи все-таки це “пункти зламності” – такі собі тестильні на психологічну міцність?
Окрім того, це рішення – аварійне і не підходить для тривалих термінів. Кілька днів у безморозну погоду – так. Але не місяці, тим більше, не роки. Це дорого, це не вирішення проблеми (особливо коли не цілодобово, а ТРИ години на добу). Якщо не можете забезпечити людей нічим – скажіть правду. І, коли так, вивезіть нас за кордон. Організовано. Аукціон влаштуйте. Міжнародний. Хайпу буде – завались. Ще й якісь гроші за нас отримаєте. Залишайтесь самі. І робіть що хочте. Ми вам не заважатимемо. То як?
P.S. Кількагодинні мандри у пошуках їжі під мокрим снігом – і жодного бажання знайти “пункт незламності” та погрітися. Отже, роблю висновок: пани із завданням впоралися, кількість бажаючих отримати у цих пунктах тепло, світло, підзарядку і теплу питну воду мінімізована.
Натомість у тих супермаркетах, котрі сяк-так працюють у блекаут і котрі дають можливість підзарядити гаджети (безкоштовно або за покупку), гамірно, людно, тісно, душно і незручно. Може, коли приватний бізнес справляється за свої кошти із “незламністю” краще, ніж влада за наші бюджетні, віддати ці кошти приватному бізнесу? Може, і не все, але у більшості майже все у таких “пунктах незламності” буде, бо у бізнесі стільки не вкрадеш, як у владі, та й політичні ігрища у темряві влаштовувати бізнес не стане. Принаймні, там люди ще мають совість.
Лілія Фоменко