Війна в Україні, яку Росія розпочала у 2014 році, загострила проблему з нестачею водних ресурсів, що існувала вже впродовж кількох десятиліть.
Ба більше, вивела її на інший рівень, коли безпосередньо вода, зокрема водна інфраструктура, неодноразово ставали мішенню для військових РФ через її стратегічну цінність.
Внаслідок обстрілів та точкових ударів російською армією були пошкоджені водонапірні башти, дамби, трубопроводи та помпові станції, що спричинило перебої з водопостачанням або й повністю позбавило населення східних регіонів країни доступу до води.
Так, за оцінками ООН, до серпня 2022 року 16 мільйонів людей в Україні потребували допомоги у забезпеченні водою, санітарією чи гігієною, а 1,4 мільйона людей на сході країни не мали доступу до водопроводу. Водночас Україна належить до країн, які мають нестачу водних ресурсів.
Серед 40 європейських держав з подібною проблемою ми посідаємо за цим показником 32-ге місце. Лише 4% території України вкривають водні об’єкти, всього 24,2 тис. км2 від загальної площі нашої країни, яка становить 603,7 тис. км2 . Вкрай важлива і актуальна проблема – це забезпечення населення питною водою. І питання стоїть не тільки в її якості, а і в кількості.
Тривала відсутність води, подача її за графіком та забезпечення населення привізною водою – це реалії, в яких і досі живуть мешканці регіонів України у XXI столітті.
Станом на 2020 рік, за інформацією, отриманою від регіонів, привізною водою забезпечувалися 730 населених пунктів у 8 областях країни, в яких мешкало майже 235 тис. населення у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Полтавській та Херсонській областях.
Тож проблеми з нестачею водних ресурсів та відсутністю питної води для населення загалом по Україні, зокрема в Дніпропетровській області, тільки загострюються. Тому наша журналістська ініціатива мала на меті дослідити ситуацію з доступністю та якістю питної води в Дніпропетровському регіоні.
Маловодний регіон
Згідно із класифікацією ООН щодо запасів води, які формуються на території країни й доступні для використання, мінімальний рівень складає 1,7 тис.м3 на рік на людину, в Україні цей показник ще нижчий – 1 тис. м3.
Разом з тим окремі області країни мають різницю забезпеченістю місцевими водними ресурсами майже в 60 разів: Херсонщина – від 0,14 км3/рік, Закарпатська область – до 7,92 км3/рік. А Донбас, Криворіжжя та АР Крим – найменш забезпечені водними ресурсами, та при цьому саме в цих регіонах зосереджено найбільше споживачів води.
За даними Інституту водних проблем і меліорації (ІВПіМ) НААН України загальна картина розподілу водних ресурсів показана на картах забезпеченості регіонів України водою.
Бачимо на карті зліва, що Дніпропетровська область має критично низьку забезпеченість за місцевими водними ресурсами і складає 0,24 тис. м3 /на рік на одну людину.
На карті справа вже бачимо дисбаланс між потребою у водних ресурсах та забезпеченістю ними для різних регіонів, ситуація на Дніпропетровщині позначена як катастрофічна.
Повномасштабне вторгнення РФ в Україну загострило проблему водопостачання в регіоні, зокрема через влучання ракети по гідроспоруді Карачунівського водосховища в м. Кривий Ріг та повної руйнації Каховської ГЕС.
Вода на вагу золота
На Дніпропетровщині є міста та райони, де ще до початку російського вторгнення у 2014 році місцеве населення не мало доступу до питної води, і дана проблема залишається актуальною. Воду, яка є в наявності, не бажано використовувати навіть для особистої гігієни, поливу городів та напування худоби. Такі населені пункти користуються привізною водою.
Кількість населених пунктів, станом на 2019 рік, де населення користувалося привізною водою, у Дніпропетровській області становило 293 н/п і 70,6 тис. осіб. Для порівняння, у Запорізькій – 263 н/п і 80,446 тис. осіб та Миколаївській областях – 154 н/п і 46,6 тис. осіб відповідно за той же період.
За наданою інформацією ДніпроОДА, у 2020 році централізоване водопостачання було відсутнє у 1024 селах. Водночас централізоване водовідведення було відсутнє у 13 смт (Письменне, Чаплине, Христофорівка, Божедарівка, Аули, Демурине, Червоногригорівка, Гірницьке, Петропавлівка, Залізничне, Курилівка, Лихівка, Вишневе) та у 1343 селах.
Привізною питною водою в області частково або повністю користувались мешканці 293 населених пунктів, зокрема 3 смт (Межова, Просяна, Юр’ївка), 1 селища (Письменне, Синельниківський р–н), та 289 сіл; чисельність населення, що споживало привізну воду, складала – 70,61 тис. осіб.
Як приклад, у селі Вишневому Дніпропетровської області водогін побудований близько 60 років тому. Згідно з висновками Жовтоводського міжрайонного відділу лабораторних досліджень, зроблених у листопаді 2016 року, у цій воді спостерігалося у 22 рази більше за норму заліза і у 7 разів – марганцю.
Вода, відстояна близько години. Ліворуч та, яка пройшла через фільтри у будинку місцевого мешканця, праворуч – звичайна (2016 рік)
Влада ОТГ намагалася вирішити цю проблему, навіть сплатила близько 1 млн грн за створення проєкт очисних споруд. Проте, за словами тодішньої голови громади, Дніпропетровська область не затвердила на той час власної стратегії і проєкт не пройшов конкурс.
Складна ситуація з питною водою і у Вільногірську. Як розповідає місцева мешканка міста Олександра Корф, з-під крана тече жовта вода.
Олександра Корф, мешканка м. Вільногірськ (фото Ю.Тинний)
«Вода йде не очищена, прямо вся жовта. В мене стоять фільтри і на них за два місяці вже утворився рудий наліт. На мою думку, це не жива вода, бо в мене 5 етапів очистки, то я не вважаю, що то нормальна водичка”, – каже жінка.
Осад в чайнику від води з бювету (фото Олександра Корф)
Також Олександра додає, що мешканці Вільногірська питну воду купують або беруть з бюветів, але від цієї води на посуді залишається сильний білий накип.
Мешканці Вільногірська набирають воду з бюветів (фото Юрій Тинний)
Міський голова Вільногірська Володимир Василенко згоден, що колір та мутність води не відповідають нормам, пояснюючи це зношеністю трубопроводів та недостатньою очисткою.
Ще складніша ситуація з водопостачанням, зокрема питною водою, у Верхівцевому. Вода подається зі свердловин Придніпровської залізниці, і якість її зовсім не відповідає вимогам ДСанПіН. Також постійно є перебої з водопостачанням. За словами голови Верхівцевської ТГ Михайла Світлика, впродовж 15-20 років 3 000 абонентів громади фактично не мають вільного доступу до користування водою.
“Наразі вода подається за графіком тричі на день, а через абонентську заборгованість попереджають про можливе водопостачання вже тричі на тиждень”, – додає Світлик.
Чи вирішується проблема?
Регіональна влада за різних каденцій поступово працює над цією проблемою, проте часто цей процес відбувається дуже повільно. Так, з 2014-2018 рр коштом обласного бюджету побудовано та оновлено 50 водоводів довжиною понад 400 кілометрів, що зменшило втрати води у мережі.
Вже у 2020 році коштом обласного та державного бюджетів збудували та реконструювали 28,2 км водопровідних мереж в населених пунктах Дніпровського та Новомосковського районів. Це дало можливість забезпечити якісною питною водою близько 14 тис. мешканців області.
Через підрив Каховської ГЕС громади Нікопольського та Криворізького районів залишилися без води. Питання вирішення даної проблеми винесли на державний рівень ледь не в день руйнування дамби, на відміну від тих населених пунктів, які роками потерпають від нестачі питної води та сталого водозабезпечення. На будівництво нового магістрального водогону “Інгулець – Південне” Кабмін виділив 1,5 млрд грн. Він допоможе забезпечити Кривий Ріг, Нікополь і Марганець питною водою. І вже за 76 днів новий магістральний водогін запрацював. За словами голови Дніпропетровської військової адміністрації Сергія Лисака, цей водогін остаточно розв’язує проблему водопостачання для мешканців Кривого Рогу.
Разом з тим у Криворізькому районі регіону також збудували три альтернативні водогони: ДПП “Кривбаспромводопостачання”, ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” та проєкт Кресівський. Йдеться у повідомленні керівника Криворізької районної військової адміністрації Євгена Ситниченка. Перші два проєкти реалізовані коштом підприємств, Кресівський — фінансовано з бюджету області та міста. Каховський водопровідний комплекс відновив роботу зусиллями “Кривбаспромводопостачання” і забезпечує водою Грушівську, Апостолівську громади та село Мар’янське Зеленодольської громади.
А населені пункти, що роками залишалися без води, знову опинилися у другій черзі.
Проте питання забезпечення водою Вільногірська та Верхівцевого, про які ми згадували вище, попри війну теж зрушилось з місця. Так у 2023 році на засіданні робочої групи щодо реконструкції та модернізації об’єктів водопровідно-каналізаційного господарства очільники Дніпропетровської ОВА Сергій Лисак та обласної ради Микола Лукашук, керівники районних адміністрацій, керівники підприємств водопостачання і водовідведення запланували запустити в області програму «Питна вода Дніпропетровщини». В ній розроблений план дій на найближчі два роки щодо сталого забезпечення усіх громад водопостачанням.
Також робоча група прийняла рішення щодо безперервного постачання питної води від КП ДОР «Аульський водовід» до мешканців та підприємств м. Верхньодніпровська, смт Новомиколаївки шляхом реконструкції наявного водоводу Ду 500 та будівництва нового трубопроводу до м. Верхівцевого, м. Вільногірська, смт Дніпровського. У червні поточного року розпочалися роботи І-ї черги будівництва. Станом на вересень роботи продовжуються. Планується, що безперебійним водопостачанням будуть забезпечені близько 60 тисяч населення Кам’янського району. З обласного бюджету виділили 485 млн на будівництво, реконструкцію споруд, водогону, помпової станції, магістральних та розподільчих мереж та необхідні поточні роботи.
Фото: Telegram Миколи Лукашука від 11 вересня 2023
Допоки громада Вільногірська чекає на воду з Аульського водоводу, Вільногірський гірничо-металургійний комбінат, який наразі подає воду до міста, провів реконструкцію водозабірної мережі. Якщо раніше забір води відбувався безпосередньо біля берега, то тепер воду забирають за 80 метрів від берега, де є течія і вода набагато чистіша.
Про це розповів міський голова Вільногірська Володимир Василенко.
Володимир Василенко, міський голова м. Вільногірськ (фото Вільногірська міська рада)
“Реконструювали, і це покращило ситуацію з якістю питного водопостачання, але ця вода ще далека від абсолютної якості. А от подача води стала кращою. Якби не це, то взагалі була б у нас зелена вода з кранів, як ще 5 років тому”, – додав Василенко.
Також в місті побудували вже три бювети. В цьому році, за словами міського голови, будують четвертий: “Для четвертого бювету вже зроблена свердловина. І зараз йде, з урахуванням аналізу води, підбір обладнання, яке буде обробляти воду. У нас же на свердловинах стоять хімічні доочистки, які працюють практично в автоматичному режимі”.
Мешканці Вільногірська набирають воду з бювету (фото Ю.Тинний)
У Верхівцевому теж є 4 свердловини, які дають 100 м3 води. Одночасно у приватному секторі люди копають колодязі. У багатьох закопані пластикові баки на 500 – 3 тонни, розповідає голова Верхівцевської ТГ Михайло Світлик.
Михайло Світлик, Верхівцевський міський голова (фото Верхівцевська міська ТГ)
“Мешканці встановлюють у помешканнях систему зворотного осмосу. З 2020 року місцева влада Верхівцевого створила свій водоканал, і у 2 з 10 населених пунктів, які входять у Верхівцевську ТГ, проклали нові труби. У шкільних закладах Верхівцевого встановлені резервуари по 10 м3 води, яких вистачає на 2 доби”.
Разом з тим Світлик розраховує на обласний проєкт водопостачання з Аульського водоводу, не лише через надію на стале забезпечення громади водою, а й через велику різницю у тарифах на воду.
Тариф на воду, який зараз сплачують мешканці Верхівцевого, становить 27,80 грн, в той час, як тарифи КП ДОР «Аульський водовід» є одними з найнижчих в Україні і з 01.01.2022 р. становлять – 8,148 грн за 1 м куб з ПДВ.
Підземні води
Ще одним джерелом водопостачання є підземні води. В умовах погіршення якості поверхневих вод в населених пунктах дедалі збільшується обсяг використання підземних, з глибинних горизонтів.
У тому ж Вільногірську, за твердженням геолога Віктора Ярового, який багато років досліджував надра місцевості і був учасником розбудови міста Вільногірська та комбінату, – під селом Мотронівка, яке входить до Вільногірської громади, є ціле підземне озеро, яке теоретично могло б забезпечити водою місто та прилеглі села. Але такий проєкт не лише високовартісний, а й спірний.
Віктор Яровий, геолог (фото Ю.Тинний)
Так, інженер-гідротехнік, гідролог Віктор Дем’янов зазначає, що на території області для питного водопостачання підземних вод дуже мало. У розрахунку на одного мешканця Дніпропетровщині припадає 0,28–0,43 м3/добу підземних вод, в той час, як, наприклад, в Чернігівській області цей показник складає 5,54 м3/добу.
Віктор Дем’янов, інженер-гідротехнік, гідролог (фото Дніпро вечірній)
Зокрема є проблема і з якістю підземних вод в Дніпропетровській області. Як стверджує Дем’янов, чим далі на південь регіону, тим солоніша підземна вода:
“Сумарна мінералізація навколо Дніпра десь 1,7 грама на літр. А на півдні регіону – до 3-х. Норма ж складає 1 грам на літр. Найпрісніші води поблизу П’ятихатського і Верхньодніпровського районів, там приблизно 1,2. Це можна вважати умовно придатною воду, якщо санітарні станції дозволяють. Все ж таки варто користуватися поверхневими водами. В Дніпропетровському регіоні в річці Дніпро мінералізація становить 0,3-0,4 грама на літр”.
За даними Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області, обсяг забору свіжої води по області за 2022 рік становив – 941,52 млн м3, зокрема з поверхневих джерел – 867,84 млн м3 та з підземних – 73,68 млн м3 відповідно.
І хоча ми бачимо, що забір підземних вод на Дніпропетровщині майже в 11 разів менший за забір з поверхневих вод, на думку експертки з охорони водних ресурсів, голови водного комітету Асоціації професіоналів довкілля PAEU Марʼяни Гінзули, використання підземних вод для питного водопостачання, для забезпечення будь-чого, схоже по метафорі, на забір крові з організму.
Марʼяна Гінзула, експертка з охорони водних ресурсів, голова водного комітету Асоціації професіоналів довкілля PAEU (фото FB Мар’яна Гінзула)
“Використання підземних вод поза лімітні межі може призвести до водної катастрофи у регіоні. Тому зараз інтенсифікація видобування підземних вод на території України мене, як еколога з водних питань, хвилює щонайбільше. Це золотий запас, якого не варто взагалі торкатися. Мене тривожить, через війну і потреби спричинені атаками ворога, ми доведемо ці території до опустелювання. Додатково інтенсивне викачування підземних вод може спричинити просідання ґрунту. Як результат, вода може зникати не лише в цьому регіоні, а й у пов’язаному з ним. Це значна небезпека, адже своєрідні метастази процесу інтенсивного водокористування можуть охопити територію більше ніж однієї країни. Це нові загрози і виклики. Масштаб питання полягає в тому, що сьогодні нестачу водних ресурсів у світі намагаються компенсувати саме за рахунок підземного видобутку, який за останні 50 років зріс майже втричі, і це неабияк виснажує водний горизонт”.
Але існують виключення. Наприклад, у м. Павлоград забір підземних вод рятує місто від підтоплення. Про це зазначає гідролог Віктор Дем’янов.
“В Павлограді користуються підземними водами, тому що водопровід “Дніпро-Західний Донбас” дає дуже дорогу воду для міста, а ця вода дешевша. В тому районі, де р.Вовча підходить до Павлограда, розташований великий піщаний масив, засаджений соснами. Коли дощ випадає, туди провалюється вода, і вони звідтіль забирають її. Оскільки там піщані масиви, то підземна вода якісна. Проте, щоб масово запрацювало водопостачання для всіх прилеглих населених пунктів, потрібна повноцінна система. А поки тільки на Павлоград подають воду гігантськими помпами, бо у місті є власна система підземного водозабору. Павлоградці кажуть, що їм так краще. Тим більше, що таким чином вони знижують рівень підземних вод і захищають місто від підтоплення”, – розповідає експерт.
Що по якості води в регіоні?
Вода у більшості річок не відповідає вимогам санітарного законодавства на джерела питного водопостачання за ступенем забруднення. На це окрім зовнішніх та природних факторів суттєво впливає і господарська діяльність. Наприклад, протягом 2019 року у поверхневі води в Україні було скинуто 48,5 тис. тонн шкідливих забруднюючих речовин другого та третього класів небезпеки. Найбільші забруднювачі – це підприємства комунального господарства, які скидають до 60% від загального об’єму брудних стічних вод. У 2020 році у Дніпропетровській області було скинуто 127,7 м3 млн., що складає 22,6 % від загального обсягу скидів в регіоні.
За даними Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області за 2022 рік кількість підприємств зі скидом забруднених зворотних вод у водні об’єкти залишилась на рівні 2021 року – 29. При цьому загальний обсяг скинутих зворотних вод в поверхневі водні об’єкти зменшився на 60,1 млн. м3 і становив 540,3 млн. м3.
На підземні води впливає в тому числі і скид забруднених вод.
Так виглядає карта змін гідродинамічних умов. На ній чітко видно, ступінь забруднення підземних вод Дніпропетровського регіону.
Під час активних бойових дій деякі підприємства припинили свою роботу, але сама війна стала новою причиною забруднення природних вод, які на великій території України займають всього 4%. Ракети та їхні фрагменти, які потрапляють у воду, впливають як на фізико-хімічні процеси, які відбуваються у відкритих водних джерелах, так і на флору/фауну. Після влучення ракети в греблю Кривого Рогу було порушено течію річки, піднявся рівень води Інгульця. Водночас вода набула червоного кольору через потрапляння оксиду залізної руди. За даними Держекоінспекції, даний осад у воді не мав негативних показників, проте таку воду не можна було використовувати певний час для пиття.
Водночас наявні очисні споруди, технології очистки та знезараження питної води в деяких випадках не спроможні очистити її до рівня нормативних показників. Моніторинг якості води поверхневих водойм свідчить про те, що їх екологічний стан практично не покращується. Про це йдеться у Національній доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2020 році.
Згідно із даними Держводагентства, які отримала ГО “Зелений світ – Друзі землі” на свій запит щодо лабораторних досліджень води з водозабірних точок по Дніпропетровській області, в регіоні відбір проб передбачався у 44 пунктах моніторингу, з них 15 – у місцях розташування питних водозаборів. Наразі, станом на вересень, з урахуванням безпекової ситуації, Регіональний офіс водних ресурсів на Дніпропетровщині здійснює відбори проб води у 17 пунктах, з них 5 – у місцях розташування питних водозаборів. Найчастіше у пробах води фіксується вміст показників летких органічних сполук (трихлорметан, дихлорметан), поліароматичних вуглеводнів (флуорантен), пестицидів (тербутилазин, метолахлор, алахлор, ацетохлор) та фармацевтичних препаратів (триклозан). Виявлені показники не перевищують екологічних нормативів якості для пріоритетних речовин, визначених наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.01.2019 № 5. Водночас фіксується перевищення екологічних нормативів якості за вмістом важких металів (кадмій, ртуть, нікель). У більшості пунктів моніторингу спостерігається перевищення вмісту нафтопродуктів, міді та марганцю.
За словами інженера-гідротехніка та гідролога Віктора Дем’янова, якість питної води залежить не тільки від помп та трубопроводів:
“Питна вода, це ж не просто, взяв і качаєш. Це і очисні споруди, звісно, і фільтри, зони санітарної охорони на тому водозаборі, створення першої лінії санітарної охорони, другої, третьої тощо. Це все потрібно організувати, захищати, щоб не потрапляли в мережу жодні забруднювачі. Тобто це цілий комплекс”.
Також сучасне сільське господарство відповідає за скидання у водойми великих обсягів агрохімікатів, органічних речовин, суспензій і сольових розчинів.
Агрохімікати, які використовуються, як добрива, змиваються з полів у водойми з поверхневим чи підземним стоком води. Тому виміряти ці об’єми неможливо. Але такі показники фіксуються завдяки моніторингу, як державного, так і міжнародного.
Площа, оброблена мінеральними добривами у 2022 році в Дніпропетровській області, за даними Обласного управління держстату, склала 1020573,71 га, при цьому обсяг внесених мінеральних добрив становив 307942,3 т. Враховуючи ці дані, можна тільки уявити, скільки агрохімікатів потрапило у поверхневі та підземні води.
Ще у 2018 році команда інтернет-видання “Тексти” презентували онлайн-карту “Чиста вода”, на якій відображається забрудненість річок в Україні на основі даних Державного агентства водних ресурсів. На карті було позначено понад 400 пунктів контролю річкової води. Можна переглянути до 16 параметрів забруднення. Також завдяки даним прослідковується, як змінювалася ситуація впродовж 5 років. Навіть можна дізнатися, хто забруднював річки в конкретній області. На жаль, останні дані, нанесені на карту, датуються 2018 роком.
Але маємо й інші ініціативи, які допоможуть оцінювати якість поверхневих вод в Україні. ПРООН у співпраці зі спеціалістами Світового центру даних «Геоінформатика та сталий розвиток» та Асоціації професіоналів довкілля (PAEW) запускає інтерактивну онлайн-платформу моніторингу річок у Чернігівській області. Реалізують проєкт за фінансової підтримки Уряду Швеції Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) в Україні спільно з партнерами. Завдяки моніторингу матимемо комплексне уявлення про якість води та фактори, що впливають на її стан. Чи матиме попит даний проєкт для реалізації по інших регіонах України, покаже тільки час.
Де вода – там життя
Комунальне, промислове та сільськогосподарське забруднення водних об’єктів на фоні негативних змін клімату та війни призвели до зникнення з карти України тисяч малих річок. При цьому ми втрачаємо водність головних водних артерій країни. Разом з тим деградують та знищуються водні й навколоводні екосистеми.
З одного боку Кабінет Міністрів України схвалив Водну стратегію України до 2050 року та операційний план з її реалізації до 2024 року. Це важливий документ для України на шляху виконання міжнародних зобов’язань у сфері «водної» безпеки нашої держави. Також Україна, як і інші країни-члени ООН, приєдналася до глобального процесу досягнення Цілей сталого розвитку в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та Резолюції Генеральної Асамблеї ООН: Глобальні цілі сталого розвитку до 2030 року. Проте наскільки реалістичними в рамках Стратегії є очікування, що до 2030 року 100% міського населення мають якісне водопостачання та водовідведення, а до 2050 року – 95 % сільського населення мають якісне водопостачання та водовідведення, є великі сумніви.
“100% до 2030 року, якщо це реалізується – я буду приголомшена, – коментує Марʼяна Гінзула, експертка з охорони водних ресурсів, голова водного комітету Асоціації професіоналів довкілля PAEU. – Для мене це нереалістична цифра і нереалістична справа. Навіть не знаю, як повинна розвиватися ситуація загалом, щоб досягти такого показника. Адже для того, щоб закрити такі масштабні інфраструктурні проєкти, що охоплюють всю територію України, потрібні величезні кошти і ресурси”.
Також екологиня висловлює сумніви щодо доречності реалізації високотехнологічних рішень.
“І мова не про те, що ми ще не доросли до таких просунутих технологій, ні. На мою думку, у водній сфері ресурси потрібно вкладати починаючи з самих низів, з найпростіших речей, таких як заміна помпових станцій, доєднання, додавання додаткових елементів очистки, спорудження біоплато. Отаких технічно банальних систем, які дозволять нам контролювати і мінімізувати як кількісний, так і якісний показник використання вод на кілька відсотків. І так, крок за кроком, боротися за кожен наступний відсоток. Сьогодні у світі не існує екологічної проблеми, яку неможливо вирішити економічним шляхом. Це питання лише коштів. Основна перешкода у тому, що країна, економіка якої зараз перебуває в такому тяжкому стані, що може собі дозволити? Тому що купити обладнання – це перше, а ось підтримувати, налаштувати і підтримувати його роботу декілька років – це зовсім інше”, – говорить Мар’яна Гінзула.
Проблема забезпечення водою має вирішуватися не тільки на державному рівні. До цього повинні долучатися цілі громади, органи місцевих самоврядувань та кожен громадянин України.
“Відновленням малих рік можна і треба займатися на місцях. Водний об’єкт в межах однієї територіальної громади повинен бути доведений до максимально ефективного, хорошого стану. Має бути викошений очерет, ліквідовані врізки. І так рухаючись від витоку до витоку, ми зможемо досягнути конкретного результату. З малих рік починаються середні, з середніх – великі. А з великої (конкретної) ріки України – Дніпра, п’є 70% населення країни. Все просто”, – зауважує експертка з охорони водних ресурсів.
І наостанок, Мар’яна Гінзула дає нам всім найголовнішу пораду, як вже сьогодні можна покращувати стан водних об’єктів:
“Саджайте дерева в прибережних захисних смугах. Та будь-де. Саджайте дерева. Наріжте прутики верби й просто йдіть і тикайте їх повсюди у ґрунт, де тільки можете. Це найкраще, чим ви можете допомогти. Зелені насадження зроблять те, чого жоден політик, і жоден новий закон не зробить”.
Матеріал написаний за підтримки ГО “Інститут масової інформації, що реалізує проєкт “Підтримка активних громадян під тиском в Україні” за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Олександра Тронь