Непідроблені підписи пайовика Шевченка

15 лютого 2021 о 12:40 - 3275
Непідроблені підписи пайовика Шевченка

Навпроти мене сидить «просунутий юзер» за 60 і клацає на смартфоні, пересилаючи мені контакти.

«Я не фашист! Моя мета – щоб вчинили по справедливості», – переривається він.

Я вишукала його справу серед цікавинок Єдиного держреєстру судових рішень, але ж, розумієте, знайти на Дніпропетровщині людину з прізвищем «Шевченко» та ще й «Володимир Іванович»… Дякуючи його адвокатці, вдалося.

Шевченко В. І., власник земельного паю у Царичанському (нині – Дніпровському) районі Дніпропетровської області, приїхав в редакцію газети «Лица» і розповів, як так сталося, що орендар його землі ТОВ «Агрофірма Світанок» (код 30824884) звинувачує його, що він

«з корисливих мотивів, надав завідомо неправдиве повідомлення органу досудового розслідування про вчинення злочину та з корисливих мотивів, надав завідомо неправдиве показання органу, що здійснює досудове розслідування щодо вчинення відносно нього злочину, а саме підроблення його підпису службовими особами ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Почитайте і ви, щоб не попастися на вудку обманщиків.

Володимир Шевченко: «Я навіть повірити не міг, що людина може таке зробити: ті аркуші білі, де я підписи ставив… вона їх використала. Розумієте? Підпис – мій. Не підроблений!»

 

– Це з чого починалося? У 1996 році роздавали паї. Моя мамка мешкала у селі Гнатівка Царичанського району і мала право на пай, але в ті роки не отримала пай. Навіть, вона, 72-річна, і не знала, що її пай взагалі-то існує.

Я випадково дізнався за її пай у 2012 році. Випадково і яким чином: моя сестра мешкає у сусідньому з Гнатівкою селі і має паї. Я поїхав до неї у гості, і у розмові вона каже: «Оце ж паї… Володю, а ти подивися, може, і в тебе на маму є пай. Бо я колись спитала у сільській раді, сказали: «На маму повинен бути».

Старший брат мій проживав у Царичанці. Я йому подзвонив: «Вітя, забирай собі пай – ти ж за мамкой доглядав!».

Він пішов у земельні ресурси Царичанського району і взнав, що пай є, але щоб його «викупити», треба сплатити гроші за суд. Він не схотів, по мировій угоді віддав право на пай мені.

А тепер дивіться, чи справедливий в нас закон? Бо Агрофірма «Світанок» з 1996-го року користувалася цією землею, вони отримували прибутки, і ні мамка, ні хтось з нашої родини за цей пай не знали. Розумієте? Чому мамі з сільради не сказали: «Прийдіть, отримайте сертифікат на пай» або конверт за гривню не купили і листа не відправили? Вони це не зробили.

Мамка померла у 2001 році, а я випадково у 2012 взнав за пай. Через суд зробив спадщину на пай і питаю у сестри: «Кому землю в оренду здавати?». Вона мені рекомендує «Агрофірма Світанок».

Дивіться, якщо ця агрофірма користувалася мамкиним паєм, вона ж мені должна сплатити? Нехай копійки: тисячу гривень, дві тисячі гривень. Вони ж зобов’язані були платити за пай, але не платили. Це законно чи незаконно?

Я звертаюся в ТОВ «Агрофірма Світанок». Сестра мені каже: «Під’їдь до Шеремета». Там директор Шеремет Артур Вікторович, десь 66 року народження. Кажу йому: «Мені треба пай в оренду здати». Відвідає: «Їжджайте у Петриківку, там в мене офіс, і Копотун Людмила Олександрівна все оформить».

І приїхав, кажу: «Людмила Олександрівно, мені самому треба цей пай оформляти у земельних ресурсах, для кадастрового номеру, чи агрофірма оформить?». Вона каже: «Я буду оформлювати».

Я віддаю всі документи, довіреність на 2012-2015 роки – і чекаю рік, два – жодних звуків, нічого. Я звертаюся на «Урядову гарячу лінію»: де мої документи? Відповідають: «Земельні ресурси проводять оцінку паю». Проходить ще місяць чи два, а в цілому 2,5 роки, мені повідомляють: «Ваші документи вже оформлені».

І в 2014-му році, десь під кінець серпня, мені дзвонять зі «Світанку»: «Приїжджайте, Ваші документи вже готові».

Я домовився із своїм знайомим, Борисом, щоб він мене звозив 2-го вересня. А його жінка поїхала з нами.

І ми з нею пішли в той офіс. Я кажу: «Людмило Олександрівно, я вашій агрофірмі пай в оренду здам лише після того, як ви мені сплатите за ті роки, що ним користувалися». Вона дзвонить адвокату, той каже, що вже це устарєло, оплати за попередні роки не буде.

Як це устарєло? Земля-то не може бути старою! Це дід і баба можуть бути старими, а земля-то, вона ж не стара!

Це справедливо? Ні, не справедливо!

Але мені були потрібні гроші – жінці на операцію, це документально підтверджено в суді. Я кажу: «Добре, я здаю на десять років, але гроші – авансом». Жінці потрібно було шістдесят тисяч гривень на операцію. «Ні, – каже, – я такі питання не вирішую. Чекайте директора».

Я забрав документи, вийшов на вулицю і думаю: «Що ж робити, куди ж я цей пай прилаштую? Сам я цю землю не оброблю…». Хоча можна, якщо б я в селі жив.

– А скільки там гектарів?

– Майже чотири гектари. Три дев’ятсот з чимось.

Повертаємося, разом з Бориною жінкою, заходимо всередину. Я кажу: «Добре. Дайте мені договір почитати».

Та приносить мені бланки. Колір їхній такий, як лікарняних листів. Фірмові бланки, там чотири сторінки. «Підпишіть!». Я кажу: «Не буду підписувати, поки не вирішу з директором з приводу оплати. Як я можу вам довіряти, якщо ви мені кошти за попередні роки відмовляєтесь сплачувати? Як я здам вам в оренду?». Каже: «Вирішуйте з директором». А директор тут якраз виходить з сусіднього кабінету.

Я підійшов до нього. «Артуре Вікторовичу!», так і так, таке в мене питання. Він подумав, каже: «Добре, Володимире Івановичу, я Вам даю сорок тисяч гривень за десять років. Йдіть, скажіть Людмилі Олександрівні. Заключаємо договір».

В мене настрій піднявся. «Дівчата, все, – кажу, – з директором вирішилося. Дякую, будемо писати».

Я почав писати заяву, і зробив одну-єдину помилку: десять років я написав цифрами.

– А-а-а!

– Прописом я не зробив «десять років». Це була моя корінна, груба помилка. Це було у заяві до договору. А вже коли договір узяв, то… Але ж у заяві я писав «02.09.2014» – другого вересня.

Коли написав заяву, вона мені підсовує папірці оці зелененькі, про які я казав, фірмові. Чотири листа з текстом.

Я ще спитав: «Людмило Олександрівно! А що це в вас такі папірці цікаві? Я таких ніде не бачив. Зазвичай, договори на простому папері надруковані». – «Та це наші фірмові. Красиві? Ми всім такі робимо». Я почав підписувати, а вона ще мені підсовує: «Володимире Івановичу, підпишіть ось ще декілька папірців. Щоб Ви сюди вже не їздили. Ми ж розуміємо, як Вам важко аж сюди їздити. А ще спробуй Вам додзвонитися!». Я кажу: «А чого я ці буду підписувати – вони ж пусті? Гаразд, Бог з ним, щоб часу не витрачати…».

– І скільки таких пустих Ви підписали?

– П’ять чи шість. Білі аркуші то були.

А в кінці вересня жінка мені каже: «Поїдь забери! Поїдь забери!». Підписаний договір забрати – тоді ж директором Агрофірми «Світанок» не підписані аркуші ті зелененькі були.

А мені не було коли – я роботу шукав. Я працював у «Дніпропетровських міських теплових мережах», і нас якраз той… Як це називається? Ну, захопили нас.

– Брати Дубинські прийшли і здійснили рейдерське захоплення. На Калиновій?

– Якесь захоплення було, а ким саме не знаю.

Я писала про це. ТОВ «Енергія ТМ».

– Так-так-так. Рейдерське захоплення. Робітників розігнали. Треба було мені працевлаштовуватися, я роботу шукав.

Потім знайшов, але з тривалими відрядженнями. 2014-й, 2015-й, 2016-й їздив у відрядження по Україні, зварювальником. Зварював великі котли під тиском, труби. По пів року не був вдома.

А у 2017-му перейшов на іншу роботу…

– Так а коли Ви забрали свій екземпляр договору?

– Слухайте!

– Добре.

– Влаштувався я на нову роботу, медкомісію пройшов, задоволений приходжу додому. Дзвонить сестра: «Володю, нам підвищили оплату за паї. Було чотири з половиною тисячі, а тепер вісім. Може, й тобі щось є?».

Ось тоді я і поїхав забирати договір та дізнатися, може і мені підвищать плату. А дізнався там, що договір укладений на 49 років! Однак мого волевиявлення на укладання договору на такий величезний строк ніколи не було.

Заяву я писав 02 вересня 2014, а договір вони зробили з 01 жовтня 2014.

На новій роботі я ще на іспитовому терміні був, підійшов до директора, кажу: «Мені треба з’їздити, вирішити питання».

– Це коли було? Який рік, якій місяць?

– 2017-й. Тепло було.

– Оце Ви за три роки не поцікавилися?!…

– Ні, мені не було коли. Не було можливості. Я був по відрядженнях – мені не було як з’їздити. Я думав, що я залишив на нормальних людей, і не переймався. Розумієте?

Приїжджаю у Агрофірму «Світанок», дивлюся договір, підходжу до директора: «Як же ж так, Артуре Вікторовичу? Я ж цього не писав». – «Ти сам це підписав! При пам’яті був!». – «Як це я підписав? В мене свідок є, яка поряд сиділа. А ви переробили заяву на сорок дев’ять років».

У заяві стоїть «49», з одинички зробилося чотири, а з нуля – дев’ять.

– За законодавством, можна договори на сорок дев’ять років підписувати?

– Це на розсуд сторін.

– А ті 40 тисяч як Ви отримали?

– Він мені частинами їх сплачував у 2015-му році. По 5, по 6, по 9 тисяч.

– На картку?

– Так, на картку.

Так ось, питаю я в Шеремета, директора агрофірми: «А що ж мені тепер робити?» – «Йди судись», – відповідає. Я: «Добре, піду і буду судитися».

«Внучці моїй 12 років. Додайте 49 років. Навіть внучці вже не потрібен буде той пай!»

 

Я приїхав додому в Дніпро засмучений, прийшов за місцем мешкання у райвідділ поліції, подав заяву. Мені повернули відразу заяву: «Йди отам на вулиці, у дворі, в прокуратуру». Пішов. Мене й слухати на почали –  відфутболили аж у Новомосковськ. Приїжджаю у новомосковську прокуратуру, ледве її знайшов. До мене ніхто не вийшов. Я побачив на стіні зразок заяви, на телефон сфотографував, сів, за зразком з телефону написав заяву, що «відбулися шахрайські дії проти мене», і в скриньку кинув.

І з того 2017-го року мене лише раз визвав до себе слідчий, у жовтні 2020, чи у вересні. Ні в Новомосковську, а в Царичанці.

Я до нього приїхав, він мене дві хвилинки послухав і – «Все-все-все! Допит закінчено, підпишіться. Будьте здорові!». Ось така поліцейська бюрократія.

Я пішов до юристів, і до сьогодні боремося.

Дуже сильний, грамотний юрист в мене. Зробили експертизу мого підпису на договорі.

Я навіть повірити не міг, що людина може таке зробити: ті аркуші білі, де я підписи ставив… вона їх використала. Розумієте? Підпис – мій. Не підроблений!

І на мене у Петриківці кримінальну справу відкрили, що буцім-то я обмовив «Агрофірму Світанок». А чим я обмовив? Я перевіряв свої підписи, дійсні вони чи ні, мої чи не мої…

– Можна я Вас переб’ю на 5 хвилин?

– Можна.

– В мене була така ситуація. 2000-й рік, комерційна директорка газети «Лица» просить: «Олено, йду в податкову, знову будуть вимагати різні довідки-пояснення…». Тоді ж не було діджиталізації, звіти в податкову носили щомісяця, а там різні розшифровки рядків вимагали. «…Ось підпиши мені десь три аркуші паперу. Податківцям довідки буду за твоїм підписом подавати». Олена підписала.

Пройшло пів року. Мене викликають у податкову поліцію. Приходжу. Поліцейський протягує мені листок паперу і питає: «Ваш підпис?». Читаю, там друкарською машинкою надруковано: «Я, Гарагуц Олена Олександрівна, взяла в борг у Балог-Лескової Валентини Берталонівни 40 тисяч доларів…».

«Так, – кажу, – підпис мій». – «І що це?!». – «Людина просила підписати три папірця для податкової. Я підписала». З тих пір не підписую пусті папірці і нікому не раджу.

– Я теж, але ж…

– І дякую тому слідчому, що він мені повірив.

– Але ж вона сиділа… Ось тут – Людмила, ось так – я, ось – вона. За столом. Я писав – Людмила бачила!

…Так ось, відкрили на мене у 2019-му кримінальну справу в Петриківці, буцім-то я обмовив орендаторів.

– Чому Ваш цивільний суд з «Агрофірмою Світанок» так повільно просувається? З 2017-го року справа розглядається.

– Іще кінця і краю нема. Суддів у Царичанському райсуді не вистачає. Було дві, залишилася одна на всі справи і кримінальні і цивільні на весь район (наразі суддів взагалі немаєред.).

– То експертиза показала, що підпис Ваш?

– Так. Але ж я подавав на експертизу, щоб самому впевнитися, а вони потім порушили кримінальну справу за наклеп.

Адвокат їхній листа мені надіслав: «Шеремет Артур Вікторович така шанована людина, депутат, має заслуги». Цяця, одним словом. «А Ви хочете показати», що він – кака.

І пишуть всюди, що я наклепник, неправду кажу.

– Тобто, вони узяли ті білі папірці, що ви підписували…

– Так-так-так.

– …У свій принтер поклали і надрукували договір на сорок дев’ять років?

– Так-так-так. Надрукували, а тепер мені доказують… Може, якимсь іншим чином, бо зараз техніка надає багато можливостей, а тим паче в них пусті папірці були з моїм підписом.

Але ж я в той день, коли дата на договорі стоїть, був на роботі, є табель обліку робочого часу з «вісімками».

Досудове слідство триває і досі, проводяться експертизи, щоб встановити, яким саме чином вони свій шахрайський план реалізовували.

– Може, просто розірвати цей договір?

– Як я розірву, якщо «Світанок» не хоче? Не бажає.

– В договорі написано, що його неможливо розірвати взагалі?

– Так, написано, що лише за згодою обох сторін можна розірвати.

– Чого Ви вимагаєте через суд?

– Визнати договір незаконним. Те, що вони переробили на 49 років – це незаконно, вважаю це шахрайством. Я не писав «на 49 років»!

– Ваша свідок ходила у суд, давала покази?

– У суд ще ні, а досудовому слідству покази давала.

– Чого тоді суддя тягне?

– А я не знаю, чого. То зі «Світанку» не прийшли, перенесли, то суддя в декрет пішла, то повістка «Світанку» не дійшла. Хоча його розглянути раз-раз…

– Останнє засідання було у січні 2020 року, так?

– Так. Оце ж такі суди. Посудилися – перенос на 4 місяці. Два засідання на рік. Це не бюрократія?

Так зараз виглядає інформація по цій справі на порталі «Судова влада України»

 

– Скажіть, ті сорок тисяч гривень, що Вам сплатив Шеремет, – це за який період?

– Розділіть 40.000,00 на 49 років.

(рахую на калькуляторі) 816,33 грн.

– Ось така оплата.

– В договорі написано, що це Вам виплатили за 49 років?

– Ні, в договорі суми нема, а написано, що «гроші сплачено».

– За всі роки?

– Так.

Внучці моїй 12 років. Додайте 49 років. Навіть внучці вже не потрібен буде той пай!

Це смішно. До сліз. Розумієте?

– А скільки за паї у тій місцевості зараз отримують?

– До 12 тисяч на рік.

– І, якщо ми розділимо 40 тисяч на 12 (рахую на калькуляторі), буде 3,333… Тобто, агрофірма вам сплатила за 3 роки і 3 місяці.

Тому я в суді і вимагаю розірвати цей договір. А потім, укладати із «Агрофірмою Світанок» чи ні – вже вирішуватиму зі своїм юристом.

– З першого липня вже буде ринок землі, і Ви зможете просто виставити на торги цей пай.

– Ні-ні, мені вигідніше в оренду здавати, а не продати. «Продати» – то що? Гроші це таке – пух, і немає. Життя важке, а вони дають продукти.

– Які?

– Гречку, інші крупи, олію. Зерно. Половину продуктами – половину грошима. Якщо кури, корова є – центнер зерна, два центнери зерна.

– Але ж Вам не треба два центнери зерна?

– Звісно. Ось чому треба сісти з ними і обговорити, що мені треба, а що – ні. Якщо олію мені дадуть – скажімо, шістдесят літрів, куди мені її?

– На Озерку! (сміємося)

– Мені теж можна щось продуктами, а щось – грошима.

Знаю, як в селі Петриківка Солонянського району орендар розраховується – в них цілий рік йде розраховування: зібрали помідори – сплатив, зібрали картоплю – сплатив. І немає цього, що одномоментно треба сплатити кожному по 16 тисяч.

– Є такі господарства, де й 16 тисяч за пай сплачують?

– Звичайно. В Царичанському районі чому маленькі паї – бо мало землі.

– Населеність велика?

– Заболоченість, ліси. Орної землі дуже мало.

А в Солонянському районі – простори, до 18 га землі на пай. Але там вода дефіцит, от що погано. Привозна або дощова. Не дарма ж він називається «Солонянський». Підземні води – солоні.

Олена Гарагуц

Поділитися: