Що дивує в конкурсі на голову митниці, який підходить до свого фіналу, так це захоплення медіа й активістів чутками, плітками, інтерпретаціями якихось подій у потрібний їм бік і морально-етичними характеристиками кандидатів за повної відсутності дискусії навколо програми дій кожного з кандидатів у разі його перемоги в конкурсі.
Якби в бізнесі СЕО великої компанії обирали за такими ж принципами, то фінансове благополуччя такої компанії гарантовано було б, м’яко кажучи, туманним.
От узагалі нікого не хвилюють програми кандидатів. Навіть на виборах, з їх великою кількістю чорного PR, у кожного кандидата є програма, і він намагається донести її до аудиторії.
Не знайшов ніде в медіа ні інтерв’ю з кандидатами з професійно поставленими запитаннями, ні їхніх планів дій, ні їхнього бачення поточного стану митниці та планів її приведення до ладу.
Ще дивує пасивна позиція бізнесу і всіх цих незліченних бізнес-асоціацій і бізнес-клубів. Чому б не запросити кількох кандидатів і не поговорити з ними, не послухати їх і не дати вже зараз свою оцінку їхньому баченню? Бізнес же платитиме митні збори. Якась дивна покірність або впевненість, що якось буде, бо завжди якось було і не може бути, щоб ніяк не було.
Якесь королівство кривих дзеркал і самообману.