Питання «самооб’єктивації» у соцмережах однаково стосується чоловіків і жінок. Але оскільки я чоловік то, нижче поданий чоловічій погляд на жінок у контексті поставленого питання. Жіночий погляд на чоловіків, я певен, треба вважати повністю дзеркальним.
Я проти жіночої об’єктивації, але є одна стала річ у соціальних мережах, що постійно мене спантеличує. Можливо, існує дуже тонка межа між об’єктивацією та самовираженням, яка не доступна чоловікам, або особисто мені. В моїй fb-стрічці постійно трапляється багато цікавих та розумних жіночих дописів, до яких авторки у якості ілюстрації додають власні фото. Спантеличує те, що на цих фото авторки відверто позують та виставляють себе в «найкращому світлі».
Мені часто дуже цікаво читати ці дописи, бо багатьох авторок можна віднести до інтелектуалок. Але ці розумні пости в поєднанні з позуванням перед камерою відверто дисонують з моїм уявленням про сучасних жінок, які хочуть щоб до них ставилися як до особистостей, а не декоративного об’єкту.
Я розумію, що просто викладати свої гарні фото це норм. Я розумію, коли до своїх дописів додають фото у форматі «я саджаю дерева», «я даю прес-конференцію», «камера вихватила мене з життя» та інше. Але коли до розумного допису чи до власної поезії додається фото типу «закохуйтесь в мене», то такий пост прочитується як «дивиться яка я гарна, а ще я вмію добре формулювати думки та складати вірші». Тобто, не зрозуміло, що до чого додається: жіноча врода – це додаток до особистості або жіночій інтелект – це необов’язковий додаток до особи «декоративної статі» (як на конкурсах жіночої краси, де одним з етапів є демонстрація вмінь та здібностей)?
Може в цьому для жінок є якась особлива спокуса, або це суто моє викривлене моралізаторське сприйняття, продиктоване підсвідомою жагою встановити владу єдиної норми над постмодерним розмаїттям?
……………………………………………………………
Кадр: “Основний інстинкт”, 1992