Стигматизація — це упереджене ставлення до якоїсь категорії людей чи явищ. Цей термін походить від слова «стигма», яким в Стародавній Греції називали клеймо на тілі злочинця або раба.
Та пізніше воно почало використовуватися в медицині як «ознака хвороби». Якщо раніше стигматизація відбувалась впродовж сторіч чи навіть тисячоліть, то зараз стереотипне бачення формується майже за місяць, а то й за тиждень. А найвпливовішим ресурсом для цього є соціальні мережі, телебачення та інтернет-ЗМІ.
Аби зрозуміти, наскільки стереотипні бачення притаманні темі домашнього насилля в Україні поспілкувались із представниками «Everyone has to be protected», що впроваджується ГО «Ти потрібен Україні» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні — координаторкою Лілією Вірьовкіною та експертом проєкту Романом Сердюком.
Мета цього проєкту — досягнути більш якісне висвітлення домашнього насилля у ЗМІ та соцмережах, аби формувати об’єктивне розуміння цієї проблеми. Також проєкт передбачає адвокатування для виділення окремого приміщення в притулках для тимчасового перебування особи чи осіб чоловічої статі, які постраждали від домашнього насильства. Експерти проєкту розробляють аналітичний матеріал «Аналіз випадків домашнього насилля, де потерпілими є особи чоловічої статі», частиною якою — вивчення ситуації щодо висвітлення теми домашнього насилля в інтернеті та ЗМІ.
Так, координаторка Лілія Вірьовкіна та експерт проєкту Роман Сердюк відокремили характерні ознаки наявності стигматизації проблематики домашнього насилля:
1. Використання гендерно некоректних слів, які підкреслюють особливу роль жіночої чи чоловічої статі у домашньому насиллі.
Як зазначила координаторка Лілія Вірьовкіна, практично у 90% вивчених матеріалів щодо домашнього насилля, які розміщені у вільному доступі у Google, проблематика висвітлена однобоко, лише як насилля чоловіка проти його офіційної чи неофіційної дружини та їх дитини чи дітей. Практично не розглядаються приклади домашнього насилля проти чоловіків, а також подібні відносини в ЛГБТ-сім’ях, де можливі різні варіації статевої суб’єктності осіб.
«На жаль, і досі повсюдно використовуються гендерно некоректні слова, такі як: «чоловік-кривдник», «чоловік-тиран», «чоловік-абьюзер», «жінка-жертва» або «потерпіла» (лише у жіночому роді, хоча існують і потерпілі чоловіки). Це, як на мене, відголос патріархального бачення світу, у якому ще живуть та працюють більшість з авторів статей та матеріалів», — говорить координаторка проєкту Лілія Вірьовкіна.
У більшості випадків ця необ’єктивна подача проблеми домашнього насилля характерна для статей українських ЗМІ, у меншій ступені — в матеріалах, що розміщені на сайтах державних органів та органів місцевого самоврядування, на сайтах національних та регіональних інститутів громадянського суспільства, практично відсутня – в міжнародних ЗМІ та міжнародних ІГС.
Та існують й негативні приклади серед публікацій на офіційних сайтах органів державної влади чи органи місцевого самоврядування. Як приклад подібного порушення координаторка проєкту Лілія Вірьовкіна нагадала про статтю на сайті Білгородської міської ради Одеської області: «ДОМАШНЄ НАСИЛЛЯ: ЯК ВРЯТУВАТИСЯ ТА КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ»
«Ця стаття починається із фрази: «Українські жінки дедалі більше не бояться чоловіків-тиранів. Попри те, що проблема насильства в сім’ї ніколи не втрачає актуальності, в останні роки жертви домашнього терору потроху починають говорити про звірства…», — відокремлює координаторка проєкту Лілія Вірьовкіна.
«Автори матеріалу узагальнюють й не розглядають можливість інших ролей в сім’ї із домашнім насиллям, ніж «жінка — жертва», «чоловік — тиран». Також із негативних явищ можна виділити використання аж занадто емоційних слів, такі як «звірство», хоча домашнє насилля не завжди пов’язано із завданням саме фізичних ушкоджень та травм. Така точка зору, подана як офіційна позиція органів місцевого самоврядування чи соціальних працівників, сприяє укріпленню вже існуючого у суспільстві стереотипного патріархального бачення про ролі чоловіків та жінок», — вказує координаторка проєкту Лілія Вірьовкіна.
2. Невідповідність тексту та назви статі у ЗМІ: за загальною назвою показано частину проблематики
Юрист та експерт проєкту Роман Сердюк стверджує, що українські ЗМІ часто допускають невідповідність назви статті та її змісту. А це, своєю чергою, формує неправильне сприйняття проблематики в цілому.
«У багатьох статтях, які я переглянув, була загальна назва щодо протидії домашнього насилля. Сам текст був орієнтований тільки на захист жінок, які стали жертвами. Зазначу, що статті в іноземних ЗМІ та міжнародних організаціях не використовують різкий перехід від загальної назви щодо домашнього насилля до його різновиду».
Роман Сердюк навів приклад: стаття на Медіаполігоні «Терпіти чи боротись: що робити жертвам домашнього насилля». У тексті директорка Кризового центру для постраждалих від домашнього насильства у Херсоні Наталя Краска каже що: «Вона переконана, що кожна жінка заслуговує на щасливе та безпечне життя… Жінки зазнають із боку чоловіка зневагу й ігнорування, а також піддаються приниженням у присутності дітей або інших людей».
Роман Сердюк звертає увагу, що таким чином права будь-якої людини на захист від домашнього насилля висвітлені у зменшених обсягах, лише як права жінок, відчувається суб’єктивне бачення проблеми. А при цьому від домашнього насилля кожен день страждають сотні літних людей, і осіб із інвалідністю та інших категорій громадян, не завжди які є особами жіночої статті.
3. Емоційні слова та фрази можуть сприймати як маніпуляцію та емоційний тиск на читачів. Некоректне використання статистики та/або їх округлення, чи відсутність посилань на джерела кількісних показників.
«На сайті Xplainer у статті «Домашнє насильство: що треба знати та як протидіяти» міститься суб’єктивне висвітлення кількісних показників. У матеріалі вказується, що «За статистикою Мінсоцполітики, найбільше від нього страждають саме жінки – їхні звернення становлять майже 90%». При чому статистика, на яку посилається стаття, каже про дещо інші цифри: «За даними Мінсоцполітики, серед усіх звернень про домашнє насильство – найбільше від жінок: 86%, чоловіки – 12% і 2% – діти». Хоча за загальним правилом округлення допустиме тільки при нецілих цифрах, автор статті самовільно округлив 86% до 90%, зменшивши кількість звернень чоловіків та дітей відповідно, чим спотворив загальні показники», — зауважила координаторка проєкту Лілія Вірьовкіна.
Також координаторка проєкту Лілія Вірьовкіна розповідає, що на сайті Інституту Просвіти у статті за 2018 рік «Домашнє насильство: боротися не можна ігнорувати» показники взагалі підняли до непомірних 93%: «Щорічно близько 1500 жінок, і ця тенденція збільшується за останні 3 роки, помирають від рук власних чоловіків». «Більшість дорослих постраждалих усе ж таки жінки – це 93% від усіх звернень».
«Такі округлення сприймаються, як суб’єктивна точка зору авторів, бо не вказане посилання на джерело, а від загальної кількості звернень не відокремлюють заяви чоловіків та дітей. Хоча за даними Міністерства соціальної політики України, за останні роки кількість звернень чоловіків була від 10 до 14%, від дітей — 1-3%. Саме тому не зрозуміло, яким чином прорахували та відокремили у даній статті 93% жінок. Тим паче не зрозуміло, хто дав інформацію щодо осіб кривдників, адже ні правоохоронні органи, ні судові, ні гарячі лінії не фіксують особи кривдників у своїх звітах», — говорить координаторка проєкту Лілія Вірьовкіна.
Водночас експерти зазначають, що при детальному аналізі ЗМІ чітко видно й позитивні тенденції щодо висвітлення домашнього насилля.
«У більшості матеріалів, які розміщені на сайтах державних органів, органів місцевого самоврядування інформація надана в безособових відмінках, із врахуванням норм чинного законодавства України. Аспект таких матеріалів закріплено не на суб’єктах чи об’єктах відносин, а на конкретних порадах потерпілим, а також надані контактні дані для звернень для захисту від домашнього насилля», — зазначають експерти.
На сайтах Судової влади України розміщені шаблони звернення до поліції у разі вчинення домашнього насильства із гендерно нейтральними фразами, де стать кривдника можна обрати: «Мій чоловік (мій/моя дружина, син, донька, батько, мати), _____________________________, останнім часом, за місцем нашого проживання, систематично, в стані алкогольного/наркотичного сп’яніння (або в тверезому стані) вчиняє домашнє насильство, а саме: діяння психологічного, фізичного, економічного насильства, що виражається у наступному».
Та з’являються матеріали та аналітика про інші види домашнього насилля, окрім насилля проти жінок. В таких матеріалах висвітлюють проблематику більш системно.
З’являються сайти та правоосвітні проєкти. Так, Міністерство внутрішніх справ розробило чат-бот в Telegram police_helpbot для оперативного реагування на випадки домашнього насильства.
Чат-бот може:
- допомогти викликати службу допомоги (поліцію і швидку допомогу);
- роз’яснити, що таке домашнє насильство і як протидіяти цьому явищу, повноваження органів та установ, що здійснюють заходи щодо запобігання домашнього насильства;
- надати контакти інших служб допомоги;
- переадресувати на фахівців юридичної допомоги, які нададуть юридичну консультацію в онлайн-режимі.
На сайті «Дія» є освітній курс «Онлайн-інструменти протидії домашньому насильству», який створено Міністерством внутрішніх справ та Міністерством цифрової трансформації за підтримки Канадсько-українського проєкту розвитку поліції (CUPDP) коштом Уряду Канади.
На сайті «ДІМ (НЕ)БЕЗПЕКИ. Психологічне насильство — EdEra» можна пройти відео курс лекцій щодо домашнього насилля, дізнатись практичні поради виходу із ситуації та/або допомоги іншим у подібній ситуації. Створення подібного сайту є позитивною діяльністю в рамках правоосвіти пересічних громадян України, тому ми виділяємо його створення у підрозділі позитивних явищ.
Фото анонсу: Норман Роквелл. «У сімейного психолога», 1963 р.
Василіса Л.
Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Everyone has to be protected», що впроваджується ГО «Ти потрібен Україні» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів є виключною відповідальністю ГО «Ти потрібен Україні» і не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
This material was prepared as part of the «Everyone has to be protected» project implemented by the NGO «Ukraine needs you» supported by the Democracy Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors of the sole responsibility of NGO «Ukraine needs you» and do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.