Україна зробила ще один важливий крок на шляху до європейської інтеграції. Виконуючи взяті на себе зобов’язання перед Європейським Союзом, держава ухвалила Закон України «Про лобіювання» – документ, який ще до набрання чинності викликав жваві дискусії як серед експертів, так і в суспільстві.
Для одних лобіювання – це цивілізований механізм взаємодії бізнесу, громадських організацій та влади, який давно став нормою для розвинених демократій. Для інших -лише спроба узаконити вплив великих фінансово-промислових груп на державні рішення або, простіше кажучи, «легалізувати корупцію».
То що ж таке лобіювання насправді: законна корупція чи інструмент здорової демократії? Чому його впровадження стало однією з вимог європейської інтеграції України, та які можливості або ризики несе новий закон для держави, бізнесу й суспільства?
Пропоную розібратися та відокремити міфи від реальності.
Чим офіційний лобізм відрізняється від корупції?
Слово «лобізм» в Україні багато років сприймалося як щось негативне. Насправді ж лобізм і корупція – це принципово різні речі.
Лобізм -це офіційне та публічне представлення інтересів бізнесу, громадських організацій, професійних спільнот або територіальних громад під час підготовки та ухвалення державних рішень.
Корупція – це прихований вплив на посадову особу через хабар, особисту вигоду або неформальні домовленості.
Якщо сказати максимально просто:
Лобізм – це відкритість, аргументи та звітність.
Корупція – це прихованість, особиста вигода та відсутність контролю.
Як виник лобізм?
Сучасний лобізм почав формуватися у США наприкінці XIX століття.
У міру розвитку економіки держава зіткнулася з очевидною проблемою: різні галузі, підприємства та громадські об’єднання прагнули впливати на закони, які безпосередньо стосувалися їхньої діяльності.
Замість того щоб забороняти цей процес, держава зробила його прозорим.
Так з’явилися:
- офіційна реєстрація лобістів;
- обов’язкове розкриття клієнтів;
- звітність про витрати;
- контроль конфлікту інтересів;
- відповідальність за порушення правил.
Як це працює у США?
Розглянемо один з найвідоміших прикладів останніх років – закон CHIPS and Science Act.
Американські виробники напівпровідників протягом кількох років доводили Конгресу необхідність розвитку власного виробництва мікрочипів через надмірну залежність від азійських постачальників.
Після численних публічних консультацій, експертних обговорень та офіційних звернень у 2022 році було ухвалено закон, який передбачив понад 52 млрд доларів підтримки американської мікроелектронної галузі.
Результат:
- будівництво нових виробничих потужностей;
- тисячі нових робочих місць;
- збільшення інвестицій у високотехнологічне виробництво;
- посилення економічної безпеки США.
При цьому всі учасники процесу діяли офіційно, а їхня діяльність була задекларована та перебувала під контролем держави.
Як працюватиме лобізм в Україні?
Україна ухвалила закон, який переводить процес представлення інтересів у легальну та контрольовану площину.
Що передбачено:
- створення відкритого Реєстру прозорості;
- реєстрацію суб’єктів лобіювання;
- декларування клієнтів;
- звітність про діяльність;
- контроль з боку держави та громадськості.
Фактично те, що раніше могло відбуватися через особисті знайомства, неформальні зв’язки або закриті домовленості у темних коридорах переводиться в офіційне поле.
Чому це стратегічно важливо для України?
Лобізм не створює вплив на владу. Вплив існував завжди. Це потрібно спокійно розуміти й не мати іллюзій.
Великий бізнес, галузеві асоціації, професійні спільноти, органи місцевого самоврядування та громадські організації завжди намагалися донести «свою» позицію до тих, хто ухвалює рішення.
Питання лише в тому, як це відбувається та хто вигодонабувач.
За оцінками Міністерства економіки України, тіньова економіка в різні роки становила близько 30–40% ВВП країни.
Для економіки обсягом понад 7 трлн гривень це означає трильйони гривень економічної активності, які перебувають поза повноцінним контролем.
Звичайно, сам по собі закон про лобізм не ліквідує тіньову економіку. Проте він створює механізм, який робить процес впливу на державні рішення більш прозорим та контрольованим.
Для України це означає:
- менше простору для кулуарних домовленостей;
- більше відкритості під час розробки законів;
- вищу якість регуляторної політики;
- зрозуміліші правила для бізнесу;
- кращий інвестиційний клімат;
- додаткові гарантії для міжнародних партнерів.
Найважливіша мета лобізму – не посилити чийсь вплив, а зробити його видимим.
Отже, підводячи підсумки, хочеться сформулювати одну просту, але важливу думку, спираючись не на міфи чи емоції, а на факти.
Прийняття Закону України «Про лобіювання» -це не просто виконання чергової вимоги на шляху до європейської інтеграції. Насправді йдеться про формування нових правил взаємодії між державою, бізнесом та суспільством. Адже вплив на державні рішення існував завжди. Питання лише в тому, чи відбувається він у тіні -через особисті зв’язки та закриті домовленості, чи в межах зрозумілих і однакових для всіх правил.
Коли механізми впливу залишаються прихованими, це створює нерівні умови та переваги для вузького кола осіб. Коли ж вони стають відкритими, регульованими та підконтрольними суспільству, з’являються передумови для чеснішої конкуренції, кращого інвестиційного клімату та більшої довіри до державних інститутів.
Тому лобіювання не варто сприймати як загрозу демократії. Навпаки, його правове врегулювання є ознакою зрілої держави, яка не заперечує існування впливу, а робить його прозорим, зрозумілим і підзвітним суспільству.
Саме такі інституційні механізми дозволяють молодим демократіям переходити від ситуативного реагування до стратегічного розвитку. Адже сильна держава будується не лише на виборах, законах чи політичних гаслах. Вона будується на довірі до правил, передбачуваності рішень та здатності суспільства домовлятися про майбутнє.
І якщо Україна справді прагне стати частиною кола розвинених демократій світу, то нам необхідно навчитися жити не логікою коротких політичних циклів, а логікою довгострокового розвитку. Саме з таких, на перший погляд технічних реформ, і формується те, що я називаю стратегією довгої волі- здатністю держави послідовно рухатися вперед, зберігаючи курс незалежно від політичних змін, криз чи викликів.