Січеславщина у вогні боротьби За творення новітньої історії України з нагоди 20-річчя створення Народного Руху України – за перебудову

25 вересня 2009 о 08:26 - 2640

Олена Гарагуц


У буремні роки кінця 80-х минулого століття, коли люди змогли вдихнути невеличкий ковток свіжого повітря після десятиліть тоталітарного режиму, на Січе­славщині розпочалась бурхлива діяльність різноманітних течій демократичного відтворення. Але головну і ведучу роль у цьому дійсно зробили українські патріоти-сподвижники. У Дніпропетровську у 1988 році виникає товариство шанувальників української мови ім. Яворницького, в яке влилися: інтелігенція, українські письменники, колишні дисиденти, такі як Іван Сокульський, Петро Розумний, колишні члени ОУН: Олександр Кузьменко, Степан Андрушків, Марія Зосименко та цілий ряд інших.

В цей час проявляється великий організаційний талант Івана Шулика, який своїм запалом та своєю енергією спонукає до пос­тійних наступальних дій. Першою ластівкою незалежної преси була рукописна газета «Слово», яка вивішувалась в приміщенні, де була обласна спілка письменників.

До цього промінця стікалися люди, не байдужі до українського слова, не тільки з міста, а всієї області. Починається 1989 рік. Зароджується нове громадське політичне утворення Народний Рух України — за перебудову з ініціативи спілки письменників України та колишніх дисидентів-шестидесятників. Не стояла осторонь і українська громадськість на Січеславщині, яка вже була згуртована в товаристві шанувальників української мови.

26 березня 1989 року з ініціативи Івана Сокульського, Івана Шулика, Геннадія Сахарова проводяться установчі збори Дніпропетровської міської організації Народного Руху України — за перебудову. З цієї пори політичне життя в області змінює свої обриси і перетворюється на рух — за Українську Державу, за рух — проти панування комуністичної ідеології та КПРС, як єдиної політичної сили.

Будь-який захід, проведений Народним Рухом України попри репресії та заборони на проведення, все більше і більше згуртовував не тільки патріотів українців, а і великі верстви населення, які хотіли змін.

Першим етапом публічного вияву непокори комуністичній системі було виявлено 26 квітня 1989 року, присвяченого пам'яті жертв чорнобильської катастрофи. Цілий ряд учасників були арештовані і притягнуті до адміністративної відповідальності, в тому числі: Іван Шулик, Іван Сокульський, Петро Розумний, Ігор Копотієнко та інші.

Ця подія не залишилась без уваги громадськості. Все більше і більше прихильників Народного Руху з'являється на заклики організаторів. В цей час Іван Шулик призначений членом оргкомітету по скликанню установчих зборів НРУ в Києві. Проводиться велика робота по створенню обласної організації Народного Руху України. Одночасно виникають осередки Руху в містах: Нікополь (О. Крестьянов та Іван Олій­ник). В Орджонікідзе велику роботу проводить Анатолій Носенко, який теж входить в органі­заційний комітет по скликанню установчого з'їзду та відродженню козацтва. В Кривому Розі діє організація, яку очолює Микола Кондратенко. В Дніпродзержинську, в Павлограді і Павло­градському районі (Степан Тимочко), в сільських районах: Солонянському та Криничан­ському районах. Попри заборони, 20 серпня 1989 року створюється Крайова організація Народного Руху України — за перебудову з виконавчим комітетом в складі: Крестьянов, Коваль, Кондратенко, Носенко, Сокульський, Тимочко, Шулик.

Основну координуючу роль виконує Іван Шулик, який підписує всі документи, які виходять від Народного Руху.

Після установчого з'їзду в Києві ідеї Руху набули масового характеру серед населення області. Все більше і більше прихильників з'являється навколо створюваних осередків. Специфіка тої боротьби полягала в тому, що комуністична влада не мала рецептів боротьби з реальними опонентами, тому що українці хотіли творити свою власну Державу, творити новітню історію України.

Все вищесказане засвідчує, що попри заборони, репресії, винищення українців, як етносу, російською царською та більшовицькою владою, потяг до волі і незалежності та жити у власній Державі є незнищенним.

Всі інші події, які відбувалися до проголошення незалежності 24 серпня 1991 року, були у пос­тійно зростаючому авторитеті Народного Руху, як провідника ідеї Соборної України та демо­кратії. Вся активна частина населення області так чи інакше приймала участь в цій боротьбі.

Особливо був напружений 1990 рік, коли Рух уже сформувався, як потужна політична сила. Це викликало неймовірну лють противників демократії та української справи.

В 1990 році в травні були жорс­токо побиті спровокованими органами-афганцями лідери Народного Руху: Іван Шулик, Іван Сокульський, Кондратенко, Сахаров та інші.

А також був цілий ряд адміністративних арештів та адміністративних стягнень по цілій області. Але, не зважаючи на це, Народний Рух все більш активно продовжує руйнувати тоталітарну систему в області та розвінчувати комуніс­тичну правлячу владу.

Апогеєм цієї діяльності стало святкування 500-річчя українського козацтва біля села Капулівка в Дніпропетровській області, яке поширилось і на Запорізьку область до Хортиці.

Ця акція була неперевершеною пропагандою щодо державної символіки, історичної пам'яті та незмінності поступу до незалежності українського народу.

Чільне місце в проведенні акції займали: голова крайової організації Руху Іван Шулик, голова Орджонікідзевської міської організації Анатолій Носенко та голова Нікопольської міської організації Іван Олійник.

В цьому ж році створюється незалежна профспілка — україн­ська солідарність (ВОСТ — Всеукраїнське об'єднання солідарності трудящих).

Тобто ідеї Руху перелились в трудові колективи, які мали змогу захищати свої права не тільки через комуністичні профспілки.

Восени в окремих районах та містах Дніпропетровську, Солонянському та Покровському райо­нах були проведені великі акції, присвячені пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Відповідно організаторами були: Іван Шулик, Анатолій Сокоринський, Галина Жук.

1991 рік був роком тріумфу ідей Руху на Січеславщині.

Рухівські організації по всій області активно протидіяли проведенню Референдуму за відновлення Совєтського Союзу.

В липні крайова організація Народного Руху організувала святкування річниці Декларації про Державний суверенітет України.

В цей же день на театральному майдані було піднято національний синьо-жовтий прапор, який був знищений попри щоденну рухівську охорону за наказом міського голови В. Пустовойтенка.

В знак протесту голова крайової організації І. Шулик оголошує безстрокову голодовку біля міськвиконкому, яка тривала 14 діб. Голодовка спричинила черговий масовий прилив прихильників та членів Народного Руху, викликала широкий резонанс серед громадськості, привернула увагу до події засоби масової інформації. Завершення голодовки було тріумфальною перемогою лідера Руху над міською владою та системою, яка так і не зрозуміла як боротися з опонентом.

Буремний серпень 1991 року засвідчив, що Народний Рух в області є незламною політичною структурою, яка не зігнеться проти будь-яких дій влади.

У Дніпропетровську було організовано масові акції протесту проти дій ГКЧП відразу ж 19 серпня. Було надруковано десятки тисяч листівок, які закликали населення міста не підкорятися рішенням ГКЧП та місцевої влади.

Попри арешти та затримання постійно діючий мітинг в Дніпропетровську не зупинявся. До нього залучалось все більше і більше людей. Комуністична сис­тема фактично була паралізована і велика заслуга в цьому активістів та керівників рухів­ських організацій на місцях.

24 серпня — День проголошення Акту незалежності України, засвідчено  незнищенність українського духу навіть в таких областях, як Дніпропетровська. Велика делегація дніпропетровців була в цей час в Києві. Івану Шулику головою Секретаріату Руху було доручено нести той величезний прапор для освячення до Софії, а потім до Верховної Ради спільно з іншими організаціями, що і було виконано. Іван Шулик спільно з побратимами цей прапор передав народним депутатам від Народної Ради.

ВИСНОВОК:

Народний Рух України — за перебудову на Дніпропетровщині став не тільки помітною політичною і знаковою організацією, але він став символом відтворення Української Держави.

Це змусило владу тимчасово скоритись історичній дійсності, яка була визначальною для майбутнього буття українців.

Народились нові лідери, які здатні були не тільки керувати Народним Рухом, але здатні були керувати державними справами.

На жаль, недовіра до здатності очолити відповідальні ділянки в державному будівництві членами Руху, та й певне небажання колишньої партійної номенклатури, яка пересіла в ті ж самі крісла, тільки під синьо-жовтим прапором, не дала можливості державотворчим українським намірам відбутися. Українська національна ідея поки що залишається декларацією. А для того, щоб вона стала дійсністю, ми продовжуємо боротьбу за українську владу, за українське слово, культуру, традицію.

Конфліктуючи постійно з владою, яка в більшості своїй так і не зрозуміла, що вона представляє українську Державу, а не Ро­сійську колонію.

Боротьба продовжується. Бо, як писав І. Франко: «Чи вірна наша, чи хибна наша дорога, чи люд наш підійме, двигне…», ми зрозуміємо, коли сформуємо українську владу, втілимо в життя національну ідею та сформуємо українську націю.

СЛАВА УКРАЇНІ!

СЛАВА НАРОДНОМУ РУХУ — ТВОРЦЮ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ!

А. Сокоринський,

член НРУ (за перебудову) з 1989 року,

голова Дніпропетровської обласної організації УНП

Поділитися: