Любко Дереш «Намір!» Проза. Київ, «Дуліби», 2006

20 лютого 2009 о 09:51 - 6486

Починаючи писати про роман Дереша, я вже уявляю попередню реакцію деяких читачів: щось типу «ну ось, знову піарять цього наркомана!». Серед хвилі сучасних українських авторів Любко Дереша можна назвати переможцем за кількістю неоднозначних відгуків: одні обожествляють, інші ненавидять. Рекорд в цьому сенсі побила хіба що Ірена Карпа, але вона у читацькому суді проходить за іншою статтєю. Дереша можна звинувачувати за наркоманські мотиви у творчості, але його письменницьку майстерність видно неозброєним оком.

 

Перша книга Дереша «Культ» вийшла в світ, коли авторові було лише 16 років. Нині йому 25, автор вже має в творчому доробку п'ять романів та разом з Жаданом і Андруховичем є співавтором збірки «Трициліндровий двигун любові». З виходом кожного наступного роману літератори чи не хором зазначали: «Знову Дереш написав свою найкращу книгу!»

Головна родзинка сюжету прямо як по Зюскінду, але геніальність головного героя «Наміру» полягає не у відчутті запахів, а у бездоганній пам'яті. Спочатку Петро П‘яточкін радо використовує свій несподіваний талант у шкільному навчанні, а потім це стає його довічним вироком і зайвим неприємним тягарем. Пропоную опустити сюжет, який не обій­шовся без амурних справ та п'яно-наркотичних мандрів, та сконцентруватись на стилі. А тут тобі усі прибамбаси постмодернізму: розриви розділів прямо посеред речення, пікантні до противності деталі, балансування десь на межі з реальністю, наявність графічних елементів у тексті, а місцями — відмова від розділових знаків. Словом, мета Дереша — зоригінальнічати та зацікавити була досягнута на всі сто. Місцями відчувається вплив Паланіка, але стиль автора не можна назвати пародією на когось одного з відомих авторів. Завдяки безмежній начитаності Любко Дереша його стиль став своєрід­ним сплавом зі стилів багатьох всесвітніх авторів — риси багатьох літературних монстрів змішались у голові автора і вийшло щось зовсім нове, альтернативне і притаманне лише Дерешу. І, треба сказати, сплав цей вийшов чудовим.

І ось між цим усім: лав-сторі головного героя, його співіснуванням з хворою бабусею, його феноменальною пам'яттю, ман­драми підсвідомістю, бандитсько-наркоманськими друзями та сумбурним життям виникають зворушливі філософські роздуми. Заради них, власне, і варто прочитати «Намір!», адже глибина осмислення життя в романі просто вражає. Дереш вкладає оті роздуми і діалоги у вуста своїх героїв і їх стає відверто шкода — пропащі за стилем життя люди виявляються досить багатоплановими та зворушливими всередині. Ось і виникає ключове питання твору, чи навіть всієї творчості цього сучасного автора: чи виправдовує такий багатий внутрішній світ наркомансько-кочівницький спосіб життя? Любко намагається роз'яснити всі причини-наслідки розвитком сюжету, але зрозуміліше від цього не стає: чому розумна людина вибирає саме такий шлях? Можливо, ми всі просто тікаємо від самотності?

Кому читати: поцінювачам постмодер­нізму.

Цитата: «Чим більше людей підтримує твій погляд на світ, тим більше ти починаєш вірити, що світ і справді такий, яким ти його бачиш. Хоча таким є тільки твій погляд. Свобода кожної людини визначається кількістю фактів, сприйняття яких вона може міняти без шкоди для себе».

 

Відгуки читачів:

«Це історія про звичайного хлопця, який в дитинстві неочікувано отримав дар — феноменальну пам'ять. Він почав роздумувати над її природою, експериментувати з нею, що часом приводило до незвичайних подій. Часом його свідомість покидала його тіло та поринала в інші тіла, життя, світи! Щоразу вона поверталась в тіло героя, маючи нові спогади або псевдоспогади. І вони були настільки реальні, що часом він переставав розрізняти їх та реальне життя, а можливо це була не його пам'ять, а просто фантазії? Маючи такий дар, Петро поставив собі ціль вивчити цей світ та мав намір знайти з нього вихід, можливо, у космос або ще далі. А чи вдалося це йому — ви можете дізнатись самі, прочитавши цей неоднозначний твір. Мені сподобалось. Щоб зрозуміти цей твір, його треба перечитати не раз і не два, бо при кожному перечитуванні відкриваються все нові грані».

Андрій Фоменко

 

«Хто б не хотів мати феноменальну па­м'ять? Але головний герой спочатку втішався своїм даром, але потім зрозумів, нащо він йому потрібен — коли бабуся помирає, потім з його совісті гине сантехник, дівчина кидає його, бо вважає божевільним… «Намір!» ви­правдав усі сподівання: дивовижні обрії сновидінь, почуттів, усі грані життя… Прочитавши усі романи Дереша, на мить замислюєшся: «Є кінець цієї історії?» Хоча романи різноманітні, вони об'єднанні одним — мовою, стилем, героями… Дивовижний світ Гоци, Гладкого Хіпі, Германа, Терезки, войовничий та осліплюючий Йог-Сотот, Ктулху, Н'ярлатепа… — все це затягує і приваблює».

Софія Щербань

 

Шановні читачі, давайте вести рубрику разом! В найближчих номерах ми будемо розглядати: Ірен Роздобудько «Дванадцять», Таня Малярчук «Говорити». Якщо ви вже читали якусь із цих книжок, надсилайте свої короткі (до 1000 знаків) відгуки на e-mail: passionata@ukr.net  або на поштову адресу редакції. Найцікавіші рецензії будуть опубліковані.

Тетяна Гонченко

Поділитися: