В середині липня газета «Межівський меридіан» – це Межівський район Дніпропетровської області – вмістила зворушливий та воднораз і стурбований репортаж «Жнивні клопоти іванівського «Променя».
Читаємо: «Неймовірна спека огорнула увесь степ. Якщо у затінку 38-40 за Цельсієм – звичайно, що вище нуля, – то на сонці 50-т і більше, а на ґрунті і за 70-т. Повітря над хлібною нивою пекуче і задушливе, як у печі чи й духовці». Далі про те, що наперекір цьому випробуванню два екіпажі бойові – Василя Мініча та Леоніда Бутенка і Олександра Гайченка та Віктора Тимофеєнка – на комбайнах «New Holland» працюють від зорі до зорі, аби впоратися з косовицею ранніх зернових за 12 робочих днів. Обидва намолотили уже по три з половиною тисячі тонн зерна. Озима пшениця дає майже 47 цнт з гектара – пристойно як на нинішній рік.
А вже у наступному номері райгазета і повідомила, що ТОВ «Агрофірма «Промінь» «у числі перших, хоч навіщо кривити душею – першою завершила у нас жнива». І спершу називає фірму «базовим агроформуванням Іванівської сільради», потім же і «ключовим господарством усього району». В чому немає нічого дивного, бо як мінімум з другої половини минулого сторіччя Іванівка тут село особливе. Розмірами не найпомітніше, оскільки Новопавлівка в районі вдвічі більша від нього. І своєю минувшиною не настільки славне, як, скажімо, село Слов’янка. Та ось прямо казали, що без Іванівки Межівський район однак не район, а так собі. А все тому, що у ньому жили і живуть досі працелюбні селяниземлероби, багаті і горді своїми хліборобськими талантами, які знали і знають високу на цей рахунок собі ціну.
Тільки «Межівський меридіан» не встиг тоді сповістити землякам, чим напередодні пізно увечері скінчилися пекельні жнива для іванівців. А сюди під вечір двома повними автобусами у супроводі крутих іномарок нагрянула замало не сотня хвацьких молодиків у формі спецпризначенців і навіть бронежилетах та миттю оточила тракторну бригаду і поруч з нею мехтік.
– Усім наказали подоброму вшиватися геть, якщо люди «не хочуть собі горя на голови», а мені – «мовчки мотати на вус», поки йде опис майна, – розповідає головний агроном «Променя» Віктор Костюченко. – Насправді ж ніхто ніякого опису не робив – він уже був готовий, тепер лишень «звірявся». Командував парадом Сашко Храпач – особа для іванівців відома, бо звідси родом. Однак з села виїхав давнимдавно, зате від тих пір сюди регулярно доходять чутки про його бандитські походеньки.
Костюченку ж Храпач вніс ясність: на малу «батьківщину» він прибув не сам, а разом з поважним виконавцем Державної в масштабах області Служби примусового виконання рішень судів. Оскільки «пора віддавати те, що вам не належить». Ось, мовляв, і рішення Господарського суду – негайно «накласти арешт і заборонити боржнику Агрофірмі «Промінь» будьякі дії з майном, яке знаходиться у с. Іванівка Межівського району по вул. Папаніна, 14» – себто на госпдворі цієї агрофірми.
Як Пилип з конопель вистрибнув і державний – звертаємо на це увагу! – виконавець Євген Осельський, який межи очі тикав папірець – вимогу (знову!) державного виконання і кричав (себто од імені держави кричав), що будьякий опір незаконний – то не треба зчиняти ґвалт, краще покірно змиритися. Далі Храпач дав команду виганяти з току трактор «ДжонДір», а до агронома присікався, де ж два імпортні комбайни? Йому, уявіть собі, звісно, що вони неодмінно мають бути тут. Що кінчили збирати хліб.
Більше того, і на ті майже три сотні тонн пшениці, які залишили для видачі людям за оренду їхніх паїв, теж накладено арешт. Вони підлягають вилученню теж. Звідки ж лише міг знати колишній селянський син з Іванівки, що тутешні комбайнери, завершивши косовицю у себе, відразу подалися на поміч сусідній агрофірмі, яка не встигала вчасно зібрати своє вирощене? Віктор Костюченко ж, збагнувши, яка загроза нависла над технікою, зателефонував комбайнерам: «Мерщій ховайте машини в посадках!»
Подібний трактор «Джон-Дір» іванівського «Променя» ледве не став здобиччю рейдерів
– А нас уже скинули з комбайнів, як цуценят, – доповіли хлопці. – Причому, специ: зі своїми ноутбуками, отож і без ключів завели мотори. Погнали у бік Демуринної…
– Мене ж, – каже директор АФ «Промінь» Іван Клименко, – охоронці ну дуже того дня пихатого Храпача не пускали на подвір’я тракторної бригади. Наче не вони, а я тут був сторонній. І тільки коли прибули правоохоронці з районного відділення Нацполіції, яких я викликав, їм довелося «зжалітися».
Та не тутто було: я потрапив на місце «пригоди» лише тоді, продовжує Іван Петрович, коли обидва комбайни і трактор «ДжонДір», як крізь землю провалилися – зникли в невідомих напрямках. Тим часом місцевим поліцаям поступила з Дніпропетровська вказівка: не перешкоджати виконувати рішення Господарського суду. В тому дусі, що все законно, нічого після бою кулаками махати – техніка має бути арештована і передана на зберігання уповноваженій якійсь особіприблуді аж зпід Мелітополя Запорізької області на прізвище Ігор Живченко – і крапка!
В Іванівці не беруться нині стверджувати, що цю вказівку «давав сам генерал». Може бути, що й не він (бо у нинішньому обласному Головуправлінні Нацполіції від кожного подібна вказівка могла поступити), але ж рекетири посилалися на «високого» начальника, чого не заперечували й місцеві поліцейські. Навпаки, підтверджували, що «область радить вам тут не пручатися, а нам не перешкоджати втіленню правосуддя».
Далі ж і сталося те, чого ну ніяк не могли ждати «розбійники з великої дороги». Коли нічна темінь поглинула два комбайна та тракторіноземець, село піднялося на ноги. До тракторної бригади по тривозі збіглися усі, хто тоді міг – 118 душ. Запахло не просто смаленим, якщо знати, що тут хай і не у кожному дворі, але через двір точно живуть нащадки вояків Нестора Махна – про це сьогодні можна уже голосно говорити. То тепер, немов привид Нестора Івановича сюди вернувся, і в цій історії не обійшлося без погонь за ґрабіжниками.
Один комбайн наздогнали у Солоному за 35 км від Іванівки, другий трохи ближче – за сусідньою Федорівкою. Відбирали силоміць. Далеко не встигли відігнати і трактор. Наступного ж дня з’ясується, що під Демуриною на них чекали потужні тягачітрайлери – тобто люди таки не помилилися, що здійснювалася спланована «операція» з захоплення дорогої техніки, котра належала ТОВ «Промінь». До самосуду і розправи лишалися лічені хвилини, до першого ж замаху рукою чи з дрючком у ній – тому, забігаючи наперед, скажемо, що доведені до відчаю селяни не були б винні, якби і вдалися до рішучої відсічі «і не з голими руками теж».
Хто винен насправді – про це й піде далі наша мова. Не випадково спершу «здрейфили» у Межівському відділенні Нацполіції, а потім і відділі районної прокуратури: не взяли під козирок накази обласних начальниківсиловиків, а зважилися «в межах своїх повноважень» перейти на бік селян, які привели себе у стан бойової готовності. Аби уникнути бійки, викрадену техніку межівські правоохоронці затримали і взяли під власну охорону. До вирішення «конфлікту» винятково на правових засадах – так вони пообіцяли іванівцям.
За які ж «гріхи» страждає селянська Іванівка? У кінці минулого століття після так званої аграрної реформи тут виникло кілька фермерських господарств, ще більше одноосібних, а, крім агрофірми – ТОВ «Промінь», ще й підрозділ сусідньої аналогічної фірми «Обрій». І от 11 квітня 2000го 188м з більше ніж 400-т сільчан, котрі отримали і майнові паї, зібралися та утворили товариство власників колишнього колгоспного добра та уклали Договір про спільне володіння, користування і розпорядження ним.
Того ж дня уклали і Договір №2 – «Про передачу майна спільного користування новоствореному ТОВ «АФ «Промінь». Ясна річ, що на правах оренди. З додатком – переліком переданого, загальна вартість якого за нинішнім курсом на той час сягнула 1 мільйона 263 тис. грн. Обрали зпоміж себе й свого уповноваженого – Олексія Горілька. Йому довірили контактувати з товариством – орендарем майна, щоб все було чинчином.
Від тих пір, як то кажуть, і пішло, і поїхало: ТОВ «Промінь» користувалося тракторами, автомашинами і причепами, плугами, боронами і сівалками та культиваторами і так далі, а їх власникам нараховувало орендну плату. З року в рік. Кілька разів, правда, умови переглядалися. Перший раз у 2003му, потім у 2005му, останній же – у 2015му. Були в цьому потреби: дехто виходив зі своїм майном на власні, як тут казали, хліба, а деякі сільгоспмашини і знаряддя праці просто виробляли свій ресурс.
Співвласники збиралися на збори і, враховуючи обставини, шляхом голосування приймали необхідні рішення. Наслідки – на даний момент товариство орендує у людей майна лише на 750 з лишком тисяч гривень. Все чітко і ясно, прозоро, без проблем і непорозумінь. Тим паче без претензій та сварок.
Хоч знову на даний момент, уже цього року навесні, у селі заговорили про потребу скликати нові збори співвласників. Привід об’єктивний: Горілько, уповноважений пайщиками діяти від їхнього імені, змінив сімейне становище і виїхав в інше село іншого навіть району. Ясно, що виконувати далі «почесні» обов’язки чоловік не може. Засновники «Променя» запропонували варіант: як тільки справимо обжинки, проводимо збори – згода?
Але як уже зрозуміло, не встигли. Не дали їм навіть полюдськи справити обжинки. Лише після спроби порейдерськи захопити зовсім і не спільне майно пайщиків, а нове, придбане уже ТОВ «Промінь», тут так багацько підступного й таємного, підлого та злочинного, кримінального виявилося, що хоч кричи «Рятуйте!».
Почнемо з того, що наче ще восени 2003 р. уповноважений Олексій Горілько, не питаючи згоди та не отримуючи доручення від людей, їхнє майно спільного володіння передав… якомусь ТОВ «Лада». І якщо про існування ТОВ «Лада» в Іванівці не знали і навіть не здогадувалися не лише у 2003-му, а й до липня цього року, то одного з його засновників, а саме Олександра Храпача, знали як облупленого. Згадали? – це він родом з Іванівки. Отож землячок, який давно подався з села у білі світи. Його б ніхто й не згадав, але нині ж достеменно відомо, що так чи інакше Храпач серед діючих осіб, стосовно яких порушено і зареєстровано в ЄРДР півтора десятка карних справ.
За ознаками шахрайств, службових свавіль і підробок та використання підроблених документів. Не дивно, що і у випадку з ТОВ «Промінь» у ТОВ «Лада» О.Храпача не знайшлося оригіналу Договору, за яким ніби як у його господарче відання О. Горілько і передав ще тринадцять літ тому усе оптом спільне майно жителів села Іванівки. Існує лише… копія. От десь пропав перший примірник, і квит. А копія наскільки з невиразною датою та сумнівними підписами, що надто підозріла навіть для тих, хто далекий від юридичної практики.
Аби знов не напоротися на притягнення до кримінальної відповідальності за шахрайство та підробки, уже у грудні минулого 2015 явно завбачливо з’являється новий Договір: «Лада» передає майно… якомусь ТОВ «Тіона». Тож «Тіона» – сумлінний, добросовісний і не заплямований «покупець». Дарма, що сільським бізнесом не займається, а… варить мило.
Далі ТОВ «Тіона» і звертається до Господарського суду з позовом «на витребування майна з незаконного володіння та стягнення з Агрофірми «Промінь» коштів втраченої товариствами «Лада» і «Тіона» вигоди» у майже 5 млн грн.
Перший позов «Лади»«Тіони» Господарський суд Дніпропетровської області відхилив. Повернув без розгляду. З тих очевидних міркувань, що відсутній не лише оригінал Договору, за яким «Ладі» ніби дісталося майно, а й документи, які б стверджували право уповноваженого пана Горілька здійснювати передачу «спірного майна». Цим самим «не вказано обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги». Тобто суддя С. Панна не знайшла підстав розглядати позовмаячню.
Та А. Соловйова взялася аж бігом: повторна заява датована 13.07.2016 р., а 15.07.2016 суддя Господарського суду Дніпропетровської області А. Соловйова виносить постанову «накласти арешт і заборонити ТОВ «Агрофірма «Промінь» вчиняти будьякі дії з майном, яке передали в оренду селяни».
19.07.2016 Державна служба примусового виконання судових рішень формує відповідну Вимогу до ТОВ «АФ «Промінь», а наступного дня – і Постанову на примусове виконання цієї вимоги. Оскільки агрофірма добровільно наче не взяла її під козирок. І не оскаржила. Тепер згадайте, що спроба примусово реалізувати ухвалене судом була вчинена… в день винесення Постанови – 20.07.2016.
Коли ж «Промінь» міг її оскаржити? Нарешті знайте, що як і Ухвала Господарського суду, так і Постанова виконавчої служби у село надійшли… 21.07.2016. Уже після того, як рекетири мали захопити техніку, а насправді натрапили на рішучу відсіч селян.
– Спішилистаралися, аж пріли і хекали, щоб зненацька лишити іванівців зі старим металобрухтом, а не з сільгоспмашинами, – говорить адвокат Віктор Рябенко, який захищає зараз інтереси селян. – І Господарський суд в особі судді Соловйової розбійникам в цьому навіч помагав. Адже у матеріалах справи так і не появилися документи, на відсутність яких звернула увагу суддя Панна, котра напередодні залишала позов без розгляду…
Як на думку Віктора Васильовича, за другим заходом Господарському суду області, який ухвалив позовну заяву задовольнити і накласти арешт на майно загалом на 4 млн 989 тис. гривень, об’єктивні, не липові документи і не потрібні були. Він їх і бачити не хотів, мов зненацька осліп. Слухати теж, немов оглух. Адже тільки вдумайтеся, що уткнув: позов стосувався спільного майна власників майнових паїв, котре дісталося людям після розпаювання колгоспу «Іванівський».
А суд арештував і зажадав вернути з незаконного володіння… два новеньких комбайни іноземного виробництва і трактор «ДжонДір», які «Промінь» придбав уже за власні кошти і ніколи у селян не орендував. Тобто надав дозвіл і загодя узаконив викрадення в успішної агрофірми дорогої сучасної техніки на 5 мільйонів гривень. Задля цього взяв за основу грудневий Договір минулого року. Отой, яким «Лада» ніби передала у господарське відання майно іванівців ТОВ «Тіона».
Справді є оригінал Договору, який з одного боку підписав все той же О.Храпач, а з іншого – директор «Тіони» Р. Суржко. То в ньому вперше у перелік жаток, оприскувачів, борін, сцепок і так далі «ненароком затесалися» два імпортні комбайни і трактор «ДжонДір». Тільки ось яку «нестиковку» чомусь прогавив «необережний» суд: директором «Тіони» Ростислав Суржко був призначений тільки 22 січня цього 2016 року. Як же він тоді підписався під угодою з колегою Храпачем у грудні ще минулого? То який це «оригінал» Договору?!
Сьогодні в області відбувається суцільна й тотальна операція зі знищення селянгосподарів на рідній землі. Мета, яку ставила перед собою аграрна реформа – на різних прийнятних умовах передати у розпорядження з дідів і прадідів хліборобів землю – виявилася примарною жарптицею, яка поманила, навіть до рук потрапила, але тепер її у людей силоміць відбирають. Селянам просто не дають для власного благополуччя трудитися і жити у селах – випихають геть. Щоби не заважали уже, якщо хочете знати, реальним, нині просто тимчасово прихованим земельним олігархам і латифундистам підгрібати під себе тисячі і мільйони гектарів українських чорноземів.
Справді останнє багатство, яке ще не розграбоване і не розкрадене. Сільгосппідприємства, агрофірми, «дрібні» товариства і тому подібні формування, не кажучи про фермерські, там і тут зазнають нищівних утисків – кінчаючи підлими рейдерськими захопленнями, як у випадку з іванівським «Променем». Хіба не ясно і не видно, що «Промінь» далеко не перший і тим паче не останній?
А не стане українського села – згине ж і Українадержава. Та й на словах нинішня влада не перестає запевняти, неначе для неї інтереси народу над усе. Що ж відбувається насправді? На пройдисвітахшахраях немає уже де міток ставити, а Господарський суд благословляє їх на нові «подвиги». Міліція, чи тепер нацполіція, інші правоохоронні органи, прокурорські й поготів, також такі, як виконавчі в державі, завжди готові або забезпечити «гангстерам» гарантії чинити свої підлі діла, або «не заважати», і в притик не помічаючи їх. В результаті це вони зараз знищують державотворення і саму нашу державу, убивають на корені зокрема й майбутнє вітчизняного села та селянства.
Тому чи не пора всіх нинішніх діячів, на ділі ворогів народу, вважати зрадниками держави, котрі заслуговують на вищі міри покарання? ПОРА! Це якщо ми справді розбудовуємо Україну для народу , а не для корупціонерів усіх мастей та олігархів з маєтками по курортах світу та рахунками в офшорних зонах. І настав час не боятися словосполучення, яке ми вжили вище – вороги народу. Ні, ніяких паралелей зі сталінськими репресіями тут немає. Сталіністи нищили безневинних. У нас же, як черв’яків у травні розвелося злодюг та бандитів під прикриттями потвор з погонами на плечах і в судових мантіях та держчиновників усіх зверху й донизу рангів, які насправді є держхробакамишашілем, а значить ВОРОГАМИ ДЕРЖАВИ І НАРОДУ.
Іншого варіанту, на жаль, уже не дано. Оскільки дійсно вороги, про яких ми говоримо, наразі не здатні збагнути, що якщо вони не запиняться громити творення нової України, в тому числі українського села, українцям іншого не залишатиметься, як схаменутися словами Павла Тичини – пам’ятаєте? – що «всіх панів до “дної ями, буржуїв за буржуями будем, будем бить!».
Микола Ясень