ПАРОВОЗ НЕ ДОЛЕТІВ

12 листопада 2007 о 09:22 - 1262

7 листопада цього року виповнилося 90 років Жовтневого перевороту, який і досі спадкоємці СРСР називають революцією. Дата кругла і слід було б чекати від лівих полі­тичних організацій, в першу чергу від комуністів, гучного її відзначення. Та, схоже, вже нема кому відзначати, крім керівників лівих організацій та залишків комуністичного електорату. Часи, коли 7 листопада на площі, що досі носить ім'я Леніна, збиралися тисячі прихильників комуністичної ідеї, минули.

Перед початком мітингу, на якому були представлені Компартія України, Союз совєтських офіцерів і Прогресивна Соціалістична партія, трохи засвітився і Ленінський Комсомол, з гучномовців лунали пісні, що викликали ностальгію у літніх людей, котрі чекали підходу демонстрації. "Наш паровоз, впєрьод  лєті, в коммунє остановка, іного нєт у нас путі, в руках у нас вінтовка…", "І Лєнін такой молодой, і юний Октябрь впєрєді…". Після приходу колони під червоними прапорами біля пам'ятника зібралися десь до тисячі людей, кількість котрих протягом неповної години, що минула перед зачитуванням резолюції, скоротилася десь до 400.  За­ступник голови обласної ради Катерина Відякіна у вступному слові висловила невдоволення тим, що міська влада не прибрала з автостоянки на площі авта (прибирати взагалі не було для чого, бо весь мітинг розмістився на хіднику, ще й лишалося вільне місце).  "Це свято буде вічним, воно буде завжди", — сказала пані Відякіна на закінчення промови. Ой, не скидається на те. Якщо накреслити графік кількості учасників першотравневих і жовтневих комуністичних мітингів від кількох тисяч напочатку 90-х років до кількасот в останні роки, можна дійти висновку, що той графік перетне нульо­ву лінію десь за кілька років. І причина у непопулярності комуністичної ідеї та фізичному зменшенню кількості її прихильників, дехто з котрих прийшов на площу з ціпками. Тих літніх людей не можна і не треба переконувати у краху комунізму. Вони у те не повірять, бо все життя прожили в атмосфері ідеологічного тиску, їм вміло пояснювали, що живуть вони майже у раю, і до остаточного входження у земний рай лишилося ще трохи почекати. Вони чекали все життя. І це не їхня провина, а їхнє нещастя. Країну, де народжуються, не вибирають. Інша справа — керівники комуністичних організацій. Вони далеко не наївні. Але положення зобов'язує — партійна кар'єра, можливість бути обраними у ради, можливість полегшеного входження у бізнес і ведення бізнесу ними та їхніми родичами змушує до утримання комуністичних організацій на певному кількісному рівні.

Перший секретар обкому КПУ Віктор Борщевський, проголосивши   оду СРСР, у якому не вибухали будинки і не гинули шахтарі у шахтах (і вибухали, і гинули, тільки преса про це мовчала, бо була "рупором партії"), звинуватив у сьогоденних негараздах капіталізм, який розвалив СРСР і отримав тимчасову перемогу.  Перефразовуючи гасло півстолітньої давнини ("загнівающій капіталізм"), Віктор Борщевський спрогнозував падіння рівня життя у Європі до рівня сьогоденної України. Теза  "Європа прийде до рівня України, а не Україна, увійшовши у Європу, житиме як живуть європейські країни" прозвучала чи не вперше. На мітингах можна багато чого говорити. Проголошуючи такі тези, їх варто було б підтримати статистичними даними про рівень життя. Далі, за паном Борщевським — війська НАТО в Україні потрібні, щоб утримати її статус як країни, де відпрацьовується модель майбутньої зубожілої Європи. Такого словесного виверту, здається, в Україні ще не чули.

У промовах лунали протести проти входження України до НАТО, ситуація в країні характеризувалася як критична. Не можна не поділяти протести проти підвищення цін, тарифів на житлово-комунальні послуги, газ, водопостачання — це турбує усіх. Але робити з того висновки, що це призведе до нової соціалістичної революції, як говорили промовці, можна хіба що для підігрівання емоцій комуністичного електорату. "Побєда будєт за намі! Пролєтарії всєх стран, соєдіняйтєсь!" Лунали заклики до створення єдиного фронту лівих організацій. Лексика промов, у яких повторювалися слова "фронт", "війна", "боротьба", "диктатура", є типовою. Проголошувалися заклики протистояти перейменуванню вулиць, названих іменами комуністичних діячів, знесенню пам'ятників Леніну (який у Дніпропетровську, здається, поки що зносити не збираються).

У резолюції мітингу від імені жителів Дніпропетровська висловлені вимоги відновити святкування 7 листопада як державного свята,  віра у те, що тільки комуністична партія може врятувати країну від повного знищення, вимоги створення широкої парламентської коаліції, ліквідації інституту президентства і відставки президента Ющенка, винесення на всенародне обговорення проекту Конституції, розробленого Компартією, повернення у державну власність низки підприємств, відмови від вступу України в НАТО і Всесвітню Торгівельну Організацію, безкоштовної освіти і охорони здоров'я, надання житла молодим сім'ям, обмеження росту цін і комунальних тарифів, відмови від реабілітації вояків ОУН-УПА,  державного статусу російської мови. Резолюція закінчується гаслами: "Вся власть — трудящімся! Становітєсь рядом с намі! Слава Велікому Октябрю!"

Після мітингу група осіб з керівного складу лівих організацій у кафе "Тема" під вигуки "Ура" їла бутерброди, пила вино і проголошувала тости за перемогу. Вони своє зробили, мітинг провели, перед керівними партійними органами звітували і мають право на культурний відпочинок. Попереду наступні ліві мітинги під тими же гаслами, з тією ж долею агресивності і надриву у голосі. Тільки от скільки на тих мітингах буде учасників? Бо у паровозі, який летів вперед, у комуну, скінчилася пара.

Геннадій Сахаров

Поділитися: