Вирішення питання проблемних кредитів в банківській системі дозволить знизити вартість позикових ресурсів для економіки. Для цього необхідно створити Єдиний реєстр банківських позичальників, а також санаційний банк для проблемних активів. Про це йдеться в проекті Стратегії розвитку банківського сектора на 2016 – 2020 рік, який презентував громадськості голова Комітету ВР з питань фінансової політики і банківської діяльності Сергій Рибалка.
Крім того, згідно із документом, необхідно також провести кластеризацію кредитів за змістом. «Проблеми із валютними кредитами для фізичних осіб вимагають одного підходу, а кредити юридичних осіб, які перебувають в стані банкрутства або в стані ліквідації – іншого. Наявна законодавча процедура роботи зі збанкрутілим позичальником є недосконалою, може тривати до кількох років і фактично призводить до банкрутства позичальників. Крім того, в балансі НБУ склався значний пул застав за кредитами рефінансування по збанкрутілим банкам, які потребують спеціального підходу», – говориться в документі.
На думку авторів проекту, схема НБУ (заставодержатель) – ФГВФО – ліквідатор – позичальник, на практиці створює умови, коли кожен крок з реалізації заставного майна несе в собі ризики виникнення кримінальних справ не на реальних бенефіціарів отримання вигоди, а проти виконавців, які реально хочуть повернути якісь кошти в бюджет. «Тому, робота із продажу активів цієї категорії проблемних кредитів на сьогодні фактично паралізована», – резюмують експерти.
Можливі шляхи вирішення питання проблемних активів з урахуванням міжнародного досвіду – створення санаційного банку для управління проблемними активами. Крім того, можливо також створення Спеціалізованого фонду акумулювання і викупу проблемних активів у формі держкорпорації з приватно-державним фінансуванням. Згідно із пропозицією Міжнародної фінансової корпорації, механізм передбачає викуп проблемних активів із дисконтом, але при виконанні обов’язкової умови повної відкритості інформації про реальний стан активу. Проблемні активи передаються в обмін на державні цінні папери (спеціалізовані облігації державної позики) зі строком погашення – 10 років. Ці папери можуть бути конвертовані в акції підприємства-боржника. Крім того, банк може використовувати дані спеціалізовані облігації як забезпечення для отримання короткострокових кредитів НБУ.
У проекті також наводиться досвід США, Швейцарії та Швеції як модель вирішення даного питання.
«Національному банку необхідно обґрунтовано вибрати конкретну модель і розробити відповідні нормативні документи. Світового досвіду достатньо, щоб зрозуміти: кожен з цих варіантів може спрацювати. Ключовою умовою є відкритість, прозорість і підзвітність перед суспільством дій НБУ і новоствореної структури», – вважають автори Стратегії.