І «курйози», і дискримінація

16 березня 2016 о 14:14 - 7110

Avataradmin


І «курйози», і дискримінація

Будинок-привід забрів у Новомосковськ

Козьма Прутков, як це відомо, попереджав, що коли прочитаєш на клітці зі слоном, ніби там знаходиться буйвол – не вір очам своїм. В Анатолія Барабанова з Новомосковська ситуація ще більш парадоксальніша: він на вулиці Спаській живе в будинку, який коли ви будете бачити, також не спішіть вірити своїм очам. Він існує в природі, та… не існує у місті Новомосковську. Не значиться там – так точніше. Однак Анатолій Федорович і не один з дружиною живе у ньому – має й сусідів. Тобто дім-невидимка двоквартирний.

– Наш житловий будинок ще у 1952 році минулого століття спорудила Пересувна механізована колона №36, – каже Барабанов, – на її утриманні він і перебував до 1998-го. Причому, напередодні останні років п’ять ми чекали капремонту, бо його аварійний стан не викликав сумнівів. Та дочекалися іншого: мехколона наказала довго жити, припинила своє функціонування, і будинок мерщій передали на баланс міської ради.

Ми не встигли зрозуміти, добре це чи погано, оскільки буквально протягом трьох тижнів сталося щось дивне: першого тижня КП «Житлово-експлуатаційне об’єднання» міськради видало нам розрахункові книжки для квартплати, другого оголосило, що уже навіть виділено і кошти на капітальний ремонт, а на третій раптом приходять невідомі і… відбирають книжки з квартплати. Її, пояснили, ніхто з нас не вимагатиме. Бо будинок… знімається з утримання комунальною службою міської ради.

Далі уточнили: беручи житловий дім по вулиці Спаській, 6 з відомчої у комунальну власність, поспішили і помилилися. Все одно, що «зайвий тягар на себе звалили». Адже з якої речі місто перебрало «ваш будинок, якщо він тільки двоквартирний і не відрізняється від приватного на двох господарів»? Тим паче, що обидві квартири приватизовані тими, хто в них мешкає! Завелика це, мовляв, розкіш для їх власників і непотрібне навантаження на місто, коли його житловий фонд – десятки багатоквартирних, переважна більшість яких потребують якщо не капітальних, то поточних ремонтів!

– Відтепер же і ремонт, і обслуговування будинку, заявили нам, – каже Анатолій Барабанов, – тільки наш клопіт. Ми опинилися заручниками тупика: пенсії на той час були мало не втричі нижчими від прожиткового мінімуму, а негайної заміни вимагали дірявий дах і трухляві віконні рами. Чому той факт, що наші квартири приватизовані – до речі, ще у 1994 році, – міську раду спонукав «здихатися» дому, з’ясовувати просто не було коли. Наближалася зима, і зостатися з ненадійним дахом – все одно, що зостатися на вулиці. Як нам вдалося викрутитися – тільки нам самим та Богу і відомо.

Та коли виникла можливість хоч трохи перевести подих, Барабанови знов подалися шукати відповідь на своє запитання. Перше, що вони узнали – з прийняттям рішення і про зняття їхнього будинку з балансу міськвиконком спішив, мов на пожежу. Дійсно через три тижні після того, як прийняв, та через два, як виділив гроші на кап­ремонт, схаменувся. Не інакше, як ці самі гроші комусь більше знадобилися. Бо згоди на відмову обслуговувати і утримувати по вул. Спаській, 6 багатоквартирний житловий будинок сесія міської ради не давала. Це вчинили без неї – уже порушення законодавства.

Тут необхідно зауважити, що будинок за документами числився таки багатоквартирним комунальної власності. І щоб передати його у власність двох сімей, які у ньому живуть, цього Закон «Про приватизацію державного житлового фонду» не передбачав. Та і досі не існує механізму подібних «операцій». А це значить, що міськвиконком в гарячці, а разом з ним і КП «ЖЕО» просто в ролі «кидал» викинули геть, як непотріб чи дійсно зайву халепу, житловий будинок… в нікуди. Оскільки нікому іншому при цьому не мали змоги передати.

І ситуація тепер така: є будинок у Новомосковську по вул. Спаській, 6 – двоквартирний. В обох мешкають люди, обидві квартири й приватизовані. А сам будинок, в якому ці дві квартири – нічий. Не може бути? Скажемо більше: згодом Барабанови ще й приватизували прибудинкову територію «ділянкою землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства» – а ось приватизувати будинок чи бодай його одну другу, яку займає їхня квартира, зась. Не можна!

Барабанови пробували зробити це через суд. Дзуськи! Суд у даному разі горою став на захист букви закону. Встановив, що «будинок № 6 по Спаській у Новомосковську як багатоквартирний не може бути об’єктом приватизації згідно ст. 2 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» і не підлягає передачі у власність позивачів». Сьогодні законодавством «не встановлено можливості передачі власникам квартир в багатоквартирному будинку у власність сам будинок, у якому знаходяться ці квартири».

А Положення про порядок передачі квартир (будинків) у приватну власність… «не передбачає передачі власникам квартир у багатоквартирних будинках у власність частину будинку». Коло замкнулося?

– Якщо мова про багатоквартирні будинки, скажімо, на дев’ять чи п’ять поверхів і кілька під’їздів, то ніхто не перече – так і має, певно, бути, – говорить Анатолій Барабанов. – Але у нас двоквартирний, дійсно схожий на приватний «на дві сім’ї» – тільки й того, що обидві квартири не куплені, а отримані у власність в рамках роздержавлення житла, – опинився мов поза законом.

Анатолій Федорович знає, що каже. Адже намагався елементарно його узаконити в Бюро технічної інвентаризації, як порадили консультанти-юристи. Але спроба виявилася марною. Ні, квартира №1 і квартира №2 по вул.Спаській,6, приватизовані власниками, «що оформлено та зареєстровано в БТІ».

Одначе самого будинку №6 по вул. Спаській «в БТІ не зареєстровано». Через… прикрий недогляд міськвиконкому. Котрий, свого часу на три тижні прийнявши будинок на свій баланс, не звернув увагу, що колишня ПМК №36 ввела в експлуатацію дім «ще коли обов’язкового реєстру БТІ не існувало». Виконком міськради, правда, «недопрацював» і тоді, коли мерщій вилучав будинок з комунальної власності. Дійс­но таки як вижбурнув його «з силою за межі міста».

Ви запитаєте, а чим загрожує Барабановим та їх сусідам неузаконеність будинку, у якому вони мають квартири? І відповісте, наче нічим або майже нічим. Ніхто ж їх з дому не виганяє. Та як сказати. Не вельми затишно і захищено себе почуваєш, коли проживаєш у своїй квартирі, але в будинку, якого офіційно, задокументовано… не існує. Не важко здогадатися, відвідувач приймальні газети «Лица» Анатолій Барабанов до цього встиг побувати у більше, аніж двадцяти різних приймальнях «низьких» і високих інстанцій міста та області.

Наймудріше, що йому радили, це створювати з сусідом ОСББ – об’єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку. Смішно – об’єднання двох, але що ще придумаєш тут? Е-е, і цей варіант на дурничку не здійснити. У міськвиконкомі «історії» будинку №6 по Спаській до цих пір знайти не вдається, а за матеріалами БТІ його жителі лише власники квартири №1 і квартири №2, однак дому №6 в цілому в обох випадках справді катма.

А щоб «виправити» останнє, завертають назад у виконком міськради шукати «кінці». Немає не те що кінців – слідів теж? Тоді, кажуть, можна порадити єдине – узаконювати дім як… самовільно збудований ними. Абсурд? Та ні, комедія!

Насамкінець скажемо, що Барабанови з цією своєю бідою носяться, як навіжені з торбою, з 2011-го. «Тоді у нас склалися обставини, – пише у скарзі Анатолій Федорович, – що мали бажання і змогу поміняти місце свого проживання. Та продати квартиру у домі по вулиці Спаській не вийшло. Спершу з одним покупцем, потім з другим, третім як тільки приходили до нотаріуса, той квартиру знаходив у реєстрі, а дому – ні. І покупці стрімголов тікали від нас, мов ми підсовували їм бездомну свиню».

Таємне стає явним

Уже пальців на обох руках не вистачає, щоб порахувати тих, хто звертається у нашу приймальню зі скаргами на «Дніпропетрвськгаз збут», а з інших міст області – на місцевих постачальників голубого палива. Люди масово отримують «повістки», наче вони винні за спожитий газ чималі, часом непосильні суми. Отож їх сповіщають про борги, про які люди сном-духом не відали, а головне, не можуть тепер і збагнути, звідки вони взялися. Щойно з’ясувалося, що це нині спосіб безбожно обдирати народ собі на користь, поки він все ще перебуває у стресі від нових тарифів.

Як повідомила керуюча службою правової допомоги Федерації незалежних профспілок області Катерина Шапошникова, на Дніпропетровщині «виявлені масові приписки неіснуючих боргів за природний газ». Іншими словами, борги «придумані навмисне», а почалася з ними вакханалія з перших днів впровадження нових тарифів – «в розрахунку на розгубленість населення та незнання ним нових розцінок і правил їх нарахування».

Скажімо, стало ясно, що за газ, який споживачі використали у березні ц.р., плату брали за тарифами квітня, а за квітень нараховували, «забувшись» про дві сотні пільгових кубічних метрів. Чи не для того, аби люди не змогли розібратися у цих махлюваннях, ліквідували там і тут у районах та на житлових масивах і пункти так званих звірок плати, які ще до недавніх пір діяли практично в доступній кожному зоні.

Зараз же дніпропетровцям, приміром, треба вирушати лише на Володарського, 5, причому якомога раніше, а потім днями простоювати там у черзі. Зрозуміло, не всі готові до подібних тортур та випробувань. «Хай їм грець!» – вигукують з пересердя і оплачують вигадані борги.

Катерина Шапошникова доповідає, що її службою з приводу цього свавілля подано звернення в Адміністрацію Президента, Кабмін, Антимонопольний комітет і Національну комісію з регулювання ринку комунальних послуг та енергетики. Тобто є надія діждатися належного реагування.

Ми ж при цій нагоді хочемо докинути, що й постачальники питної води на Дніпропетровщині, схоже, перейняли сумнівний «досвід» газівників. Приймальня газети «Лица» набрала чимало скарг і на подібні витівки у виконанні Дніпроводоканалу – історії кількох потерпілих ми уже вміщували на сторінках «Правозахисника».

Зараз же чи не вперше за багацько років хочемо скористатися службовим становищем чи професійною можливістю, аби захистити свого колегу Бориса Матющенка – в минулому автора бойових та непримиренних публікацій у відстоюванні справедливості та правди в обласних газетах «Зоря» і «Днепровская правда».

Сьогодні Борис Олександрович пише нам:

«Водомір у моїй квартирі працює справно, пломба на ньому ціла, в чому щойно переконалися і контролери з Дніпроводоканалу. За його показниками у вересні я спожив 3 (три) кубометри холодної води, за які й заплатив негайно 23 гривні. Це з урахуванням пільги, яку було надано мені як дитині війни. Хоч навздогін дізнався, що цієї пільги мене уже позбавили, тому я недоплатив 2 гривні і 9 копійок.

Вирішив погасити наступного уже разу. Коли одержую «платіжку» з Водоканалу, поглянувши на яку, зрозумів, що я його «математикам» не годжуся і в підметки. За їхніми підрахунками у вересні я використав не мало і не багато – 32,91 кубометра води. Тобто щодня випивав, вимивав чи зливав більше, ніж по тонні! І повинен заплатити за них аж 266 грн. 90 коп.»

Зрозуміло, Борис Олександрович не міг не поцікавитися: з якої речі? Звідки взяли майже 33 куба за місяць, які не зафіксував його лічильник? О, краще б він і не звертався: «Виявилося, поки я уже 11-й рік оплачую воду за показниками водоміра (придбав у КП «Дніпроводоканал» та встановив за участю його ж спеціалістів, які щомісяця відтоді й контролюють, що він показує), бухгалтерія підприємства… відновила облік, мов лічильника у мене немає – за нормами, передбаченими для трьох прописаних у квартирі людей.

І це ж бо не жарт, бо загальна моя заборгованість сягнула ніби 2.252 гривні 01 копійку. Справді не жарт: цими днями на вхідних дверях усіх чотирьох під’їздів мого будинку появилися списки злісних боржників, де моє прізвище зверху, на першому місці: чемпіон!» Але хто ж дав право, дійсно, безпідставно паплюжити порядне ім’я нашого колеги?

Микола Омеляненко

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: