РІВНІСТЬ І ДИСКРИМІНАЦІЯ

08 червень 2007 о 13:59 - 4938

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


Принцип рівності людей проголошувався ще у роботах грецьких філософів. Але як окрема категорія «людські права» (тобто права, які належать людині від народження) виникла у часи Просвітництва, тобто у 18-му сторіччі. Кроками до утвердження людських прав як окремої категорії права стали хартії, які ще не урівнювали у правах всіх людей, але утверджували свободи, належні певним категоріям за соціальним чи релі­гійним статусом, такі як Magna Сharta Libertarum 1215 року, видана в Англії підчас правління короля Іоанна Беземельного, датська Еrik Klippings Handfaestning 1282 року, брабантська (брюсельська) Joues Entree 1356 року, нідерландська Union of Utreht 1579 року, англійський Bill of Rights («Білль про права») 1689 року, українська Конституція Пилипа Орлика 1710 року.

У «Декларації прав людини і громадянина», ухваленій Національними Зборами Французької Республіки по прошесті двох років після Французької революції 1789 року, вперше висловлене і найпершим положенням є наступне: «Люди народжуються свободними і рівними у правах…». З тих часів термін «людські права» і цей принцип увійшли до конституцій багатьох країн світу.

У Всесвітній Декларації Людських Прав, прийнятій і проголошеній Організацією Об'єднаних Націй у 1948 році, першою статтею стверджується: «Всі людські істоти народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства». Далеко не всі країни ратифікували цю Декларацію. У деяких частинах світу вона виявилася неприйнятною чи не зовсім прийнятною з причин релігійних, звичаєво-правових, общинно-родових, особливостей судових систем і традицій чи інших причин, і документів, які базуються на Декларації і діють у різних частинах світу. Їх кілька. Це Європейська Конвенція про захист Основних Прав і Свобод, Американська Конвенція з Людських Прав, Африканський Статут Людських Прав та Прав Народів і Декларація Людських Прав Мусульманських Країн. В усіх цих документах стверджується принцип рівності. Принципи, проголошені Всесвітньою Декларацією, лягли у основу багатьох Конвенцій ООН і включені до конституцій держав. Всесвітня Декларація Людських прав разом з Міжнародним Договором про Економічні та Соціальні Права, Міжнародним Договором про Громадянські і Політичні права і Першим та Другим протоколами до цього договору складають Міжнародний «Білль про права».

 

Перейдемо до категорій і документів, які тим чи іншим чином пов'язані з забороною дискримінації. Одним з найважливіших, фундаментальних принципів у галузі людських прав є принцип рівності, яка визнається загальним правом людських істот. Рівність передбачає відсутність дискримінації, і принципи рівності і відсутності дискримінації є взаємодоповнюючими. Так, рівність перед законом означає, що до однакових фактів має бути однакове ставлення, а відсутність дискримінації означає, що будь-яке розрізнення чи диференціювання забороняються без належного і об'єктивного виправдання. Міжнародними документами забороняється дискримінація за такими ознаками як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політична позиція чи точка зору, національне чи соціальне походження, майновий стан чи місце народження і походження за народженням.

На той же час, розрізнення та диференціювання не забороняються абсолютно, оскільки для цього можуть існувати об'єктивні виправдання. Наприклад, відмова літньому чоловікові у прийнятті на тяжку фізичну роботу, умови якої не відповідають його фізичним можливостям, є достатнім виправданням, як і розрізнення жінок і чоловіків, наприклад, у спорті, де таким достатнім виправданням є фізіологічна різниця і пов'язані з нею особливості.

Є дві форми дискримінації – пряма і непряма. Пряма дискримінація – це відверте розрізнення без розумного і об'єктивного виправдання. Непряма дискримінація – це коли розрізнення робиться на основі начебто нейтрального критерію, який на перший погляд не підпадає під заборону певного виду дискримінації, але результати такого розрізнення приводять до прямо забороненого розрізнення. У нормах соці­альної безпеки, наприклад, часто робиться розрізнення між тими, хто достатньо заробляє собі на життя, і тими, хто не заробляє. Таке розрізнення часто приводить до дискримі­нації жінок, оскільки серед жінок більше таких, хто не заробляє собі на життя. З цієї точки зору, наприклад, українське пенсійне право, не будучи дискримінаційним по суті, призводить до дискримінації жінок у сфері соціальної безпеки.

Існують типові різновиди дискримінації, пов'язані зі світоглядом і упередженим дискримінаційним ставленням до певних категорій людей чи наявністю суб'єктивно оцінюваних уявних переваг. Це расизм, фемінізм, маскулінизм, сексизм, гомофобія, ксенофобія, антисемітизм, дискримінація жінок.

Документами, у яких міститься загальне визнання рівності людських істот і стверджується принцип відсутності дискримінації є Статут ООН, у якому міститься пряме посилання на рівні права чоловіків і жінок, Всесвітня Декларація Людських прав, де про рівні права чоловіків і жінок говориться у преамбулі, у 1-й статті зазначено, що всі людські істоти народжуються вільними і рівними у правах і гідності, у статті 2 зазначено: «кожен має право на усі права і свободи, викладені у цій Декларації, без розрізнень будь якого виду, таких як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політична чи інша точка зору, національне чи соціальне походження, народження чи інший статус», у статті 7 Декларації висловлений принцип рівності «Усі рівні перед законом і мають право без усякої дискримінації на рівний захист законом. Усі мають право на рівний захист проти будь-якої дискримінації, що порушує цю Декларацію, та проти підбурювань на таку дискримінацію».

Стаття 2 кожного зі згаданих Договорів 1966 року, що входять до Біллю про права, містить правило відсутності дискримінації, стаття 3 обох Договорів встановлює зобов'я­зання держав-учасниць «забезпечити рівні права чоловіків та жінок у користуванні всіма громадянськими і політичними правами чи усіма економічними, культурними та соціальними правами». У статті 26 Міжнародного Договору про громадянські і політичні права зазначено: «Усі особи є рівними перед законом і мають право без усякої дискримінації на рівний захист законом. У цьому випадку закон заборонятиме будь-яку дискримінацію та гарантуватиме усім особам рівний та ефективний захист від дискримінації на таких підставах як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політична чи інша точка зору, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інший статус».

У Європейській Конвенції з захисту прав і основних свобод принцип відсутності дискримінації міститься у статті 14. У цій статті зазначено, що користування правами та свободами, викладеними у Конвенції, гарантоване без дискримінації на підставах статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичної чи іншої точки зору, національного чи соціального походження, приналежності до національної меншини, майнового стану, народження чи іншого статусу. 14 стаття Європейської Конвенції зводить принцип відсутності дискримінації тільки до статей Конвенції і має вужчий зміст, ніж стаття 26 Міжнародного договору про громадянські і політичні права. Аналогічні статті є у Американській Конвенції з людських прав і Африканській Хартії людських прав і прав народів.

 

Існують міжнародні документи, якими вводяться особливі стандарти проти дискримінації. Вони стосуються заборони дискримінації за ознаками раси, статі, релігії, працевлаштування і освіти. Це:

Конвенція про знищення усіх форм расової дискримінації, прийнята Генеральною Асамблеєю (далі – ГА) ООН у 1965 році, набула чинності у 1969 році;

Міжнародна Конвенція про заборону та покарання злочинів апартеїду, прийнята у 1973 році;

Конвенція про знищення усіх форм дискримінації жінок прийнята ГА ООН у 1979 році, набула чинності у 1981 році;

– У 1981 році ГА ООН прийнята Декларація проти нетерпимості та дискримінації на основі релігії та віровизнання;

– Прийнята ЮНЕСКО Конвенція проти дискримінації в освіті забороняє дії, які призводять до порушення принципу рівності в освіті на підставі вже зазначених причин. Цією Конвенцією, однак, дозволяється розрізнення за статтю у системах роздільного навчання, та розрізнення за релігією чи мовою у освітніх закладах;

Конвенція Міжнародної Організації Праці про дискримінацію у сфері працевлаштування та фаху №111 забороняє дискримінацію, яка призводить до анулювання чи зменшення рівня можливостей чи ставлення при працевлаштуванні чи набутті фаху. Поняття «працевлаштування» та «фах» згідно з Конвенцією включають доступ до професійної підготовки, працевлаштування, конкретних професій, а також строки та умови працевлаштування.

Радою Європи прийнято два основоположних документи проти дискримінації. Це Декларація про расизм і ксенофобію 1986 року і Декларація про антисемітизм, расизм і ксенофобію 1990 року. У цих Деклараціях засуджуються нетерпимість, ворожість та використання сили проти осіб чи груп на підставі расових, релігійних, культурних, соціальних чи національних розбіжностей.

 

Особливою темою у сфері порушень принципу рівних прав є дискримінація жінок. Сьогодні чоловіки і жінки у суспільній практиці, на жаль, не є рівними. Тут багато у чому діють дискримінаційні традиції, що склалися протягом всієї історії людства. Для запобігання дискримінації жінок розроблені міжнародні і національні документи. Перший документ, яким встановлювалася рівноправність жінок, був розроблений і прийнятий ще на початку ХХ століття. Це Міжнародна угода про знищення торгівлі білими рабами. Статут ООН і Міжнародний Білль про права проголошують рівні права чоловіків і жінок і забороняють дискримінацію на підставі статі. У Конвенції про знищення усіх форм дискримінації жінок, прийнятій ГА ООН у 1979 році, яка набрала чинності у 1981 році, у юридично обов'язковій формі викладені принципи і заходи для досягнення рівних прав жінок.

ГА ООН прийнята Декларація про викорінення насильства проти жінок. У цій Декларації зазначається, що насильство над жінками у сім'ї та суспільстві зростає та що для подолання цього явища потрібні термінові та ефективні заходи. Насильство проти жінок визначено як "довільний акт насильства, скоєний на підставі статевої ознаки, який спричиняє або може спричинити фізичний, статевий чи психологічний збиток або страждання жінкам, а також загрози скоєння таких актів, примусове чи довільне позбавлення свободи або особистого життя». У цій Декларації зазначено: «Держави повинні засудити насильство щодо жінок та не повинні посилатися ні на які звичаї, традиції чи релігійні мотиви для ухилення від виконання своїх обов'язків щодо його викоренення. Держави повинні негайно приступити до здійснення всіма належними засобами політики викоренення насильства щодо жінок. З цією метою вони повинні розглянути, якщо вони ще цього не зробили, питання про ратифікацію чи приєднання до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок або скасування своїх оговорок до цієї Конвенції».

Згаданою Конвенцією дозволено вживати тимчасових заходів для прискорення досягнення рівності чоловіків і жінок та зміни соціальних і культурних звичаїв, що увічнюють дискримінацію. Інші заходи, про які йдеться у цій Конвенції, стосуються досягнення рівних прав жінок у пол­і­тичному та громадському житті, рівного доступу до освіти та рівного вибору учбових планів, відсутності дискримінації у працевлаштуванні та платні, гарантії безпеки робочого місця у випадку шлюбу та материнства. Конвенцією утверджується принцип рівної відповідальності чоловіків і жінок у сімейному житті. Додаткові статті цієї Конвенції стосуються скасування дискримінації у охороні здоров'я жінок, включно з послугами з планування сім'ї, юридичної спроможності жінок, рівної чоловічій. У Конвенції зазначено, що усі контракти та інші приватні документи, що обмежують юридичну правоспроможність жінок, вважаються недійсними; наказано вжити заходів проти усіх форм торгівлі жінками та жіночої проституції. Звернено увагу на особливі проблеми жінок у селі.

У 1995 р. була прийнята Постанова Верховної Ради України «Про рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», в якій вказано на необхідність створення державних структур з надання кваліфікованої психолого-консультативної допомоги жінкам, які постраждали від насильства і зневаги в сім'ї. Національний план дій на 1997-2000 рік щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі у суспільстві та Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню ґендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки передбачали значну кількість заходів щодо подолання насильства в сім'ї та боротьби з торгівлею людьми. 05.03.99 р. була прийнята Постанова Верховної Ради України «Про декларацію про загальні засади державної полі­тики України стосовно сім'ї та жінок», 14.03.2001 року Постановою Кабінету міністрів України затверджена програма «Українська родина», які спрямовувались на зміцнення інституту сім'ї, формування партнерських відносин в родині, рівного розподілу обов'язків між подружжям.

Зусилля влади були зосереджені і в напрямку боротьби з торгівлею людьми, яка почала набувати за­грозливих масштабів. У 1999 році Кабінетом міністрів України була прийнята перша національна Програма запобігання торгівлі жінками і дітьми, у 2002 році затверджена нова Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки. Вказані програми передбачили фінансові, управлінські та організаційні ресурси для адекватної протидії торгівлі людьми. Верховна Рада України в 2004 році ратифікувала Конвенцію ООН по боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю (Палермську Конвенцію) та додаткові протоколи до неї, зокрема, Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї. У вересні 2005 року прийнятий Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», у якому зібрані і викладені у єдиному національному документі відповідні положення різних міжнародних документів. В січні 2006 року були ухвалені зміни до ст.149 (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини) Кримінального кодексу України, якими покарання за торгівлю людьми приведено у відповідність до Палермської Конвенції.

Учасниками парламентських слухань «Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження ґендерного насильства» 21 листопада 2006 року зазначено, що знаковою подією стало ухвалення у 2001 році Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», який став першим серед країн Центральної і Східної Європи та СНД спеціальним законом у сфері боротьби з насильством над жінками. Прийняття цього закону засвідчило, що протидія ґендерному насильству стала частиною державної політики.

 

У Кодексі Законів про Працю в Україні, статтею 2-1, утверджується рівність трудових прав громадян України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, полі­тичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Проте практика свідчить, що у сфері трудових відносин в Україні наявні дискримінаційні дії. Причини порушень принципу рівності у трудових відносинах, зокрема, дискримінації жінок, є комплексними – від елементарної правової безграмотності роботодавців до свідомого правового нігілізму. Ступінь і розповсюдженість цих порушень демонструється, наприклад, оголошеннями про трудові вакансії у пресі. У більшості таких оголошень міститься аж кілька порушень принципу рівності у трудових відносинах.

Наприклад: «На посаду секретаря потрібна жінка у віці до 35 років, привабливої зовнішності…». Тут три порушення – дискримінація за статтю, віком і наявний прояв так званого сексизму.

Або, наприклад, таке оголошення: «Для роботи менеджерами з продажу потрібні чоловіки у віці до 30 років..». Панове роботодавці навіть не уявляють, що спритний юрист на їхніх оголошеннях може заробити неабиякий капітал у вигляді компенсацій за моральні збитки.

Порушенням сприяє і безкарність порушників та розчарування і зневіра людей у можливості відновлення справедливості у судах, правова необізнаність громадян, висока вартість послуг юристів. Тут вкрай важливим є захист трудових прав профспілками. Саме первинні профспілкові організації покликані не допускати дискримі­наційних дій роботодавців. Існує, на жаль, практика протидії роботодавців створенню профспілкових організацій у приватних фірмах. Позиція профспілок тут має бути безкомпромісною і однозначною. Недопустимим є також перекуплення профспілкових лідерів підприємств роботодавцями, коли профспілкова організація перетворюється на придаток адміністрації. Одна справа – співпраця з адміністрацією і зовсім інша – прислуговування адміністрації.

Мусимо констатувати і те, що діючий Кодекс Законів про Працю потребує удосконалення, зокрема, і у частині заборони дискримінації громадян у сфері трудових відносин з деталізацією видів порушень і прямою забороною конкретних дискримінаційних дій. У Верховній Раді України знаходиться проект нового Кодексу Законів про Працю. Але виникають серйозні побоювання щодо відповідності нового Кодексу міжнародним правовим стандартам і документам про людські права та заборону дискримінації. Так, було навіть запропоновано ввести у новому Кодексі спеціальну норму, яка дозволяє звільнення з роботи вагітних жінок. Впровадження такої норми, як наявно дискримінаційної, недопустиме.

 

Варто наголосити що постановка для обговорення на круглих столах, слуханнях, обговореннях питань рівності – гендерної, вікової, національної, расової тощо не є надто продуктивною. Бо це приводить до обговорення саме принципів як таких, у доцільності дотримання яких мало хто має сумнів. Варто більше приділяти увагу не стільки рівності як принципу, скільки забороні дискримінації, як дій, що призводять до порушення принципу рівності.

(Ця стаття є компіляцією з різних джерел і документів і автор не претендує на абсолютне авторство.)

Геннадій Сахаров

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: