Сповідь про сповідь

23 листопада 2015 о 23:11 - 4663
Сповідь про сповідь

Представники різних громадських організацій, козаки, герої АТО виступали біля хреста, встановленого як пам’ять загиблим жертвам голодомору на Україні, що на площі Островського, з вимогою демонтувати ганебного істукана та висловлювали побажання про місце його збереження.

Члени ГО «Самозахист підприємців» теж підтримали цю думку, бе неможна припустити повторення жорстокої, трагічної, нелюдської політики уряду, який по суті є «кривавим червоним терором». Після мітингу актив ГО «Самозахист підприємців» зібрався біля Меморіалу жертвам політичних репресій та Голодомора, що на 9-му кілометрі Запорізького шосе. Це найвисокіша в Україні скульптура шанування памяті притягує до себе увагу здалеку. Хвора, виснажена мати, що тримає на руках мертве дитя, — є символом змученої, обдертої нашої України. Але вона не на колінах. Не покорена! Вражає її кам’яне обличчя, пронизане тугою, великим болем, але й незламною мужністю.

І ми, діти України, біля ніг матері своєю, пам’яттю поколінь відчуваючи той біль, не забудемо!

Щирими та відвертими були виступи активістів ГО «Самозахист підприємців».

Сміливим закликом до єдності розпочав печальне зібрання пан капелан, Отець Дмитро, що приїхав до ГО «Самозахист підприємців» зі Львова саме у цей день:

Неперевершеним екскурсом в історію була доповідь голови організації Віктора Боровинського:

Жалем проникли серця слухачів під час життєпису своєї родини сотника ГО «Самозахист підприємців» Євгена Корнієнко:

Ірина Головко закликала громадян міста бототися проти такої політики правління Державою, насамперед, змінивши старі символи, що подібно гнилим якорям, тримають українців у невігластві та страху, як от наприклад назва вулиці міста на честь відомого ката тих часів Косіора:

Олег Черненко, козак, вже зневірився у незламності українського народу:

Але дзвінка фінальна промова Віктора Боровинського знову запалила смолоскип надії та жаги до волі: «Ми все здолаємо! Ми переможемо. І хай нас доки мало. Але ми є!»:

Сумне покладання квітів до меморіалу…

Білі хризантеми, як ті снігові кулі, стали єдиною світлою плямою серед туману…

Суворий пронизливий вітер зривав одяг, проникав у глиб душі…

Мовчазне повернення додому…

І думки…думки…

Та молитви за Україну…

Молімося, друзі, за неньку нашу та за дітей її!

Пам’ятаємо: лише з нашої мовчазної згоди повторюється кривавий геноцид українського народу.

І борімося! Рабів до раю не пускають!

Слава Україні!

Поділитися: