Тим, що загинули, й тим, що вижили
Слово своє вдячно присвячую!
Тартак
Наближається друга річниця з того дня, як підприємці громадської організації «Самозахист підприємців» вперше ступили на промерзлу землю Київського Майдану. Це був тільки самий початок. Регіони лише починали просинатись і поодинокі людські річки, що стікалися з усієї України, ще не злились в єдиний всепоглинаючий потік. Всі з насторогою придивлялись, як поведе себе центральна Україна, як поведе себе Схід.
А тим часом в центрі прадавнього Києва відбувались справжні дива. Посеред європейського міста, прямо на очах здивованого світу, відроджувався тисячолітній дух нації. З усіх закутків розтрощеної вщент країни, невідомо звідкіля, з’являлися дивні люди, з яких так і не змогли, за сотні літ поневолення, винищити потребу в часи скрути вставати на захист рідної землі. Ті, хто не забув заповіт великих предків: «Землю, що дана вам у спадщину оточіть тісними рядами. Захищати до останньої краплі крові. Не землю – волю!».
Це сьогодні з усіх телеканалів розповсюджується брехня про американські гроші, на які було зроблено Майдан. Але тому, хто там був і бачив все на власні очі ніколи не прийде в голову повірити, що усіх скарбів світу вистачить купить хоча б одного з тих, хто приїхав заради святої мрії.
То були справді дивні люди. Це вони, беручі у бібліотеці, що була створена прямо серед неба, писали на клаптиках паперу чесне слово, що повернуть їх прочитавши, і повертали, хоча ніхто не перевіряв їх паспортів, та навіть не знав звідки вони. Це вони, беручі у користування одежу та чоботи, що знесли кияни їм на допомогу, від’їжджаючі, повертали все до нитки, щоб могли скористуватися наступні.
Але найдивовижнішими були їхні очі. Чорні, зелені, карі, сірі – вони всі, незалежно від кольору, сяяли чистим небесним світлом. Усі, хто побував на Майдані в ті часи, потім ділився враженням, що нібито побував у святому місті. Так воно і було.
Ось так, якось непомітно, в центрі Києва народився волелюбний, щирий в своїй любові до Батьківщини, ніким не керований, дуже небезпечний для ворога звір.
І його злякались. Злякались не тільки в Україні, а й в усьому світі. Приклад народу, який сам здобув би свою свободу ніс загрозу усьому світовому порядку. Тому виникла нагальна потреба накинути на нього вуздечку. Зброя з’явилася у вигляді трьох «лідерів», запропонованих народу на вибір. Всі троє були один чарівнішій за іншого, але керувались усі з одного центру. З того часу доля України вже була вирішена.
Сьогодні багато хто в усіх негараздах сьогодення звинувачує Майдан: «Не треба було виходити, ось до чого це привело». Але це більш нагадує волання людини, що випала з вікна багатоповерхівки, і летячи до землі на всю горлянку кричить: Казав же я, не треба було мити вікон, ось що з цього вийшло. А може проблема в іншому, і треба було просто за щось триматись?
Сьогодні можна з впевненістю сказати, що незважаючи на зрадницьку позицію нав’язаних «лідерів», Майдан не дав би зрадити Україну. Він би примусив владу служить народу.
Але ж тут йому в спину підступно вдарили однодумці сьогоднішніх критиканів.
Хіба не проросійськи налаштовані мешканці Криму з ненавистю зривали Українські прапори, відверто зрадивши країну, в якій народилися, відчайдушно волали про «русский мир»? Діди і прадіди яких зовсім недавно з’явились на кримській землі, безкоштовно отримавши будинки і маєтки виселених кримських татар, так само, як раніше в селах, що обезлюдніли, центральної та східної України з’явились їхні одноплемінники, займаючи будинки заморених голодом українців, повикидавши тіла хазяїв на звалища.
А хіба не праотці православної церкви Московського патріархату, в той час, як священики Київського патріархату стояли на Майдані, намагаючись припинити кровопролиття і відкривали ворота Михайлівського собору для поранених,готували келії в святих монастирях для диверсантів сусідньої держави?
А може не вони благословляли Донецькі орди найманців вбивати українців?
Так хто їм дав право звинувачувати Майдан?
Сьогодні комусь дуже хочеться дискредитувати Майдан і саму ідею революції. Воно і зрозуміло – не дай боже то може повторитися, і не дай боже на цей раз не вдасться одурити українців.
Ось звідкіля вся ця купа сміття, що втлумачується в голову народу.
Славним синам України також треба зробити висновки із всього, що відбулось, проаналізувавши причини невдач, щоб наступного разу довести справу до кінця.
Слід зрозуміти, що події які відбулися на Київському Майдані – це справжній подвиг українського народу. Невідомо, чи є ще в світі народ, який без власних лідерів зумів би так зорганізуватись і вийти на площу заради загальнолюдських цінностей, але точно відомо, що Майдан – найяскравіша подія в нашому житті. Ніколи не можна забути очі простих киян, які виходили з метро на допомогу, і ще на підступах до Майдану, не домовляючись, одностайно співали славень України. Ніколи не забудеться останній штурм 18-20 лютого. Коли на площі зійшлися в остатньому двобої воїни світла з прислужниками зла.
Беззбройні люди, величчю свого духу змогли перемогти озброєних до зубів охоронців злочинної влади.
На закінчення статті хочеться привести відомі слова Павла Халебського лише трохи їх переробивши, бо краще за нього мабуть не скажеш: «Блаженні очі за те, що вони бачили, блаженні вуха мої за те, що вони чули, блаженні наші серця за пережиту радість і гордість за славетних синів України».
Самозахист підприємців