Про святкові труси

11 січня 2007 о 14:16 - 1604

Шановна редакція газети «Лица», здрастуйте!

Я пенсіонерка, мені 10.11.2006 р. пішов 86 рік. Но я виписую вашу газету, люблю читати ваші статті — але такої ще не було, як за 15 жовтня — «Сколько стоит жизнь?».

Я на своєму віку бачила всього, голод 32-33 рік. Ганяла скот вглиб страни за Волгу, відтіля — пішки. Копали вручну в 5 метрів противотанкові траншеї, при німцях — посадка і прополка, молотьба хлібу взимку — по 28-30 градусів мороз у 41 году, в 42 году угнали в Германію насильно під гвинтівкой, там — табір і завод по 12 годин на добу, другий голодомор, після війни — розробка заводів, які вивезли німці з України, розруха. Батьківська корівка і неората степ на 12 кілометрів, думай, що їсти собі і корові.

Але нажили все: трактора, машини, комбайни, по­строїли гаражі, контору, клуб, дитсадок, свинарники, корівники, є вівці, свині, корови, воли, кролі. Проробила у колгоспі 42 роки. І що получила, як робила за палички (трудодні)? В 56 році дали палітурочку за підняття сільського господарства, бо весь час робила дояркою (вручну напували корів с колодязя, ганяли до півкілометра, вивозили навіз, вручну доїли по 15 корів — 3-4-6 разова дойка була, косили підкормку і завозили; один рік ще давали ланку кабаків полоть). Робили до 80 року без вихідних, доярки вставали о 4 ранку і — до 9 вечора. Це було натуральне робоче пекло!

Дали зате «Ветеран труда», «Учасник війни». І що з того? Не можу скласти з пенсії нічого. Проводити газ нема за що. На сберкнижкі гроші є, але наші правителі не дають. Хоч як трудно було, недоїдали, але й тоді відкладали по копійці.

Як вибори — обіцяють всі, що будуть давати гроші з Ощадбанку, кому виповниться 75, тоді — 80, а тепер — нічого не чути. І Янукович обіцяв — обрали — але нічого не чути.

Но такого меню ще не було для літніх людей, як в Вашій статті «Сколько стоит жизнь?» про прожитковий мінімум. Я її читала 5 разів і даю висновок: наш народ України видержить все, війну виграв, як трудно не було і скільки народу загинуло, а все ж переміг. А що, якби наших персон- депутатів посадив на той скотський раціон прожиткового мінімуму? (А він і є скотський). Уже зі своїми животами вони в крісла не влазять, і попробуй кнопки давити на 4 сторони, щоб встигнути проголосувати, бо не помиряться товариші за портфелі і за чуби тягатимуть друг друга. Ходять по килимах і їдять, що хочеш, і їхати, куди забажаєш на відпочинок, і гроші по 18-20 тисяч на місяць не знаєш, куди діти, за кордон відвозиш — хай в інших державах крутяться відсотки, бо наші банки не такі.

Слава Богу, що 6 штук трусів нам по прожитковому мінімуму полагається. П'ять штук — буденні, а шості — підмінні, або вихідні, при такому меню (як нам обіцяє прожитковий мінімум) не рватимуться і будуть не брудні, бо ні після чого буде ходити в туалет.

Ой, якби хоча б одного депутата посадити на наше меню!

Шановна редакція, пробачте за таку неграмотну писанину, і я розумію, що воно нікому не треба. Життя прожите — але до глибини душі жаль, що наш народ — це вівця, куди не поженеш, вона піде. І наші чини-керівники з нас деруть шкури і сміються над своїм народом і нацією.

Дорогі друзі газети «Лица», бажаю Вам щастя, успіхів, благополуччя Вам, Вашим сім'ям, і всього найкращого.

С повагою до Вас, і великою повагою,

Марія Федорівна Скляр, с. Шульгівка, Петриківський р-н

Поділитися: