Дніпропетровці в УПА

27 жовтня 2006 о 13:45 - 3297

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


64 роки тому на окупованих німцями Волині і Поліссі виникла Українська Повстанська Армія, політичне керівництво якою перебрала на себе Організація Українських Націоналістів. Знекровлений в боях з німцями, поляками та каральною машиною НКВС повстанський рух був придушений і затаврований переможцями як «антісовєтскій» і «профашистський».

Але задача, яку ставила перед собою ОУН-УПА, досягнута – український народ має свою державу; тризуб та синьо-жовтий прапор, під якими вона вела боротьбу за незалежність, стали символами нашої країни. Тим не менше, ще й сьогодні в Україні є сили, які намагаються розіграти карту «двох Україн» – «бандерівської» Західної і «радянської» Східної, доводячи, що друга не тільки не визнає боротьбу ОУН-УПА, але й взагалі ніколи не прагнула ніякої незалежності.

Наукове дослідження історика-дніпропетровця Дмитра Куделі відкриває нам одну із таємниць, яку приховували архіви КДБ – структури ОУН діяли не тільки на Західній Україні, до третини бійців УПА складали вихідці зі східних регіонів, а одним з центрів масового антифашистського та антикомуністичного руху був Дніпропетровськ.

 

Перші члени Організації Українських Націоналістів (далі – ОУН) з'явилися в Дніпропетровській області ще під час боїв за обласний центр. Це були учасники роїв (рій – структурний підрозділ, аналогічний взводові – ред.) Південної Похідної Групи (далі – ПдПГ), скеровані для роботи на лінії Дніпропетровщина – Донбас – Крим. У самий Дніпропетровськ свій рій привів наприкінці серпня 1941 року Тимофій Семчишин (псевдо «Річка»). Серед учасників цієї групи перебував також представник Головного Проводу ОУН Зіновій Матла («Святослав Вовк»), який, після приходу до місця призначення, перебрав на себе обов'язки Голови Крайового Проводу. За допомогою членів ПдПГ, головного її учасника Василя Регея («Кіт»), була утворена обласна управа із представників патріотично налаштованої української інтелігенції на чолі з професором П. Олійниченком.

Сам В. Регей був призначений завідуючим організаційним відділом управи і водночас обіймаючи керівництво обласним проводом ОУН. Дніпропетровська обласна управа була єдиним відомим дотепер органом само­врядування на окупованій німцями території Східної України, на печатці та кутовому штампі якої поруч із її власним найменуванням та тризубом, стояв титул «Українська Держава».

 

У зв'язку із неузгодженим з німцями проголошенням незалежності України у Львові 30 червня 1941 року, в той час, коли Дніпропетровська область була зайнята німецькими військами, по раніше окупованих українських землях вже котилася хвиля репресій проти членів ОУН як невигідної для окупантів політичної сили. Тому у Наддніпрянщині майже одразу ж після її завоювання, нацисти розпочали роботу по нейтралізації націоналістичних впливів на населення Східної України. Почались репресії проти членів ОУН та політично-заангажованої частини населення, арешти керівників ОУНівських груп та усунення з новопосталих органів місцевої влади та поліції політично свідомих українців.

З прибуттям у регіон органів цивільного німецького управління, айнзатцкоманд та інших репресивних утворень терор набував чимдалі жорстокішого характеру. Так, якщо у вересні 1941 року заарештований «айнзатцкомандо-6» В. Регей був відправлений до Галичини як «почесний в`язень», то вже за період кінця того самого року до літа 1942 року місцеві ОУНівські осередки по містах і районах області були майже повністю розгромлені нацистами із застосуванням до їхніх керівників смертної кари та ув'язнення у тюрмах та концтаборах.

Найбільших втрат зазнали українські патріоти на Криворіжжі, де в лютому 1942 року серед десятків інших були закатовані міський голова С.Шерстюк, поет-націоналіст, редактор місцевої газети «Дзвін» М.Пронченко, учасниця ПдПГ Анна Максимець. У концтаборі опинилися організатори підпілля у Дніпропетровську – Т.Семчишин («Річка»), Д. Павлишин, С.Макух («Роман») та ін.

У Головному Проводі ОУН розуміли складність ситуації, а тому весною 1942 року формується Крайовий Провід Південно-Східних Земель (далі – ПдСУЗ), на чолі з Василем Куком («Леміш», «Степан», «Куркуль»), який прибуває у Дніпропетровськ з групою підпільників наприкінці травня того ж року, окремо дістається терену його заступник – організаційний референт Петро Дужий (Крученко, «Арсен», «Білий»).

До Південного Краю за організаційним територіальним розподілом входили Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, Херсонська, Миколаївська, Одеська області, а також Крим, Кубань та підрумунська «Трансністрія», центром було обрано Дніпропетровськ.

 

Можна погодитися з невідомим автором «Звіту про діяльність ОУН на СхідноУкраїнських землях», який у 1943 році поділяв період дії там ОУН на два етапи: перший – підготовчий, а з весни 42-го – другий – підпільно-революційний етап. Саме від цього часу, тобто з початку роботи ПдКП на чолі з В. Куком, надзвичайно посилюється агітація за незалежність України, пропаганда набуває різко антинімецького пафосу, формуються десятки нових організаційних осередків по всіх районах генерал-комісаріату Дніпропетровську, звена ОУН утворюються часто навіть у невеличких селах, як це було, наприклад, у Широківському, Солонянському, Дніпропетровському районах.

На літо-осінь 1942 року припадає сплеск активності Служби Безпеки ОУН в регіоні, на чолі з Ярославом Петренком («Грабом») та Іваном Біликом («Костем», «Півтораком»): це – замахи і ліквідації німецьких вислужників із числа поліцаїв, агентів СД та службовців управ (Четвертак, Долін, Федулов та ін.), визволення із таборів ув'язнених членів ОУН. Арешти підпільників тривають. Розстріли і катування свідомих українців окупантами, як також активна протинімецька позиція ОУН, призводять до відчутного зросту симпатій до неї з боку місцевого населення. Свої плоди дає агітаційна, виховна, просвітницька робота націоналістів, їх наполегливі заклики до відродження національної гідності, пропагування героїки боротьби серед молоді.

За інформацією прес-центру УСБУ у Дніпропетровській області, загальна чисельність учасників націоналістичного підпілля в області оці­нюється у понад 800 чоловік, підпільні звіти ОУН подають на літо 1943 року – 5 тисяч разом із «організованими симпатиками».

Саме на цьому тлі Провід ОУН(СД) – «бандерівців» на ІІІ Конференції в лютому 1943 року «зважив стан внутрішніх сил ворога, розглянув зовнішні політичні обставини для військової дії. Після цього на терені Полісся і Волині виступили перші збройні відділи Української Повстанської Армії». До 1943 року були окремі збройні відділи, які ще було зарано називати армією. Від цього часу підпільні видання ОУН посилено популяризують ідею розбудови власних збройних сил, а відомості про утворення УПА швидко сягають Дніпропетровської області.

В доповідній записці начальника управління НКВС секретареві обкому КП(б)У зазначалося: «З 1943 р., за вказівкою Головного Проводу, районні оунівські організації нашої області проводили велику роботу по вербуванню та відправленню до УПА призовних контингентів. Кожний район періодично направляв по явкових паролях до баз формування загонів УПА збройні групи для поповнення». Справді, у період літо-осінь 1943 року переправлення до лав УПА підпільників із Дніпропетровщини набуло розмаху. Викликано це було не лише наступом радянських військ, але й посиленням вивезення молоді на роботи до Німеччини.

Проте дехто з дніпропетровських ОУНівців потрапив до УПА раніше. Так, наприклад, пропагандист Дніпропетровського обласного проводу Василь Худенко («Остап») уже навесні 1943 року був відправлений на Рівненщину, де долучився до УПА і виконував обов'язки шефа зв`язку штаба групи «Заграва», політвиховника куренів «Непитайло» та «Горлиця», а згодом політреферента Південної групи УПА. Його батько – Михайло Худенко також допомагав повстанцям, перебуваючи священиком УАПЦ в одній з волинських парафій. В.М. Худенко був взятий у полон військами НКВД у 1944 р. і помер 7 серпня 1948 р. у «Сєввостлагу», у Магаданській обл.

 

Основними напрямками слідування щойно сформованих груп повстанців були райони так званого Чорного лісу, що починався в Кіровоградщині, та Холодного Яру на Черкащині, що сам по собі був легендою українського повстанського руху (звідси у XVIII столітті починалося Гайдамацьке повстання проти Польщі, Чорний ліс і Холодний Яр були базою антибільшовицького збройного опору у 1919-1925 роках – ред.). Формуванням повстанських відділів, організацією командування та кординації дій, а також розміщенням та прохарчуванням новоприбулих займався провідник Кіровоградщини Осип Безпалько («Остап») та провідники, які щойно виїхали з Дніпропетровська: Петро Дужий («Арсен»), Ярослав Петренко («Граб»), в Холодному Ярі – Михайло Медвідь («Карпович»).

Через розуміння того, що закріпитися в Холодноярщині за короткий час не було можливості, завдання перед організаторами поставало таке: об'єднати всі повстанські групи, призначити спільне керівництво – і відступати в напрямку Вінниці, або, відповідно до ситуації, навіть Волині. «Леміш», уже, імовірно, як командир УПА-»Південь», полковник «Коваль» наказує відсилати людей на Крем'янеччину. Там їх вишколювали підпільники, обізнані з військовою справою, озброювали (більшість груп вирушали в дорогу без зброї): в такий спосіб творилася більш-менш боєздатна військова сила.

Серед тих, хто займався організацією переправлення людей до УПА в м. Дніпропетровськ у 1943 році, у документах НКВС називаються «Доктор», «Чорний». Наприкінці жовтня з обласного центру вирушають утримувач однієї з головних конспіративних квартир Крайового Проводу колишній вояк армії УНР Григорій Дудка з дружиною, яку підпільники називали "мамою революціонерів", й донькою Лідією, разом із обласним провідником – галичанином «Юрою», під виглядом зятя.

За наказом районного організатора «сітки» (мережі) ОУН на Лівобережжі Дніпропетровська (за німців цей район числився як окреме місто – Нижньо-Дніпровськ) Степана Макуха («Романа») приблизно в той самий час вирушає в напрямку Кіровоградщини група підпільників під командою лікаря «Арсена». Загін складався з 22-32 чоловік. У цій групі перебував пропагандист і поет Микола Самійленко («Лисий»). Після збору в парку ім.Пуш­кіна вони дісталися залізничного вокзалу і виїхали в напрямку Знам'янка – Олександрія. В одному із зазначених населених пунктів їх зустрів місцевий провідник і провів до лісу околицями, а надалі – до місць постійної дислокації у Голованівському лісі, що пролягав по колишньому Хмелівському та Маловисківському районах Кіровоградщини.

Там цю групу очолив уже Петро Дужий, який щойно прибув із Новоукраїнки. Група складалася з семи боївок, двома боївками з цієї ж групи керував колишній червоноармійський офіцер – майор «Божко». Головним завданням боївок на той час було паралізувати діяльність місцевої німецької адміністрації. Також дуже важливо було зробити запаси харчів та зброї, чим боївки займалися досить успішно, але при цьому не вбивали німців, аби уникнути терору з їх боку. А ось випадки вбивства поліцаїв траплялися, як, наприклад, у с.Очеретяному (двох місцевих поліцаїв було зліквідовано, що мало наслідком застрашення інших і призвело до переходу до повстанців їх великої групи в сусідньому селі Кіровці). Восени 1943 р. боївки принаймні 7 разів зупиняли вночі німецькі ешелони, що проходили через терен. Також восени вдало проведено акцію по захопленню великої кількості зброї і амуніції з німецького обозу. Все це складувалося у визначених місцях для майбутньої боротьби з більшовиками. Боївки поповнювалися додатково за рахунок дезертирів-поліцаїв з місцевих сіл та військовополонених (1/5), серед яких були, крім українців, ще й росіяни і, навіть, євреї (наприклад, Федір Швець).

 

Із Дніпродзержинська ще у вересні вийшла група, очолювана, вірогідно, агентом НКВС, у складі якої перебували провідник Верхньо­дніпровського району Леонід Воловик («Андрій»), Микола Страшко та друга група підпільників з Лівого берегу Дніпродзержинська на чолі з невідомим військовим, капітаном. У дорозі вони зустрілися ще з двома командами. Одною із них, імовірно, була група підпільників із Карнаухівки і Тритузного (околиці Дніпродзержинська), очолені Володимиром Крамаренком (псевдо у Дніпродзержинську – «Анатолій Буряк») і Володимиром Ропацьким («Микола Діброва»).

Група підпільників із Широківського району, що на Криворіжжі, формувалася після випадкової зустрічі її майбутнього керівника, члена ОУН Григорія Ільченка («Новела») зі своїм колишнім учителем німецької мови у широківській школі в 1941р., членом ОУН із Захід­ної України В.І. Гордієнком, яка відбулася в середині жовтня поблизу с. Софіївка. Вчитель сказав, що його місія в цих краях полягає в організації відправлення повного складу підпільників ОУН до УПА, видав Ільченкові стос підроблених німецьких документів евакуянтів-службовців німецьких установ, і вони пішли утрьох з товаришем – В. Черебилом («Яруга») до давнього симпатика ОУН – голови Широківської сільради Микитенка. Там вони отримали адреси і пароль до командира «Батька» (Омелян Грабець) у містах Умань і Вінниця. Ільченко і Черебило виїхали до села Пологи Широківського р-ну. На протязі тижня Г. Ільченко організував і відправив до Умані п'ять груп підпільників із довколишніх сіл, по шість чоловік у кожній.

30 жовтня і сам широківський районовий Г.Ільченко, у складі останньої групи, виїхав до УПА. Повстанська група дісталася до Уманщини, де об'єдналася з прибулими підпільниками з Софіївського р-ну, очолюваними Борисом Вороною («Юрко»), вже згадуваними ОУНівцями з с.Тритузне, а також із родиною Дудків та «Юрою». Не змігши встановити в Умані зв`язок із загоном «Сталевого», дніпропетровці виїхали до Вінниці. Цими ж днями 4 людей із складу дніпропетровців (у т.ч. Ільченка та Ворони) та 4 вінничанина напали на німецьку майстерню, де взяли багато зброї і амуніції та «вже відкрито Хмельницьким шляхом» пішли до «Батька», переховуючи зброю на возі, в соломі. Трохи згодом повстанці звільнили близько 30 в'язнів з Літинської тюрми, на яких назавтра чекав розстріл, як про те свідчив захоплений німецький наказ. Усі вони долучилися до відділу «Батька».

Дніпропетровці у складі загонів «Батька» брали участь у боях з німецькими відділами під Києвом. Сам «Новела» був призначений референтом до сотні «Боруна» в курені «Бистрого», з якою рейдував Рівненщиною. З родини Дудків в УПА лишилася донька Лідія («Веселка», «Наталка»), яка була з «Батьком» – «Богуном» до самої його загибелі 10 червня 1944 року у с.Микулинці. (Микола Ващенко («Нива») у жовтні 1943 р. у в'язниці м.Кривий Ріг не витримав гестапівських допитів і видав товаришів, але був прощений, хоробро бився і був полонений у бою з НКВС у 1945 р.).

Також восени 1943 року до УПА дісталися двадцять підпільників з Лоц-Кам'янки та Нижньо-Дніпровська під проводом інженера Кирила Ларіна («Ліщина»), там перебував також його брат Сергій та ще кілька груп.

 

На керівних посадах в ОУН та у складі Української Головної Визвольної Ради (УГВР) перебували надалі колишня студентка гірничого інституту, підпільниця ОУН у м.Дніпропетровську Катерина Мешко («Верещак») та її майбутній чоловік Омелян Логуш («Іванів»). До УГВР, як третій віце-президент, увійшов також керівник підпілля в Нікополі Федір Вовк (відомий в еміграції як Іван Вовчук), а в одному з відділів охорони Першого Великого Збору УГВР, який відбувся на південь від села Сприня, що на Самбірщині, від 11 до 15 липня 1944 року перебував його син, також учасник підпілля ОУН на Нікопольщині Вадим Вовк.

Разом із останнім головнокомандувачем УПА полковником В.Куком, була весь час, аж до їхнього арешту в 1954 році, його дружина, також колишня дніпропетровська підпільниця Юлія (Уляна) Крюченко («Оксана»).

Відомі також сімнадцять дніпропетровців, імовірно, із числа військовополонених, які служили в УПА і чиї імена вперше опублікував проф. В.Сергійчук: Варепа В. – «Незнаний», Голота О. – «Голота», Добровольський С.- «Жолудь», Завгородній А. – «Ластівка», Шамрай В. – «Ворон», Радченко Г. – «Дуб», Захарчук С.-»Голуб», Король В.- «Карась», Лугвиненко І. – «Брова», Лазуренко М. – «Різняк», Сашенко М.- «Зірка», Сверид Г.- «Голуб», Соколюк В. – «Молот», Тряпко В. – «Голуб», Чуприна І. – «Квітень».

Крапку ставити рано. Пошук триває.

 

Дмитро Куделя

 

Від ред. Історик Дмитро Куделя не зміг довести своє дослідження до кінця – його життя трагічно обірвалося на 39 році життя, у 2004-му – році виходу цієї статті. Сьогодні колеги Дмитра готують до виходу його книгу, присвячену ОУН-УПА  на Дніпропетровщині.

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: