Куди прямує українська література?

30 серпня 2006 о 11:11 - 1242

Стаття Тетяни Гонченко «Українську літературу нині ніхто не купує!?» в «Лицах» за 14 липня залишила суперечливе враження. Наважусь з суто читацької, як потім скажуть, суб'єктивної точки зору висловити думку як про згадану публікацію, так і про напрямок розвитку сучасної української літератури взагалі.

Так, дійсно, при масовій навалі російськомовної літератури і книги, україномовна книга все ж таки не померла і кількість людей, які намагаються писати книжки рідною мовою, з кожним роком все зростає. Окрім того, інтелектуальна молодь, і не тільки молодь, завжди намагається шукати якусь альтернативу. Сам факт того, що україномовна книга не розчинилася у небутті, є вже дивовижним фактом. Бо інколи складається враження, що методи ринку та конкуренції діють набагато жорсткіше, ніж будь-яка цензура чи офіційна заборона. Тому й виходить, що в Україні радянській українською мовою виходило книжок набагато більше, ніж в Україні незалежній.

Тому та справа, яку робить «Білокнижник», Арт-Вертеп і особисто Тимофій Хом'як, є ковт­ком чистого повітря в місті козацької слави, заваленим продукцією книжкової індустрії сусідньої держави та затаврованим «особым статусом русского языка». Честь цьому колективу та хвала! Про атмосферу в самому книжковому клубі взагалі можна багато чого розповідати. Але скажу одне — коли туди потрапляєш, то йти звідти не хочеться. Здається, годинами б розглядав нові та старі книги, аудіо та відеопродукцію. Я розумію, як важко було Тимофію Хом'яку і його колегам поставити на ноги таку складну справу у практично повністю російськомовному місті. Я знімаю перед ними шляпу.

Але на мою особисту думку, в українській літературі спостерігається нездорова тенденція. Можливо, це стосується не всіх письменників, але на жаль це стосується саме тих, кого розкручують ЗМІ. А те, що вони розкручують, є антилітературою. Скажу чесно: якби авторка не згадала в своїй публікації таких «літераторів», як Жадан, Дереш, Карпа, то я ніколи б не сів би писати те, що зараз пишу. Тому що ці автори та їм подібні є небезпечною загрозою для української літератури. Якщо формувати смаки читача, особливо читача молодого, на суцільних веселощах від п'янок, наркотиків, матюків, безконтрольних статевих зв'язків, містиці, галюцинаторних сновидіннях, то скажіть мені, будь ласка, навіщо така література нам потрібна? Ми виростемо покоління егоїстів та циніків, як самі ці письменники. Не подумайте тільки, що автор цих строк який-небудь старий консервативний зануда, якому не подобається все модернове. Ні, шановні, мені 28 років, я слухаю Kгеatoг та Му Dyіng Bride, читаю Фромма та Пєлєвіна, в захваті від театру «Верим» та Михайла Мельника. Але є апріорні цінності, які не можна підмінювати фальшивками. І якщо Жадан вважає, що чим більше матюків він напише в своїх «романах», то тим цікавіше це буде читати, то грош йому ціна як письменнику. Тому слова пані Гонченко про українську серйозну літературу і одночасна згадка прізвищ Жадана, Карпи та Дереша є речами несумісними. Але справа навіть не в цих прізвищах, а в журналістах, які так наполегливо їх розкручують. А ще смішно читати анотації на твори цих авторів, в яких постійно зустрічаються фрази на кшталт «це книга не для слабонервних», «так відверто ще ніхто не писав», «шокуюча». Та шановні! Зараз так пише ціла купа «письменників»! І тому всі ці «шокуючи» та «відверті» сцени стали звичайнісіньким ширвжитком. Читачі наїлися цим, як «Окна» с Нагиевым. Але є вікова категорія, якій до смаку все це. Це підлітки. І саме їм вдовбують в голови цинізм, нігілізм та легалізацію наркотиків різного роду жадани та карпи. Я пригадую приїзд Жадана до нашого міста минулого року з презентацією його «Анархії in UA». Коли я запитав у нього, чи не заради грошей він постійно спекулює темами алкоголю, наркотиків і т. ін., то він, посміхаючись, коротко відповів: «Так. Я кон'юктурник». А шановний Хом'як запитав вже в мене, а чи вживав я хоч коли-небудь наркотики, що я це явище так критикую? Але Жадан не виняток. Майже так само на моє подібне питання відповів і Дереш в прямому ефірі «Радіо ера». Він сказав, що його твори — це літературна попса, яку потрібно продати. От вам і література! А коли я брав в «Білокнижнику» «Фройд би плакав» Карпи, то сама дівчина-продавець сказала, що в цій книжці нема нічого цікавого. Згодом я в цьому повністю переконався.

Повторююсь ще раз. Справа не стільки в письменниках, скільки в журналістах, які розкручують таку порожню «літературу». Таке враження, що після «Рекреацій» Андруховича всі тепер пишуть саме в стилі так званого українського постмодерну і ніхто не хоче вигадувати щось нове. Наче повторюється історія Котляревського з його «Наталкою-Полтавкою», коли всі інші письменники кинулися її копіювати і копіювали на протязі не одного десятиліття. Сучасна література припинила викривати справжні сучасні проблеми і відіграє навіть не роль мистецтва заради мистецтва, а стає якоюсь суцільною розважаловкою на додаток до американських бо­йовиків та російських бандитських саг. Такі «літератори» забули про розумне, добре, вічне.

Звичайно, не всі письменники займаються чорнухою. Але таким важче, бо їх не розкручують. Інтелект в нашій країні не зовсім в ціні. Тому про «Депеш Мод» Жадана, з його п'янками та матюками, можна все частіше почути з теле- та радіо ефіру, а, наприклад, про актуальне «Кодло» Марини Соколян ви не почуєте ніде й нічого.

Не хотілося б, щоб згадані в цій публікації прізвища псевдописьменників були сприйняті хоч як і негативна, але реклама. Бо такі автори полюбляють скандали. І саме від журналістів залежить те, щоб направити читача в потрібне річище, а не підсовувати йому свиню. В комерційній графоманії не можна уникнути кон'юнктурщині та попси. Але не можна її при цьому називати високоінтелектуальною та серйозною літературою. Тому потрібно допомагати проштовхувати справжніх літераторів, які з часом мають прийти на зміну Мушкетикам та Загребельним. І такі літератори є, їх не може не бути, але ми їх не знаємо. Допоможіть нам, шановні журналісти! Інакше я не можу і в страшному сні собі уявити, що у майбутньому наші діти в школі будуть вивчати «літературу» в якій слова, вибачте, «б…дь», «глюки» та «забухать» зустрічаються набагато частіше, ніж «любов», «друг» та «самопожертва».

Олексiй Бурковський

Поділитися: