Релігійні питання завжди були каменем спотикання в багатьох державах світу. Мусульманські держави та Ізраїль можуть бути найкращим в цьому прикладом. Але там релігії різні, майже протилежні в своєму єстві. А що робити державі, де кілька церков однієї віри не можуть знайти порозуміння? Не можуть або… не хочуть. Така доля, нажаль, спіткала і Україну, адже Українські Православні церкві Київського і Московського Патріархатів і досі не можуть знайти спільної мови і утворити Єдину Українську Соборну Церкву. Одразу ж виникає питання, а чи не стоїть за цією проблемою хтось, кому вигідний розбрат серед віруючих України, хто в такий спосіб вирішує свої питання і дбає про свої інтереси…
Якщо уважно придивитися до тих, хто називає себе захисником віри і при цьому виводить прихожан на масові політичні акції, ведучи при цьому детальну фото- і відео зйомку всього, що відбувається, то на думку спадають цікаві паралелі. Чомусь пригадуються широко висвітлені в засобах масової інформації відеоархіви бойовиків різних угрупувань, які в такий засіб намагалися довести своєму керівництву, що вони насправді працюють. І неважливо при цьому, хто платив кошти… Отже, можливо, і наші щирі борці за «Веру, царя и отечество», які з хоругвами і прапорами проходять поряд зі своїми колишніми запеклими ворогами – комуністами – також кимсь проплачені.
Замовників таких «видовищ» може бути декілька, від певних політичних кіл, зацікавлених в загальній нестабільності в регіоні, до закордонних замовників, яким Єдина Соборна Самостійна Україна аж ніяк не потрібна. Ласий шматок, що вислизає з рук будь-кого, змусить вдаватися до певних вчинків.
Для того, аби змусити кожного з нас повірити в те, що релігійні проблеми – це те, що буде постійно випливати з глибин і дестабілізувати ситуацію, створюються певні організації накшалт «Союзу православних братств України», основним з завдань якого є агітаційна робота промосковського спрямування з православними віруючими. Нерідко спільно з лівими політичними організаціями, такими, як КПУ, ПСПУ, проводилися своєрідні хресні ходи з метою поширення впливу серед віруючих нашого регіону. При цьому одразу було помітно, що ці дійства підтримує Українська Православна Церква, бо інакше як пояснити те, що ікони і хоругви були справжніми і старовинними, а окремі місцеві осередки вказаної навколорелігійної структури розміщені на території окремих храмів УПЦ. З іншого боку, викликає подив неперебірливість у спілкуванні священиків, котрі надають перевагу співпраці з відверто одіозними особистостями, такими, як раніше засуджений за розбій Г.М. Литвинов, котрий не гребуючи відвертим обманом, намагається використати стареньких бабусь задля досягнення переважно власних мирських дивідентів. Зокрема хотілося б запитати його, коли ж він встиг закінчити Донецький державний університет, дипломом якого так хизується (диплом СУ№050341, реєстраційний №735 від 30.06.1992 р., не видавався цим поважним вищим навчальним закладом за однієї причини – серії СУ взагалі ніколи не існувало), а також що робило його прізвище у передвиборчому списку КПУ до однієї з районних рад м. Дніпропетровська. Невже забули «ревнителі віри» про десятки тисяч невинно замучених православних священників, зруйновані храми та нав'язування войовничого атеїзму?
Тож виходить – інший Патріархат, той, що визнає Патріархом Олексія II, той, що підкоряється Москві, не зацікавлений у припиненні розбрату, що панує зараз в душах та серцях православних віруючих. При цьому питанню релігійному .одразу ж надається політичне забарвлення. Адже одним з гасел подібних угрупувань є об'єднання в єдину державу Росії, України і Білорусї. Тепер подумаємо про таке – де буде столиця цієї держави і хто буде стояти при владі? В когось виникли сумніви стосовно цього? Навряд чи… Тож до чого ми приходимо? Невже той незборимий комплекс меншовартості настільки поглинув наші душі, що ми просто мусимо якимось чином підкоритися комусь чужому, будь-кому, хто примусить нас визнавати себе «меншим братом»?
Питання того, що до цього залучаються колись зовсім атеїстичні комуністи, можна навіть не підіймати. Адже їхній електорат стає все більш і більш літнім і нові сили не приходять до партії, яка уособлює в собі тільки минуле. Тож для того, аби довести свою «перевагу», чи то довести нам, що вони ще чогось варті, комуністи згодні об'єднатися будь з ким і отримати фінансування з будь-якого, навіть не зовсім прозорого джерела. Аби не втратити своє «корито», яке з кожним роком стає все більш мілким і ненаповненим. Для цього можна і заявити, що Ісус Христос був першим комуністом. Правда, він чомусь про це не здогадувався, так само, як і Тарас Шевченко. Але передвиборне гасло «Комунізм – це круто!», розраховане на молодь, не дало очікуваних наслідків. Не схотіла молодь вірити в партію, яка уже себе віджила. Тож що залишилося – а залишилося приєднатися до тих, хто маніпулює віруючими, хто змушує їх проклинати політичних суперників, не замислюючись над тим, що вони роблять насправді.
Те ж саме можна сказати і про ПСПУ, які теж приєднували і приєднують свій актив до подібних акцій. В нинішній політиці головне засвітитися на екранах телебачення і засяяти на сторінках газет – неважливо, з якого приводу. Для молодих партій, і тих, хто не користується великою популярністю серед виборців, такі вчинки майже єдиний засіб показати, що вони чогось варті, що вони відстоюють чиїсь інтереси. В даному випадку інтереси віруючих…
І чомусь не згадується ніде, що ці самі «віруючі» з цими самими прокльонами і звинуваченнями в сатанізмі з'являються на акціях різного спрямування – від емоційних виступів прибічників Наталії Вітренко до акції протесту проти рішення сесії міськради з приводу другої регіональної мови. І скрізь завченими фразами доводять, що вони єдині праві, чи то пак правовірні в цій ситуації. А за спиною релігійних фанатиків стоять вправні ляльководи, яким байдуже до віри, байдуже до нашої держави… «Гроші не пахнуть!» – сказав колись один з римських імператорів, коли близькі люди дивувалися введеному ним податку на туалети. Ця фраза стала символом всіх, хто дбає тільки про власну кишеню і. власний зиск. Вони поширюють розбрат і нестабільність, намагаючись на цьому нагріти руки. Вони до пори до часу знаходяться в тіні, щоб у слушний час вийти на яскраве світло і знімати вершки з тих справ, які вони зробили чужими руками. І ті, хто ходив і проклинав, на той час стануть їм уже не потрібні. А від непотребу дуже легко відхреститися і не мати нічого спільного.
Р.S. Політична ситуація зараз нагнітається навмисно. І дуже сильну підтримку, за певні кошти, можна отримати від релігійних угрупувань, які оголошують «Православ'я або смерть» і згодні проклясти будь-кого. Тож, можливо, влаштуємо аукціон? Хто більше дасть за прокльон політичного суперника???
Мирослав Гришин