Гроші не пахнуть…

14 серпня 2006 о 06:57 - 1470

Релігійні питання завжди були каменем спотикання в багатьох державах світу. Мусульманські держави та Ізраїль можуть бути найкращим в цьому прикладом. Але там релігії різні, майже протилежні в своєму єстві. А що робити державі, де кілька церков однієї віри не можуть знайти порозуміння? Не можуть або… не хочуть. Така доля, нажаль, спіткала і Україну, адже Українські Православні церкві Київського і Московського Патріархатів і досі не можуть знайти спільної мови і утворити Єдину Укра­їнську Соборну Церкву. Одразу ж виникає питання, а чи не стоїть за цією проблемою хтось, кому вигідний розбрат серед віруючих України, хто в такий спосіб вирішує свої питання і дбає про свої інтереси…

Якщо уважно придивитися до тих, хто називає себе захисником віри і при цьому виводить прихожан на масові політичні акції, ведучи при цьому детальну фото- і відео зйомку всього, що відбувається, то на думку спадають цікаві паралелі. Чомусь пригадуються широко висвітлені в засобах масової інформації відеоархіви бойовиків різних угрупувань, які в такий засіб намагалися довести своєму керівництву, що вони насправді працюють. І неважливо при цьому, хто платив кошти… Отже, можливо, і наші щирі борці за «Веру, царя и отечество», які з хоругвами і прапорами проходять поряд зі своїми колишніми запеклими ворогами — комуністами — також кимсь проплачені.

Замовників таких «видовищ» може бути декілька, від певних полі­тичних кіл, зацікавлених в загальній нестабільності в регіоні, до закордонних замовників, яким Єдина Соборна Самостійна Україна аж ніяк не потрібна. Ласий шматок, що вислизає з рук будь-кого, змусить вдаватися до певних вчинків.

Для того, аби змусити кожного з нас повірити в те, що релігійні проблеми — це те, що буде постійно ви­пливати з глибин і дестабілізувати ситуацію, створюються певні організації накшалт «Союзу православних братств України», основним з завдань якого є агітаційна робота промосковського спрямування з православними віруючими. Нерідко спільно з лівими політичними органі­заціями, такими, як КПУ, ПСПУ, проводилися своєрідні хресні ходи з метою поширення впливу серед віруючих нашого регіону. При цьому одразу було помітно, що ці дійства підтримує Українська Православна Церква, бо інакше як пояснити те, що ікони і хоругви були справжніми і старовинними, а окремі місцеві осередки вказаної навколорелігійної структури розміщені на території окремих храмів УПЦ. З іншого боку, викликає подив неперебірливість у спілкуванні священиків, котрі надають перевагу співпраці з відверто одіозними особистостями, такими, як раніше засуджений за розбій Г.М. Литвинов, котрий не гребуючи відвертим обманом, намагається використати стареньких бабусь задля досягнення переважно власних мирських дивідентів. Зокрема хотілося б запитати його, коли ж він встиг закінчити Донецький державний університет, дипломом якого так хизується (диплом СУ№050341, реєстраційний №735 від 30.06.1992 р., не видавався цим поважним вищим навчальним закладом за однієї причини — серії СУ взагалі ніколи не існувало), а також що робило його прізвище у передвиборчому списку КПУ до однієї з районних рад м. Дніпропетровська. Невже забули «ревнителі віри» про десятки тисяч невинно замучених православних священників, зруйновані храми та нав'язування войовничого атеїзму?

Тож виходить — інший Патріархат, той, що визнає Патріархом Олексія II, той, що підкоряється Москві, не зацікавлений у припиненні розбрату, що панує зараз в душах та серцях православних віруючих. При цьому питанню релігійному .одразу ж надається політичне забарвлення. Адже одним з гасел подібних угрупувань є об'єднання в єдину державу Росії, України і Білорусї. Тепер подумаємо про таке — де буде столиця цієї держави і хто буде стояти при владі? В когось виникли сумніви стосовно цього? Навряд чи… Тож до чого ми приходимо? Невже той незбо­римий комплекс меншовартості настільки поглинув наші душі, що ми просто мусимо якимось чином підкоритися комусь чужому, будь-кому, хто примусить нас визнавати себе «меншим братом»?

Питання того, що до цього залучаються колись зовсім атеїстичні комуністи, можна навіть не підіймати. Адже їхній електорат стає все більш і більш літнім і нові сили не приходять до партії, яка уособлює в собі тільки минуле. Тож для того, аби довести свою «перевагу», чи то довести нам, що вони ще чогось варті, комуністи згодні об'єднатися будь з ким і отримати фінансування з будь-якого, навіть не зовсім прозорого джерела. Аби не втратити своє «корито», яке з кожним роком стає все більш мілким і ненаповненим. Для цього можна і заявити, що Ісус Христос був першим комуністом. Правда, він чомусь про це не здогадувався, так само, як і Тарас Шевченко. Але передвиборне гасло «Комунізм — це круто!», розраховане на молодь, не дало очікуваних наслідків. Не схотіла молодь вірити в партію, яка уже себе віджила. Тож що залишилося — а залишилося приєднатися до тих, хто маніпулює віруючими, хто змушує їх проклинати політичних суперників, не замислюючись над тим, що вони роблять насправді.

Те ж саме можна сказати і про ПСПУ, які теж приєднували і приєднують свій актив до подібних акцій. В нинішній політиці головне засвітитися на екранах телебачення і засяяти на сторінках газет — неважливо, з якого приводу. Для молодих партій, і тих, хто не користується великою популярністю серед виборців, такі вчинки майже єдиний засіб показати, що вони чогось варті, що вони відстоюють чиїсь інтереси. В даному випадку інтереси віруючих…

І чомусь не згадується ніде, що ці самі «віруючі» з цими самими прокльонами і звинуваченнями в сатанізмі з'являються на акціях різного спрямування — від емоційних виступів прибічників Наталії Вітренко до акції протесту проти рішення сесії міськради з приводу другої регіональної мови. І скрізь завченими фразами доводять, що вони єдині праві, чи то пак правовірні в цій ситуації. А за спиною релігійних фанатиків стоять вправні ляльководи, яким байдуже до віри, байдуже до нашої держави… «Гроші не пахнуть!» — сказав колись один з римських імператорів, коли близькі люди дивувалися введеному ним податку на туалети. Ця фраза стала символом всіх, хто дбає тільки про власну кишеню і. власний зиск. Вони поширюють розбрат і нестабільність, намагаючись на цьому нагріти руки. Вони до пори до часу знаходяться в тіні, щоб у слушний час вийти на яскраве світло і знімати вершки з тих справ, які вони зробили чужими руками. І ті, хто ходив і проклинав, на той час стануть їм уже не потрібні. А від непотребу дуже легко відхреститися і не мати нічого спільного.

Р.S. Політична ситуація зараз нагнітається навмисно. І дуже сильну підтримку, за певні кошти, можна отримати від релігійних угрупувань, які оголошують «Православ'я або смерть» і згодні проклясти будь-кого. Тож, можливо, влаштуємо аукціон? Хто більше дасть за прокльон політичного суперника???

Мирослав Гришин

Поділитися: