«Українську літературу нині ніхто не купує!?»

19 липень 2006 о 08:06 - 1649

…Принаймні, мені так сказали продавці приватних кіосків у книжковому ряді поблизу ЦУМа. Загальновідоме місце купування літератури. Значна кількість покупців. Тільки зовсім вже рідко поміж Мариніних та Донцових, Коельо та Кастанеди, Лермонтова та Буніна зустрічається наше, українське. Хоча б той же Коельо в перекладі, не кажучи вже про авторів-українців. Тут при всьому бажанні окрім «Тараса Бульби» нічого нашого не знайдеш. Та хіба ж Гоголем література України закінчується?

Чому так? Не вигідно викладати на полиці товар, який навряд чи вдасться продати. Якщо на жіночих російськомовних романах можна зробити бізнес, то українська серйозна література (чомусь таких «кишенькових» романів українці на кшталт російських сусідів не штампують) зі слів продавців приречена пилитися місяцями. Бувають поодинокі випадки розшукування дніпропетровських авторів чи Винниченка або Франка, та вони скоріше виняток, котрий підкреслює правило. Гарно хоч, що мода з Мариніної та Донцової поступово перепливає на Акуніна та Коельо. Чи можна це назвати інтелектуальним розвитком населення? Можливо, трохи й можна.

У двох палатках (із декількох десятків) щоправда дещо українське я таки знайшла. Це «дещо» виявилося про слонів та качечок, бо для дітей написане, зате українською мовою. Дитсадкова освіта передбачає читання нашою, як кажуть, «солов'їною» мовою, отже маємо надію, що українське зерно проросте в поколінні майбутньому. Зараз їм цікаво про качечок та слонів, а там диви і на патріотичну літературу перейдуть, із філософсько-публіцистичними елементами. Якщо тільки введення російської мови як регіональної не призведе до відкриття російських шкіл, а значить до русифікації навіть тих дітей, котрих із садочку привчили до української.

Трохи оптимiзму

Поруч із приватними кіосками існує альтернатива: досить розвинена мережа магазинів із літературою найрізноманітнішого «калібру». Постійні клієнти книжкових полиць погодяться, що україномовна література з'явилася в них відносно нещодавно. Ще рік тому зустріти поміж потоку російського «чтива» що-небудь вітчизняне (окрім «Кобзаря», звичайно) було дивиною. Нині ж практично у кожному із магазинів існують цілі відділи такої літератури. Переважно це класика та книги із серії «Коронація слова» (молоді україномовні автори, переможці однойменного конкурсу). Навіть цифри втішні: зі слів директорів та консультантів, попит на українські книжки становить десь 20% від загального оберту (від 10 до 50 відсотків у різних магазинах). До того ж, багатьом клієнтам абсолютно все рівно, якою мовою читати: дивляться на дизайн обгортки, якість паперу. Перше місце за критеріями вибору не посідає навіть ціна. Так, україномовне дитяче видавництво «Абабагаламага» приваблює покупців яскравими якісними ілюстраціями, хоча ціна на їхню продукцію на порядок вища іншої літератури.

Проте, 20% рідної літератури для України — цифра за все одно замала. Причини переважання російськомовних видань пов'язані з політикою держави. Бо у Росії книго­видавницт­ва дотуються. Плюс росіяни виграють за рахунок ціни на папір і великих тиражів книг. То ж обсяг типографського виробництва відповідно в десятки разів більший, що дозволяє Росії не соромитися заполоняти українські ринки своєю літературою і, відповідно, русифікувати нашого читача. Проте, книгодрукування в Україні попри все продовжує розвиватися, саме тому можна казати про тенденцію до збільшення кількості українських книжок на ринках зокрема Дніпропетровська. Якщо ж читач шукає щось специфічне, усі продавці гуртом відповідають: «Ідіть до Білокнижника!».

Дереш, Жадан i К0

Ну що ж, приходимо у «Білокнижник». Тут оптимізм щодо українізації невпинно лізе вгору. Для тих, хто не знає — це, напевно, найбільший магазин у Дніпропетровську (чи не єдиний), у котрому поєднується суто україномовна література: від дитячої до перекладної. Спілкування з директором Тимофієм Хом'яком взагалі розвіює підозри щодо відсутності попиту на такого типу товари. Модні нині (якщо не сказати знакові) Любко Дереш, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, епатажна Ірена Карпа та складний Іздрик поступово підіймають нашу з вами рідну літературу на новий рівень. До того ж, відкритість цих авторів для публіки: поетичні спаринги, творчі вечори, висвітлення в пресі додають авторам (а значить, і мові їхнього спілкування) широкої популярності. Так поступово читання Дереша в певних колах входить в моду. А кола ці все розширюються. А кількість авторів росте. До загальновживаних книжкових магазинів вони, правда, ще не дійшли, проте будемо сподіватися, що таки дійдуть. Ось нещодавно до речі здивувалася, побачивши у одному з магазинів (здається, «Книжковий світ») збірку Мар'яни Кияновської. Там же якось промайнула і Савка, проте через два тижні відразу зникла. Отже, попит на україномовні книжки є!

З розмови з Тімом відкрила для себе ще один сюрприз: класичну українську літературу читають не менше. Виявляється, навіть «Повія» Кобилянської чомусь останнім часом у значній популярності. Не кажучи вже про авторів Розстріляного відродження (так звані неокласики).

Ось і спробуйте після цього сказати, що наша державна мова вимирає. Нічого по­дібного: жила, живе і буде жити!

Тетяна Гонченко

Поділитися: