КРУГООБІГ ВОДИ У ПРИРОДІ

18 липень 2006 о 11:09 - 3285

Всі пам'ятають задачі зі шкільної алгебри про басейн і труби — скільки води вливається, скільки виливається, коли басейн наповниться? А от як вам подобається така задачка:

"Місто Д отримує воду від двох водозаборів К і Л і закуповує воду з водогону А. 34% громадян поливають тою водою городи, 40% води губиться у трубах. Чому за бухгалтерськими документами водоканалу міста Д крізь каналізаційну трубу з міста виливається більше води, ніж у нього вливається?"

(Оголошуємо конкурс на кращу відповідь. Вовочку зі шкільних анекдотів просимо не цитувати, приймаються лише оригінальні відповіді).

 

Автор намагався отримати відповідь на це запитання і ще на низку інших у головного інженера водоканалу міста Д пана Алєксєєнкова. Але пан Алєксєєнков, котрий наразі заміщає начальника міськводоканалу пана Медведчука, спочатку попросив перетелефонувати через два дні.

Через два дні пан Алєксєєнков заявив, що для отримання інформації про водоканал необхідно спочатку отримати дозвіл у міськвиконкомі (та невже ж?) та що газета "Ліца" ці питання вже висвітлювала, усе перекрутила, завела усіх в оману і нині все одно прокоментує усе в перекрученому вигляді. Потім пом'якшав і запропонував перетелефонувати ще раз, пізніше.

Пізніше його телефон вже не відповідав.

Вибачте, Анатолію Михайловичу, ви мали пропозицію і змогу спростувати те, що газета на Вашу думку перекрутила. Та обійшли нас увагою. Нам залишається і надалі перекручувати і вводити в оману, спираючись на доступні нам джерела інформації. То ж почнемо.

 

Розмова перша — з фахівцем з мереж водопостачання, кандидатом технічних наук, доцентом кафедри Транспортної академії Вячеславом Багрієм.

Пан Багрій зазначив, що водогінна система Дніпропетровська, яка після війни була у геть зруйнованому стані, найбільші ремонти, заміни і реконструкції пережила у 40-50 роках. Сьогодні її стан залишає бажати кращого. Вже у 80-ті роки 70% з двох з половиною тисяч кілометрів труб знаходилося у стані, близькому до аварійного. Водогінна труба за 5-10 років експлуатації втрачає пропускну здатність. Гідравлічний спротив труб збільшується, для підтримання потоку води доводиться підвищувати потужність насосів. Старі труби через 20-30 років експлуатації необхідно міняти, а у нас вони лежать по 50-60 років. Займатися латанням усієї мережі — справа марна. Мережа потребує вже не ремонтів, а модернізації. Є два способи — викопати старі труби і прокласти нові або застосувати технології відновлення труб, які є досить ефективними але водночас трудозатратними.

 Людина на добу потребує не більше чотирьох літрів питної води. Решта води використовується на технічні потреби. Розділення води на питну і технічну умовне. Український стандарт на питну воду включає 60 параметрів. Навіть вода, яка відповідає стандартам на вході у водогінну мережу, на виході вже не має тої якості. На тому ж Заході, де стандарти питної води більш суворі, вода з водогону вважається технічною і без додаткової фільтрації вживати її не рекомендують. У нашому ж міському водогоні збереження високої якості води неможливе.

Причина доведення водогінної мережі міста до аварійного стану проста. Основні фонди водоканалу необхідно постійно ремонтувати і відновлювати. На кожній дільниці водогону у кожного майстра на стіні має висіти графік проведення ремонтних, профілактичних робіт. Мабуть у 90% випадків ви ті графіки не знайдете. Якби вони виконувалися, мережа не була б у такому стані. Ще одною з причин того, що мережа доведена до такого стану, є СССРівська гігантоманія — створювалися величезні мережі; на Заході мережі невеликі, ними легше управляти.

Авт.: — А як Ви гадаєте, затверджена норма споживання 300 літрів води на людину на добу відповідає дійсності?

В. Багрій: — Завищена.

— А тут ще тарифи збираються підвищувати. Якось образливо платити за те, чого не споживаєш.

— Вихід тільки один — треба ставити лічильники.

 

Розмова друга — з депутатом міської ради Сергієм Воробйовим, головою профільної комісії міськради з міського господарства, співголовою робочої депутатської групи з контролю тарифів Дніпроміськводоканалу:

— Нещодавно комісія з міського господарства провела виїзне засідання на міськводоканалі. Враження сумне, починаючи з елементарної нестачі шару активованого вугілля на Кайдацькій і Ломівській станціях водоочищення — 15 сантиметрів замість 40 і старе вугілля, яке давно відпрацювало експлуатаційний строк.

Повна заміна вугілля на двох станціях коштує 5 мільйонів гривень. Ми подивилися також умови зберігання хлору — його не можна зберігати у Кайдаках поряд з житлом! Розглянули перспективну схему водопостачання міста. Йшлося про кредит ЄБРР та пропозицію Водоканалу відмовитися від покупної води з Аулів та реконструювати Кайдацький водозабір. Це злочин перед містом! Кайдацький водозабір планувалося ліквідувати ще за радянських часів, бо він знаходиться нижче Дніпродзержинська, радіоактивних хвостосховищ ПХЗ, про які зелені говорять, що з них і зараз вода тече у Дніпро. Аульський водогін і водозабір будувалися містом, Південмашем, з використанням міських грошей. Чому Аули сьогодні у обласній власності?! Це спільна власність територіальних громад області, у тому числі і наша! Вважаю, що ми, як міськрада, мусимо звернутися до обласної ради і розібратися з цим. Велика енергозатратність. Насоси давно час міняти. Немає чіткої тактикі і стратегії зниження енерговитрат…

Водоканал поставив питання підвищення тарифів на воду у 2,5 рази. Спочатку хотіли і більше. Хочуть підвищити норми споживання води для споживачів — на 50 літрів на добу на людину. Тобто до 350 літрів. Я не вірю, що людина стільки споживає. Це нереально! Ки­ївський НДІ комунального господарства це нарахував, ще й по 105 літрів гарячої води на людину! Ми зажадали представлення структури тарифу і звіт про фінансово-господарську діяльність Водоканалу за два роки. Подивилися статті доходів і витрат. Згідно зі звітом, підприємство майже не має власних доходів! Але ні для кого не секрет, що будівельні бригади Водоканалу працюють на підрядах по місту і ці роботи вочевидь не пов'язані з безпосередньою діяльністю Водоканалу і не можуть не давати прибутку!

Витратна частина викликає багато запитань. Ощадбанку, який збирає платежі за воду, Водоканал за рік виплатив понад мільйон гривень. За користування мобільними телефонами і Інтернетом сплачено півмільйона. Ми ще хочемо побачити цифри платежів стороннім приватним підприємствам за різного роду роботи на замовлення Водоканалу. 9 мільйонів 100 тисяч гривень — штрафні санкції податкової адміністрації за недотримання платіжної дисципліни. За що, звідки штраф? Відповіді ми не отримали, зробили запит і роз­глянемо це на наступному засіданні групи. У Водоканала тяжке фінансове становище? А утримуються санаторій, два дитячих табори і база відпочинку на морі. Славнозвісне полтавське підпри­ємство, що заглушує людям каналізацію за борги, має високі і необгрунтовані розцінки на проведення тих робіт. Послуги полтавчан використовуються для залякування боржників.

Авт.: — Асоціації "Наш дім" відомий випадок, коли сім'ї, що заборгувала півтори тисячі гривень, відключили каналізацію. Гроші люди знайшли, сплатили, а включити Водоканал не може — бач, полтавчани поїхали до Полтави і не скоро будуть.

С. Воробйов: — Сьогодні населення оплачує понад 100% послуг Водоканалу. Досвід підвищення тарифів на комунальні послуги показує, що після підвищення тарифів обсяг оплат впав на третину. Те саме може бути з оплатою за водопостачання.

Депутати по різному бачать проблему оздоровлення Водоканалу. Члени бюджетної комісії, наприклад, категорично вважають, що від кредиту ЄБРР треба відмовитись. Ми днями їдемо до Запоріжжя, де кредит ЄБРР взяли, — щоб ознайомитись з ситуацією там. Інша пропозиція — провести процедуру банкрутства Водоканалу, створити нове підприємство. Або розбити Водоканал на кілька структурних підрозділів: окремо видобування води, окремо — очищення, окремо — транспортування води, продаж води. Два, три, чотири підприємства.

За нормативами Водоканал показує, що втрати води становлять 31%, а реальні втрати, які показує той же Водоканал, становлять 39,7%. Ми попросили пояснити де ж втрачається вода. 20% втрачається у мережах, 19% — з інших причин: підвали, втрати при видобуванні, технічні промивки, промивки фільтрів, ліній і т.д. У мене складається враження, що втрати значно більші. Понад 50%.

Авт.: — А як бути з несанкціонованими чи "на чорне" санкціонованими підключеннями? Он у парку Дубініна минулого літа був збудований колодязь з водяним засувом і зроблений водовідвід на будівництво, що його незаконно вела фірма "Прудхом Лімітед". У Водоканалі ж відповідали, що проводяться роботи з ліквідації пориву труби.

С. Воробйов: — Комісія тим займеться. Є й проблема незаконних врізок. Якщо взяти промислове підприємство, то там тільки Бог знає, яка вода врахована, а яка не врахована. До половини приватних підприємців безкоштовно і безконтрольно користуються водою! Візьміть автомийки у місті. Гадаю, якщо провести серйозний аудит, ми знайдемо автомийки, які оформлені як СТО — хитрий хід.

Є пропозиція щодо підвищення тарифів. Розрахунки показують, що в разі підвищення у 2,5 рази ціни води для промислових підприємств, тарифи для жителів підвищаться всього у 1,3 раза. При цьому ціна води у Дніпропетровську вийде на середній рівень в Україні. Сьогодні тариф на водопостачання для населення 46 копійок. Водоканал хоче підвищити до 1грн. 14 копійок. В разі підвищення у 2,5 раза тарифу для промисловості, тариф для населення становитиме 61 копійку. Тариф за водовідведення зміниться від 24 копійок до 33, а не до 66, як хоче Водоканал. На такий тариф, з врахуванням перевірки фінансового стану Водоканалу, можна погодитись.

 

Розмова третя — з колишнім заступником директора "Дніпроміськводоканалу" Валерієм Безусом.

Валерій Безус був призначений за­ступником директора "Дніпроміськводоканалу" у квітні 2004 року. Мав завдання створити економічний блок у Водоканалі, впровадити сучасний економічний менеджмент, підготувати документи і створити умови для отримання кредиту Європейського Банку Реконструкції та Розвитку. Звільнений у травні 2006 року. Не можна виключити певної образи пана Безуса на персонажів його розповіді і впливу тої образи на деякі формулювання, але прислухатись до його слів, вважаємо, варто:

— "Дніпроміськводоканал" — власність територіальної громади міста. Фактично же він знаходиться у володінні керівника підприємства — Володимира Медведчука, котрий раніше займався питаннями шляхового будівництва у Дніпропетровську. Які у місті шляхи, відомо всім. Належного економічного менеджменту на підприємстві не було.

Історичне завдання — подати воду будь-якою ціною. Позиція — дайте тарифи, дайте гроші, і вам буде вода. За яку ціну — ніхто не розповідає. Просто беруть всі витрати безгосподарності і намагаються перекласти їх на плечі споживачів. Скільки води насправді надходить у місто, у Водоканалі точно не знають, десь 600-700 тисяч кубометрів, з них десь 40-50% — покупна вода з Аульського водогону.

Проект ЄБРР передбачає отримання 20 мільйонів євро кредиту і фінансування з власних ресурсів міста 10 мільйонів євро. Сума, необхідна для повної модернізації системи водопостачання міста, оцінюється у 300-500 мільйонів євро на строк до 2020 року. Подібний проект вже розпочатий у Запоріжжі. Команда, яка готувала проект у Запоріжжі, після його підписання, коли з'явилися гроші, була відсторонена, бо почалася боротьба за ті гроші. Те саме зараз починається у Дніпропетровську. Охочі до дерибану були завжди, але вони не сподівалися, що проект може піти. Команда, що раніше була у Водоканалі, не хотіла того проекту і була нездатна його реалізувати. Новації там викликають протидію, бо починають розкриватися сфери інтересів, там є вотчини кожного тамтешнього феодала для заробляння грошей. Процес витрачання коштів і ресурсів фактично неконтрольований. Схеми видобування грошей, приватних гешефтів дуже прості. Це пряме розкрадання майна, починаючи від дротів, стільців, труб, насосів, всього, що погано лежить. Модно впроваджувати будівничі проекти, проводити реконструкції, ремонтувати приміщення і таке інше, дуже модно замінювати старі труби на "нові" старі труби, замінювати обладнання старе на "нове" старе, десь брати водяні засуви, чистити, фарбувати, ставити як нові. Це оперування закупівлею товарів, "відкати", фінансування проектів, які не є першочерговими, — як то закупівля програмного забезпечення за півмільйона гривень. Програмне забезпечення купується у Харкові, у договорі є цікавий пункт — програмне забезпечення купується за кошти підприємства, залишається у власності розробника — приватної компанії і далі орендується. За його експлуатацію щомісячно вносяться платежі. Використання програм розрахунку з фізичними особами коштує понад 10 тисяч на місяць. Можна розкрадати і іншим робом, бо фактично — це промисловий комплекс, у якому є машини, механізми, які повинні працювати на цілі та завдання підприємства, а фактично використовуються у приватних цілях. Бригади, споруди, машини, механізми працюють на приватних осіб, котрі за сумісництвом є посадовими особами Водоканалу.

Фактично Водоканал — це феодальна структура з безроздільною власністю однієї особи, саме Медведчука. І його команди. І вона, ота компанія, яка там працює, є кланом. Я це кажу як профе­сіонал, котрий там працював. Ми, як громадяни, як співвласники того підприємства, теж маємо право на свою оцінку. Я маю право на професійну оцінку. Там навіть немає професіоналів, які б розуміли що таке тактика, що таке стратегія роботи підприємства. На сьогоднішній день економічне крило повністю знищене. Я був змушений піти з підприємства, бо була організована масована травля. Класного економіста, начальника планово-економічного відділу, вимусили у квітні піти, відділ розвитку підприємства, який я сформував, набравши молодих професіоналів для реалізації проекту ЄБРР і для впровадження змін на підприємстві, був звільнений у повному складі. З 2004 року я був там фактично сам-один з далекою підтримкою міського голови. І у жовтні минулого року я добився, що старе керівництво в особі Анатолія Алєксєєнкова, котрий був раніше головним інженером, потім він був призначений керівником підприємства, було зміщене, його було повернено на посаду головного інженера. Після трагічної загибелі Чайки, колишнього керівника, котрий з дружиною на машині трапив під електричку, Алєксєєнкова поставили начальником. Вони мене блокували по підприємству; хоч мер настояв, щоб мене призначили саме замом з еконо­міки, вони повністю блокували мою роботу у контексті прийняття рішень. Вони думали, що вдалося блокувати мене у реалізації проекту. Було навіть неформальне табу на співпрацю зі мною над проектом. Вони були упевнені в тому, що проект нікуди не йде. І були шоковані рік тому, коли він був підписаний.

Тоді почалася боротьба за дерибан проекту. Куліченко призначив начальником Водоканалу Медведчука. Було заявлено, що Медведчук призначається на мою підтримку, як жорсткий керівник, з тим, щоб побороти цю стару кланову команду, змінити ситуацію на краще. Десь за місяць перед виборами Медведчук вийшов на Куліченко і сказав — чи я, чи Безус. Куліченко підняв руки, йому було не до того перед виборами. Після цього мене викликав Медведчук і сказав: "Ти сам напиши заяву, чи тобі допомогти?"

Фактично була знищена уся моя команда, яку я сформував.

Проект просто зірваний. Я звільнений. Потрібна заміна мене щоб рухати проект, реалізувати поставлені ним цілі і завдання, а щоб красти гроші, мені заміна непотрібна. От її і немає.

Ці люди не розуміють, що непросто отримати ті гроші — це не звичайний кредит. Вони спершу намагалися переробити карточки на кредити, гадали, що зможуть ті гроші отримати як звичайні кошти з банку і роздерибанити. Але схема така, що потрібні тендери під контро­лем ЄБРР, необхідна велика робота, щоб ті гроші отримати!

Людям, котрі працюють у цій галузі, відомі схеми відкатів, там не треба великого інтелекту. Медведчук прийшов і відчув себе хазяїном. Я маю інформацію, що коли стало відомо, що керівником буде Медведчук, на нього вийшли люди так званої старої команди і все з ним домовили. Ті люди сказали : от ми заробляємо, ти будеш заробляти стільки-то. Тільки треба прибрати Безуса.

На момент його призначення я був у Лондоні, вів переговори з ЄБРР, і, коли я повернувся, з першого дня він почав мене мочити. Я був звинувачений у розвалі економіки підприємства, у тому, що я завалив проект ЄБРР, хоч я був єдиний, хто над тим проектом працював.

Я намагався з перших днів призначення працювати не тільки як керівник проекту, а як заступник з економіки, цікавився бухгалтерією. Бо коли 50 людей працюють у бухгалтерії, то… Там повнісінький бардак. Цей бардак створений, щоб краще було красти, ніхто не володіє повною інформацією щодо фінансової діяльності підприємства. Я за допомогою одної з місцевих фірм намагався автоматизувати бухгалтерський облік. Але це було саботоване по всіх напрямках. Я намагався впровадити систему бюджетування, щоб гроші, що надходять, витрачалися не за персональним підписом Медведчука, а за затвердженими бюджетами, щоб планово-економічний відділ зі статистів, які щотримісяці зводять умовний економічний баланс, перетворився на дійсно плановий блок.

А тут всі фінансові документи підписуються Медведчуком щодня особисто!!! 100 тисяч — тому, 50 тисяч — туди… Якщо щось залишиться, то на оплату енергії, зарплату…

Десь у грудні я дізнався від бухгалтерії, що мені ніхто не має права видати інформацію з фінансового стану підприємства. Було особисте розпорядження Медведчука не представляти мені фінансові документи, і є свідки цього. Ані мій підрозділ, ані я не могли працювати без фінансового аналізу. Навіть планово-економічний відділ не міг отримати у бухгалтерії інформацію без дозволу Медведчука.

…Дійсно, на сьогодні тарифи не відповідають витратній частині. Але завжди є вершки десь до мільйона наявних грошей, які щомісяця розподіляються поза межами головних статей, якими є електроенергія, зарплата, покупна вода, податки і так звані експлуатаційні витрати.

Той зайвий мільйон проходить під графою "інші витрати". Хто визначає, які роботи з так званих експлуатаційних треба виконувати — Медведчук! На підприємстві фактично немає технічної ради. Формально вона є. Після того як я почав цього вимагати, вони навіть під протокол формально почали оформлювати її засідання. Але фактично головний інженер разом з Медведчуком самі вирішують, на що витрачати гроші, яку трубу міняти, який насос міняти, що робити у тому чи іншому місці. Весь цей механізм не спланований, не збюджетований і залежить тільки від волі Медведчука! Подивіться, хто в місті виконує роботи з переукладки мереж приватним замовникам. Все це роблять структури Водоканалу. Люди зі штату, цілі структури працюють наліво! А як розподіляється вода, яку постачають? Вони кажуть, що дуже великі борги міста. Але ще більші борги мають так звані госпрозрахункові підприємства. І ніхто сьогодні не відповість — скільки процентів води просто тупо крадеться, хто кому під відкати безоплатно постачає воду. Вирішити якесь не дуже просте питання — а їх багато що стосується підключення до мереж споживання води чи підключення до системи каналізування, — це коштує лівих грошей. І цей ланцюжок іде від майстра району до головного інженера і до Медведчука. Щоб отримати технічні умови на будівництво, якщо більш-менш складна ситуація, ті питання потрібно, як кажуть, "вирішувати". Всі знають як це вирішується. Медведчук заявляв перед депутатами, що тарифи на водопостачання слід підвищити у 2,7 раза. Виходячи з того режиму витрати грошей, який є, це об'єктивно. Інше питання: чи доцільно гроші витрачаються і що буде далі?! Одна справа — підняти тарифи, щоб закласти фундамент для нормальної реорганізації підприємства, підвищення його ефективності, інша справа — підняти тарифи тільки для того, щоб Медведчук отримав додатковий ресурс для розкрадання і через півроку вийшов з пропозицією знову підняти тарифи.

Технологічний рівень Водоканалу дуже низький. Є приклад — минулого року була зупинка Водоканалу на два тижні. Після тої зупинки деякі райони міста ще декілька тижнів не отримували воду. Там, де мають бути вантузи для випуску повітря — їх давно немає, повирізали. Де потрібні регулювальні пристрої, — вони вже зношені. Де мають бути засуви, вони або відсутні, або не тримають. Тобто мережа певною частиною некерована!!!

Проблем дуже багато… Борги перед Аульським водоводом. Я робив усе, щоб через юридичну систему, через суди відсудитися від багатьох з цих боргів. Під моїм керівництвом були виграні декілька судів на загальну суму близько 60 мільйонів. Ці борги досить об'єктивні. У місяць — десь два з половиною мільйони треба платити за покупну воду, а фактично більше 700 тисяч ніколи не платилося. За сьогоднішньої фінансової ситуації без підвищення тарифів, без якогось ресурсу сплатити ці борги фактично неможливо. Іншого джерела немає — немає іншого ресурсу, крім грошей жителів міста! Але результати безгосподарності будуть перекладені на плечі жителів…

Геннадiй Сахаров

Поділитися: