Кузня ХОЛУЇВ

23 березня 2006 о 08:45 - 1370

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


У нашій багатостраждальній Вітчизні ніколи не бракувало яничарів та лакуз, що по суті – одне і теж. І масштаби цього ганебного соціального явища – всеукраїнські. Про це свідчить хоч би той факт, що у кожному регіоні є для нього відповідне визначення, яке промовисто вказує на спільний, так би мовити, знаменник. Мешканці центральної або – правильніше – Великої України іменують лакуз переважно підлабузниками, поліщуки – лакизами, західники (галичани, гуцули, русини) – панами будь ласками, тобто, даруйте на слові, жополизами, або посіпаками, а мешканці наших східних та південних теренів – на московський штиб – холуями. Та, як справедливо стверджував Поет, «хай слово мовлене інакше, та суть в нім наша зостається (підлабузництво)».

Не станемо «розтікатися мишлію по древу», заглиблюватись в історію. Скажемо лише, що лакузництво з давніх-давен і донині було і залишається ледь не головним нашим національним лихом, вірніше – причиною більшості негараздів, які не дозволяють українцям спекатись нарешті колоніальної спадщини і відчути себе самостійною, вільною нацією, у якої «в своїй хаті – своя правда, і сила, і воля». І ще додамо, що наймогутнішим каталізатором, тобто прискорювачем «лакузації», або мовимо по-східному – холуїзації України стала шалена московська експансія, яка розпочалася відразу ж після злощасної Переяславської ради. Навіть гетьмани та генеральна старшина мов подуріли. Ще недавно горді і непохитні у своїм прагненні вирватися з польсько-шляхетських кайданів, непіддатливі ні на які посули і хабарі, вони кинулися з усіх чотирьох служити, мов пси, «государю всея велікія і малия…» Кажуть, дуже вже великого жаху нагнали на них «цар з бояри своя»… Ні, мабуть не тільки страх тому був виною, що Гетьман Івашка Брюховецький, ще недавно готовий йти в огонь і воду, а то й на палю за Хмельницького, за Україну, раптом почав підписуватись під цидулками до Олексія Михайловича: «ніжайший подножек Вашого царського велічества, недостойний холоп…» Мабуть, це ницеплазування, потворна послужливість були «замішані» на великому золоті та сибірських соболях. І відтоді – пішло, поїхало. Горлянки одне одному рвали, тисячами різали брат брата, катували посполитих краян. І все за «милість» чужинських верховод, за право вершити їх волю над рідним народом і набивати свої кишені, набивати досхочу, без міри власні пельки та пельки рідних, кумів, сватів, ще дрібніших лакуз.

Спливали століття, змінювались у Москві царі, потім генсеки… А попит на українських холуїв не падав. Бо вони були слухняніші і догідливіші за власних рабів, і головне – кмітливіші, талановитіші в своїй падлючості, і запроданство їх не знало гальм і меж… Особливо виділялася у цьому сенсі катеринославська, а згодом – дніпропетровська «школа» лакузицтва…

Зрештою імперія розвалилася, як сточена шашелями недолуга оселя… Була сподіванка, що з проголошенням України самостійною державою цій нечисті – як явищу – прийде кінець: лизне її лизень, розіб’є трясця, яка повергла в порох Союз…

На жаль, на лихо всім нам, цього не сталось. Більше того, потвора ця за останні п’ятнадцять «самостійних» років розквітла махровим квітом, пишніше, аніж будяки на гнойовиці. Холуї сьогодні в Україні взагалі пустилися берега. Вони глушать все і вся, гірше від амброзії. І особливо нещадно дістається пагонам національного відродження, розвоям демократії і сучасним, європейського зразка проявам господарювання та управління. Бо вони підсвідомо розуміють: як усвідомить більшість краян себе українцями, як скинуть кайдани імперського підлабузництва, кінчиться їх панування. Отож і насаджують зверху до низу чинопочитання, корупційні схеми організації бізнесу, виробництва, банківської справи і всього повсякденного життя. І висувають на чільні посади в усіх структурах, від найвищих починаючи, людей без роду – без племені, зайд і запроданців, у яких за душею, окрім жадоби наживи і спраги до горілки, нічого не зосталось. Візьміть ту ж президентську виконавчу вертикаль і представницький «литвинарій». Вони ж забиті, як верша мулом, кар’єристами, відступниками, хабарниками, котрим все тринь-трава, «до лампочки», як говорять сучасні інтерлюмпени…

Це ж треба додуматися зробити головою уряду вихідця з народності, представників якої в Україні можна на пальцях порахувати… Та й нинішній уряд в цілому майже повністю «укомплектований» людьми, які не усвідомлюють себе українцями, нехтують навіть мовою. Їм головне – аби великі гроші та харчі хороші!

Все це повною мірою притаманне і Дніпропетровщині. Адже вона з давніх-давен посідала одне з чільних місць у системі насаджування «холуйства»… І апогею в цій неблаговидній справі наша доморощена, вибачайте за вираз, еліта досягла за радянських часів. Колиска вольностей козацьких була оголошена «всесоюзной кузницей кадров». І цим званням ми навіть пишались, хоч треба було соромитись його. Бо насправді область була кузнею яничарів, доглядачів, погоничів, лакуз вищого вишколу. Згадайте: дніпропетровського кадрового «квіту» було по всьому союзному «світу». І скрізь, за невеличким винятком, він відзначався особливим витонченим вислужництвом перед режимом… Правда, деякі з них зберігали крапельку приязні до малої батьківщини, краю, який для них був колискою в прямому сенсі і трампліном для лакузницької кар’єри. Тож вони проявляли мінімум турботи про земляків… Хоч і невеличка, а все ж якась користь від них була… Нині… Але підемо по порядку.

Після краху «Союзу непорушного» дніпропетровські холуї в більшості своїй пішли на службу до нових господарів України, намагаючись зберегти за собою «командні висоти». Не вийшло. Багатьом з молодих не вистачило виучки. А «професіонали» до того захопились «прихватизацією» та іншими «ринковими перетвореннями по-Кучмі», що не зчулися, як втратили і «фах», і вплив на Печерських пагорбах. І пішли служити… вискочкам, читай, свіжоспеченим браткам та лакузам з інших регіонів. Допомагати, як там у Поета, «здирати латану свитину з рідної матері», аби услужити зайдам, заручитися їх милістю і утримати бодай мінімум можливостей «додерибанювати» ще не розграбоване.

Погляньте правді в очі, дорогі земляки. Наша гордість – чорна металургія і машинобудівна промисловість – вже не наша: вона з піддавки дніпропетровських холуїв, при потуранні «рідних» губернаторів зокрема, заграбастана купкою кланів, в тому числі і найбільш агресивними і зажерливими з них – донецькими. «Криворіжсталь» була вкрадена, а потім перепродана закордонному господареві. Західний Донбас – в пазурах справжнього господаря Януковича – мільярдера Рината Ахмєтова… А невдовзі до цих рук та іже з ними «прилине» і все інше, більш-менш коштовне. І зостанемось ми з вами, земляки, злидень злиднями. Бо погляньте: нині наші лакузи-холуйки з владних структур вже відверто підспівують Партії регіонів та її намісникам. Проголосуємо, як вони, оці доброчинці радять, – опинимося в ще гіршій кабалі, аніж були досі.

Думайте, люди, дуже думайте… Адже не зійшовся світ клином на «регіоналах» під орудою голубого Проффесора і його бригади.

Ще не пізно спохватитися і проголосувати за своїх, за політичні сили, які на весь голос оголосили війну сучасним лакузам та їх кримінально-олігархічним господарям. І, таким чином, раз і назавжди зруйнувати школу «холуїв» і покласти цьому ганебному явищу кінець в усій Україні!

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: