«Монотопія духу» і власноручно створене майбутнє

24 лютого 2006 о 09:32 - 1391

У приміщенні Обласної філармонії відбулася трохи незвична для Дніпропетровська музична акція. За підтримки Харківського міського молодіжного об’єднання «Східноукраїнський фонд розвитку демократії» та Міжнародного республіканського інституту США, до нашого міста у рамках всеукраїнського туру примандрували чотири рок-гурти: «САД» і «Тінь Сонця» з Києва, «Дель Тора» та «Контрабас» із Полтави. У Дніпропетровську гостей приймали МГТО «Вертеп» та ГО «Білокнижник», а також громадська організація «Наша справа». Гонорари артистам виплачувала ГО «Чиста Україна».

Концерт відбувався під гаслом «Твори майбутнє сам!», і незвичайних для подібних заходів моментів було два: по-перше, виконавці звернулися до минулого України і нагадали присутнім (а їх було близько трьохсот чоловік) надзвичайної ваги історичну подію – бій під Крутами, що відбувся без малого дев’яносто років тому. Це була так звана «Монотопія духу: легенда про студентське військо», і присвята «Героям Крут» лунала на концерті незвичайно часто.

По-друге, під час концерту відбулося голосування у рамках проекту «Активізація молодих виборців». Усі присутні отримали виборчий бюлетень, у якому знайшли незвичайне формулювання і набір кандидатів: «Якби ти потрапив на вибори до Верховної Ради України 26 березня 2006 року, кому з кандидатів ти б віддав свій голос?» А кандидатів (що найцікавіше) було п’ять, але яких! Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Микола Міхновський, Симон Петлюра, Павло Скоропадський.

З великим відривом переміг на виборах Михайло Грушевський, історик, «батько української історії», творець концепції історії України, яка, власне, панує і досі. Це й не дивно, адже Грушевський, Перший Президент України, – найвідоміша історична постать з усіх перелічених. Другим у списку переможців з 34 голосами став Микола Міхновський, український націоналіст, автор праці «Самостійна Україна», ідеолог створення української армії. Володимир Винниченко, Симон Петлюра і гетьман Павло Скоропадський, як не дивно, «пасли задніх»: не люблять у нашому місті колишніх есерів…

Як би там не було з тими політиками, а кожен, хто потрапив того лютневого вечора до зали філармонії, виніс море яскравих відчуттів і ще трохи … впевненості у завтрашньому дні.

Поділитися: