На днях в усіх соціальних мережах поряд із політичними постами, фотками “котиків”, селфі у спортзалах та із купкою золотавого листя, наперебій поширювались мемчики щодо “22 жовтня” із підтримкою чоловіків у боротьбі із психологічними утисками від жінок.
Не можна чітко виявити джерело та автора виникнення святкування “22 жовтня” – воно існує лише як жарт у соціальних мережах, відсутні будь які докази наявності подібного свята у якійсь країні.
У той же час слід зазначити, що на відміну від вигаданого свята, проблематика домашнього насилля проти чоловіків є реальністю. Чоловіки теж страждають від економічного, психологічного, сексуального та фізичного видів домашнього насилля. І не завжди саме дружини є абюзерами у таких відносинах. Забувають про відносини між батьками та дорослими дітьми, між братами та сестрами, між іншими близькими та рідними. Будь хто із них може бути, як потерпілим, так і кривдником. Наявність домашнього насилля може бути навіть встановлено у відносинах між сусідами по комунальній квартирі або гуртожитку, бо вони мають спільний побут.
У даній статті сфокусуємось лише на “модному святі” та спробуємо, поспілкувавшись із самими чоловіками на вулиці, сформувати ознаки насильницьких дій з боку жінок.
Що ж вважають чоловіки психологічним утиском із боку жінок?
Максим (імена змінені), підприємець, малий бізнес, 35 років:
“Коли ти тільки із нею вчора познайомився, а вже завтра вона тебе тащить “дружно вечеряти” із її батьками, друзями, вже планує місце та дату одруження. Мене це насторожує. Звичайно, може це її давні мрії, але є відчуття, що ти просто потрібна декорації в її вигаданому сюжеті фільму”.
Сергій (імена змінені), студент, 22 роки:
“Дівчина зразу займає позицію дорослого у відношенні, ніби ти її дитя, а вона матуся. При чому чомусь дитина зовсім дурна та нетямуща, і без неї помреш у цьому світі. Не відомо, як тільки я без неї міг жити (сміється).
А ще знецінення. Ти їй розповідаєш проблеми, якісь переживання, а вона потішається із цього, каже, що це дурня, не варте уваги. І як можна спілкуватись?! У сексі теж така ситуація. Тому і розішлись із останньою.
А ще істерики та агресія. Коли це подається як норма. Суспільство вимагає, щоб я, як чоловік, був спокійним та врівноваженим. По відношенню до жінок таких вимог нема. Деякі дівчата вважають нормою кидатись із лайкою, битись, кричати. Зайдіть у будь який гуртожиток, там почуєте купу жіночих істерик та сварок! Чому так? Це про рівність?”
Федір (імена змінені), освітянин, 42 роки:
“Ревнощі! …О як це бісить! У голові моєї дружини я маю інтимні відносини із усіма студентками, яким я викладаю! Добре, хоча б до хлопців не ревнує (сміється)…Ні, ми не розлучаємось, я її все одно кохаю. У нас діти. Все добре. Але ці ревнощі! …Я її до речі так не ревную! А тут будь яка ліва смс на моєму телефоні, та вона все робить, щоб її прочитати”. (Думає)…Можу ще додати спроби ізолювати. Це, мабуть, частина проявів ревнощів. А може супутні явища….Це коли ти хочеш кудись поїхати із друзями, а вона пробує тебе переконати, що вони всі погані, спілкуватись із ними марна витрата часу та коштів. Був б я “студентом-пиякою”, то можна було б це пояснити. А то всі мої друзі — сімейні, освічені. По пиву вип’ємо, про футбол поговоримо та розійдемось”.
Степан (імена змінені), 27 років, музикант, менеджер:
“Я граю у гурті, крім того працюю менеджером у невеличкій фірмі. Мене достає, коли дівчина намагається мене “перебудувати”, зробити собі зручним. Ніби заводить собі собачку. Приходить у моє життя та починає казати, що мені їсти, носити, від чого відмовлятись. Остання дівчина, хм, хотіла, щоб я забув свою мрію про групу, бо це, на її погляд, не приносить коштів. Це дивно, коли хтось один хоче переробити під себе іншу людину. Ми, звичайно, розійшлись.”
Слід зазначити, що у рамках даного матеріалу ми питали чоловіків анонімно, і практично кожен другий опитуваний нами чоловік хотів поскаржитись на якусь психологічну проблему у відносинах, наявність ознак психологічного або економічного виду домашнього насилля. Ми зібрали лише маленьку частину, щоб показати “зворотній бік місяца”, проблематику про яку постійно забувають, – домашнє насилля проти осіб чоловічої статі.
Чи потрібно звертати увагу на цей вид насилля та висвітлювати у ЗМІ, ми спитали у Вірьовкіної Лілії, координаторки проєкту «Everyone has to be protected», що впроваджується ГО «Ти потрібен Україні» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Проєктом передбачено адвокатування прийняття рішення виділення окремого приміщення в притулках для тимчасового перебування особи (осіб) чоловічої статі, постраждалого(их) від домашнього насильства.
“Так, на мій погляд, протидією домашнього насилля проти осіб чоловічої статі так само потрібно детально займатись, як щодо осіб жіночої статі. На жаль, само насилля це системне явище, воно часто змінює види та форми. Все може початись із таких ніби то несерйозних психологічних проблем, про які вам розповідали чоловіки на вулицях. Щось таке, з чого ніби то можна і посміятись.
А ось закінчитись може все по різному. Хтось із чоловіків після психологічного утичку просто розходиться із партнершою або знаходить якусь допомогу. А хтось замикається, страждає, не хоче йти від коханої людини, і не знає, що робити. Добре, якщо їм на шляху зустрінеться чи то хороший психолог, чи медіатор, чи може просто мудра людина. А якщо ні?
Треба визнати, що часто фізичний вид домашнього насилля проти жінок починається саме як психологічне проти чоловіків. Як часто розповідають такі історії: спершу вона йому “мізки їсть”, а потім в нього “здають нерви” та він її б’є. На першому етапі за умови втручання спеціалістів сім’ю можна врятувати та зменшити напругу у відносинах між її членами. А ось коли вже було фізичне насилля, складно щось там “склеїти”.
Якщо ми не будемо визнавати наявність в суспільстві домашнього насилля проти чоловіків, то ми по суті будемо сприяти виникненню фізичного насилля проти жінок.
Після початку реалізації даного проєкту, мені дуже багато негативного писали жінки в особисті месенджери. Ніби я стала на “сторону зла” — почала захищати чоловіків. Це не відповідає дійсності – нема тут сторони, яка є темною. Усі ми рівні у своєї правах. Не можна одних захищати, а на інших не звертати увагу.
На мій погляд, успішно протидіяти виникненню домашнього насилля в суспільстві, як системного явища, можна за умови визнання усіх його видів та форм. У тому числі і насилля проти чоловіків”.
Василіса Л.
Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Everyone has to be protected», що впроваджується ГО «Ти потрібен Україні» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів є виключною відповідальністю ГО «Ти потрібен Україні» і не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
This material was prepared as part of the «Everyone has to be protected» project implemented by the NGO «Ukraine needs you» supported by the Democracy Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors of the sole responsibility of NGO «Ukraine needs you» and do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.