Дніпропетровськ потребує реконструкції. Не «відродження», бо не знаєш, які часи слід відроджувати – царські чи совєцькі? Не «розбудови», бо сенси плутаються в цьому слові, навіть лінгвісти сперечаються.
А саме «реконструкції». Тут все зрозуміло – ремонт старої будівлі з зміною цільового призначення та/або геометричних розмірів, а в ширшому розумінні – корінна реорганізація, поліпшення чого-небудь за новими принципами.
Гуманітарною складовою такої програми мало би стати позбавлення від маркерів тоталітарного режиму – назв, пам’ятників і, головне, складу мислення. Хотілося би, щоби це стосувалося зокрема і депутатів міськради. Адже літом профільні депутатські комісії чіплялися за збереження на балансі міста постаменту до неіснуючої скульптури Леніна, а Медведчук особисто ходив і вмовляв не ганьбитися, скоритися долі. Та й звання почесного городянина зняли з Кобзона після довгих кулуарних сварок.
Тепер перед тими ж самим депутатами встає новий виклик – перейменування проспекту Калініна в проспект Сергія Нігояна. Замінити «всесоюзного» старосту, (про якого навіть Сталін говорив: «всесоюзний козел» і додавав: «похітливий»), на Героя України, що нагороджений орденом Золотої Зірки посмертно «за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних принципів демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, проявлені під час Революції гідності».
Депутати з завданням не впоралися. Хоча їх наполегливо підсапували по комісіях, погоджували рішення з ГоловАПУ, вмовляли посеред самої сесії, голосували-переголосовували, але все одно рішення провалене.
Хоча би здавалося – що простіше! Це ж не дороги відремонтувати чи квартири черговикам надати, це ж – оп-ля! – і всі задоволені. До того ж зміна назв вулиць ніякий не надзвичайний процес. Саме в грудні Київрада перейменовує 11(!), серед яких вулиці Крупської, Щорса, 40-річчя Жовтня і дві вулиці Максима Горького. Голосують собі кияни і не переймається бунтами серед скривджених городян. А коли в АНД районі Чернігівську переназвали в Охтирську хтось пам’ятає пікети чи демонстрації? Чи якщо рішення не політичне, а суто технічне, то міняють не гальмуючи? І не опікуються копійками за штампи в паспорті і поясненнями містянам, що інші документи можна перереєстровувати не терміново, а лише у разі потреби.
Висновок такий – якщо деяким людям пощастило і вони всотали патріотизм із материнським молоком, то в інших це почуття потрібно виховувати, як хороші манери, а деяким навіть прищеплювати, щоби не казилися. Більша половина наших міських депутатів потребує наполегливого втручання, бо не пройшла тест на патріотичну придатність нашій державі.
І на що взагалі можна очікувати від дніпропетровської міськради, якщо в її назві закладено ім’я ката Петровського? Ну ніяк не на перейменування проспекту імені комуніста на проспект імені українського патріота Сергія Нігояна. Але щось підказує, що наступної сесії депутати все ж таки опритомніють і процес реконструкції розпочнеться.