Згадка про надію

26 вересня 2014 о 11:48 - 1693

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


Згадка про надію

Минули свята.  Місто живе своїм непомітним, сірим життям вдень і темним з малим відсвітом від крамниць та «забігайлівок» вночі.  Погода похмура і не дуже привітна.  Снігу  нема – разом з чистим морозним повітрям та яскравим сонцем, і нам залишається поки що тільки мріяти про це. Легкий вітерець трохи підсушує асфальт і намагається дошкуляти перехожим, які  рухаються знайомими стежками та відпрацьованими  місяцями  й роками маршрутами.  Зранку всі поспішають  на обридлу вже роботу і марять відпусткою або ж кінцем робочого тижня.

Біля під’їздів гуртуються бабусі, а біля них – вдячні, нагодовані коти. 

Ось одна бабця ледь рухається, спираючись на палицю, тягне якийсь мотлох в брудній торбі, а перед неї  віддано тримається  на відстані старий кіт.  Він поважно проходить вперед, трохи сидить, чекає на хазяйку, а потім знову йде далі.

Чоловік і жінка працюють двірниками в парі, якісно й наполегливо і заслуговують на повагу за свій труд. Все це відбувається мовчки. Між ними  повільно бігає, заглядаючи віддано в обличчя,  худенький, незрозумілого світлого кольору з брунатними плямами цуцик.  

На деревах у покинутому дитячому садку сидять чорні великі ворони, іноді каркають на весь двір, поглядаючи на голубину метушню з горобцями, яким якась добра душа кинула трохи хлібця.

Бомжі неквапливо перевіряють смітники.

По обіді в дворах з’являються автівки з водою і верещать сигналами, закликаючи людей скористатися їх послугами. 

Пожвавлення можна помітити біля магазинів, касових терміналів або біля відділень «Привату».  Обличчя людей не світяться щастям….. навіть молодь (якщо їх не багато) теж виконує якийсь ритуал спецагентів, з відповідним виразом обличчя і поведінкою.  А ще постійно точаться розмови телефоном…   Якась безнадія і приреченість.

Раптом, серед всього цього «болота» помічаю усміхнене лице хлопчика (на вигляд 4-5 класу), який із завзяттям розповідає телефоном своїй бабусі  про те , як він тільки що бачив дятла  і який він (той дятлик) яскравий, красивий, великий та верткий.  Як він стукає дзьобом по деревині і як скаче прудко по стовбурі  та гілкам…

 

… Такий яскравий спалах енергетичний …… навіть вискочило сонечко на короткий час з поза хмар.

І понесло мене в ті часи, де тепло і сонячно.  В старенький двір з садком та великою грушею, де гудуть бджоли і пурхають метелики.  Де моя мама  щаслива й молода,  тішиться  своїм сином.  У високій траві стрибають  коники, а вночі  цвіркуни  співають разом із соловейками… і такі яскраві зорі і пахуче сіно…

 

І знову я даю собі клятву , про те що знайду сили, час та натхнення  в цьому році дійти, добігти або доїхати до того лісу, річки чи гори.  

Нехай здійсняться наші давні мрії! І щоб було в нас бажання і спроможність здійснити це.

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: