Про “негрузинськість” України

03 лютого 2004 о 12:35 - 1094

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


…Орел комасі не рівня,

Баран не є собака,

А жаба – зовсім не свиня! –

І так весь час патяка…

З української народної думи

“Про Україну без Кучми”

Не встиг наш гарант, дивлячись на успіхи свого енергійнішого російського колеги у згортанні решток демократії та створенні культу “уважаємого Владімір-Владіміровіча”, із зітханням вичавити з себе, що, тик-скзать, “Україна не Росія”, як по гарячих слідах оксамитової грузинської революції деякі політики, хто на радощах, а хто з розчаруванням, додали: “…і не Грузія”.

Цікаво, як багато вітчизняних політиків, чи то з опозиційного, чи то з провладного таборів, замислювалися над тим, що їхні велемудрі відкриття з нашої дійсності (“Україна не Росія” та “Україна не Грузія”) цілком витримані в дусі базар-вокзальних закидів а-ля “вам тут нє здєсь!”, якими обмінюються відповідного рівня пані та панове під час сутичок за клаптик життєвого простору?

А як багато з істинно опозиційних, правдиво патріотичних і небайдужих до долі народу діячів дають собі раду в тому, що занудне камлання “Україна – не Грузія, українці – не грузини” насправді анітрохи не виправдовує кволості і ніякості дій української опозиції, а є нічим іншим як визнанням власної неспроможності організувати народ на ефективний опір режимові?

Можливо, ті, хто з власної чи чужої подачі втовкмачують суспільній думці тезу про “негрузинськість” нашого народу і країни, претендують на формулювання іншого, “особливого і питомо українського” шляху усунення знахабнілої владної верхівки – такої собі “пасивної демократизації” кучмізму під впливом розумних думок із печі, висловлених на відстані крайньої хати?

Знесилені розведення руками та “констатації фактів” про неспроможність українського народу скинути зненавиджений ним режим не просто принижують гідність нашого народу. Вони сіють зневіру, вбивають наше майбутнє і підводять теоретичну базу під концепцію расової неповноцінності українців та їх смиренного непротивлення кучмізму (бо все на марно). Бо, мовляв, отакий у нас народ і маємо те, що маємо, і матимуть нас ті, що мають – во віки віків. Амінь… Мовляв, українці по своїй природі не здатні і не мають права добре жити у своїй демократичній державі без Кучми, злиднів і кримінальної олігархії. Такі собі “також європейці”, тільки дикі.

Народ, який скинув ярмо Польщі – найпотужнішої країни того часу, який мав мужність протистояти Туреччині, Росії, білим, червоним, інтервентам, нацизму і сталінізму, фактично зображують біомасою “унтерменшів” – недолюдей, гідних своїх недоправителів. Ще трохи – й свідомі та несвідомі ідеологи новітнього гречкосійства відмовлять українському народу у праві на державність – на підставі генетичної нездатності хохлів до будь-якої форми самоорганізації поза високими патронатами і протекторатами “старших братів” та їх монарших осіб.

Можна скільки завгодно нарікати на винищення різномастими окупантами і диктаторськими режимами кращого генофонду нашої нації, на тривале нав’язування українцям рабських рефлексів і меншовартісних комплексів. Але змиритися з цим і не пробувати розбудити в народі почуття самоповаги і власної гідності – означає добровільно й навіки віддатися на поталу кучм та медведчуків, означає довічне уярмлення, прикрашене культивуванням національної безволості та нікчемності під видом “непротивленської” чесноти.

І якщо українці справді підуть цим “негрузинським”, “особливим національним шляхом” (без боротьби, без рішучого і жорсткого протистояння, без оксамитової чи не дуже революції), невдовзі у шкільних підручниках розлого звеличуватиметься “Велика цивілізаторська місія Кучми у країні “поснулих ангелів”, чи то “хропучих козаків”, здійснена ним при мовчазній підтримці благоденствуючого народу”…

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: