Або віра, або діти

04 грудня 2003 о 12:10 - 1257

Перед таким вибором поставила держава в уособленні Дніпропетровської райдержадміністрації героїв, точніше героїнь цього матеріалу. Конфлікт, про який йтиметься, вже висвітлювався на сторінках регіональної преси. Спираючись на газетні публікації, ознайомимо читачів із суттю проблемної ситуації.

“Дівчата, в секту не ходіть!” – під таким заголовком “Дніпровська зоря” в № 42 від 19.10.02 друкує матеріал начальниці служби у справах неповнолітніх Дніпропетровської райдержадміністрації Оксани Чупіти, в якому чиновниця б’є на сполох з приводу діяльності “релігійної секти” під орудою жительки смт Ювілейне Людмили Кас’ян.

“Зараз в Україні, окрім світових релігій, діють більше 800 нових релігійних організацій… Не обминула ця біда й наш район, – так категорично й безапеляційно розпочинає авторка, задаючи статті відповідний тон. – Якось Л. Кас’ян вирішила створити свою релігійну організацію, взявши ідеї різних релігійних напрямків, але в своєму особистому баченні, проголосила себе пророком і почала проповідувати свої ідеї людям. А так як Л. Кас’ян володіє гіпнозом (раніше називала себе знахаркою, екстрасенсом), то залучити людей, особливо жінок, їй було неважко. Ця секта діє близько 5 років. Втягнуто вже багато людей. Всі з нормальних, забезпечених сімей, в основному – це молоді жінки, але є й неповнолітні діти”.

Далі О.Чупіта пише про негативні наслідки діяльності створеної Л. Кас’ян релігійної громади: “З розповідей близьких, рідних, знайомих тих, хто знаходиться під впливом Л. Ка-с’ян, ми дізналися, що віра зробила їх агресивними, злими, відлюдькуватими, вони відмовилися від батьків, родичів, які не погодились бути разом з ними в секті”. За словами посадовниці, Кас’ян використовує психотехнології, які приводять людину у трансовий стан: “було з’ясовано, що вечорами члени секти, збираючись групами, створюють звуки, схожі на ричання тигра та вовка (говорять на так званій пташиній мові)”.

Серед іншого Чупіта тривожиться тим, що “члени секти ведуть конспекти лекцій Кас’ян, отримують домашні завдання, за виконнання яких ставляться оцінки”, “сповідують безм’ясну дієту, яка за умов економічного спаду в країні, особливо для неповнолітніх дітей, може привести до серйозних проблем зі здоро’вям”, “фермери з пастви відмовились від фермерства”, “6 неповнолітніх не відвідують навчальні заклади, місце знаходження їх не встановлене”.

“У проповідях псевдопророків криється зло, корисливість, бажання псевдопророка відчути владу над людьми, маніпулювати ними, – філософствує дописувачка й робить висновок, – якщо вас будуть запрошувати на засідання до будь-якої релігійної організації, навіть заради цікавості, не слід цього робити, бо хто потрапив туди хоч раз, може опинитися під впливом гіпнозу, а з цього стану людину вивести дуже важко…”

Наскільки відповідає чинному законодавству, що гарантує свободу совісті, релігійних переконань й віросповідувань, останній заклик чи то порада держслужбовниці щодо небажаності відвідин громадянами “будь-яких (!) релігійних громад” (під “табу” підпадає й обласкана владою УПЦ Московського Патріархату?!) – нехай судять фахівці у галузі юриспруденції. Проте у кореспондента “ЛИЦ” все ж таки виникли серйозні сумніви щодо доречності й обачності висловленого посадовницею, та ще й в матеріалі для ЗМІ, особливо в світлі Закону України “Про свободу совісті й релігійні організації” в цілому й, зокрема, ст. 5, де серед іншого, йдеться про сприяння держави “встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її; між віруючими різних віросповідань…”

Міркування О. Чупіти не залишились без відгуків. Від опонуючої сторони на сторінках “ДЗ” № 47 від 23.11.02 виступив чоловік Л. Кас’ян – Анатолій – в статті “Не судіть передчасно”.

Дані, наведені посадовницею, в ній розцінюються як “наклеп, побудований виключно на чутках, плітках та заявах кількох вельми зацікавлених осіб”.

Суть конфлікту, що виник, він пояснює так: “Кілька молодих людей, у яких, за різних обставин, не склалися сімейні стосунки з дружинами, вирішили будь-якою ціною відібрати дітей собі. А так як жінки вважають себе віруючими-християнками, хоча й не являються членами церков чи релігійних груп, виникла ідея роздути міф про підпільну секту, яка загрожує небезпекою їхнім дітям, близьким, громадськості. О. Чупіта відгукнулася на прохання допомогти “врятувати” дітей. За її ініціативою без вироків суду діти були силою відібрані від матерів (без позбавлення батьківських прав – авт.) й передані батькам”.

А. Кас’ян, вказуючи на протиріччя дій О. Чупіти чинному законодавству, посилається на відповідні документи, в тому числі ст. 34, 35 Конституції України, що гарантують право громадян на свободу думки, слова, віросповідування, ст. 3 вже згадуваного Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, який дає право кожному громадянинові приймати й змінювати релігію або переконання за своїм вибором, і одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію чи не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. “Ніхто не може встановлювати обов’язкових переконань і світогляду, – цитує Закон А. Кас’ян. – Що ж виходить зі статті О. Чупіти? Все, що не відповідає її світогляду, є “страшна біда”, з якою потрібно боротися?”

Щодо групи, об’єднаної навколо Л. Кас’ян, автор листа-відповіді висловлюється так:

“Майже в кожної сім’ї є певне коло родичів, друзів, знайомих. Буває, їх об’єднує спільний світогляд. Але на думку О. Чупіти, якщо тут є ще й віра в Бога, то це вже секта, а значить, загроза. Є таке коло і в нашої сім’ї. І сформувалося воно не в результаті гіпнозу, зомбування чи кодування з боку моєї дружини. До речі, звідки у авторки такі феноменальні здібності заочно визначати, діагностувати психологічні чи енергетичні можливості іншої людини?.. Об’єднує нас бажання сприймати все прекрасне: красу природи, літературу, мистецтво, чисті, порядні взаємовідносини в сім’ї і суспільстві, розвиток людини як гармонійного створіння, виховання дітей всебічно розвинутими. Всі вони вчаться дуже добре, а деякі пропустили заняття за серйозних сімейних обставин, які упереджено трактуються”.

Анатолій Кас’ян пише, що із всесвітньо поширених релігій найближчим до них є вчення Адвентистів сьомого дня, хоча офіційно вони не належать до цієї Церкви. Він переконаний – віра має розвивати людину, як особистість, виховувати моральні якості, розширювати світогляд та поглиблювати почуття. Саме це, на його думку, призвело до того, що жінки, про яких йдеться у статті О. Чупіти, відчули себе особистостями, людьми гідними, достойними й не схотіли далі терпіти гніт і приниження з боку своїх чоловіків. Це, як пише Кас’ян, й викликало гнівну реакцію самих “глав сімейств”, свекрух та деяких родичів.

Він також рішуче заперечує буцімто закмкнутий спосіб життя “сектантів”, адже вони регулярно подорожували лісом, парком, полем, зустрічалися сім’ями, спільно відзначали дні народження, до того ж обов’язково без алкоголю та гармидеру. “Мабуть безалкогольні святкування в нашому суспільстві вважаються аномалією, – розмірковує А. Кас’ян. – До безм’ясної дієти ніхто нікого не спонукав. Щодо так званої “пташиної” мови, схожої “на ричання тигра та вовка”… Мав я таку звичку розважати дітлахів імітуванням звуків деяких тварин та пташок. Хто ж так жорстоко ввів в оману начальницю служби у справах неповнолітніх?.. Фермери, про яких також згадується, від фермерства не відмовлялись. Один з них зменшив кількість орендованих земель. Це його особиста справа”.

“Фермер спочатку зрікся землі, потім матері (навіть на її похорони не прийшов), – висловився на сторінках “Дніпра вечірнього” від 15 листопада 2002 р. міській голова Підгороднього А. Венгер. – Будемо з’ясовувати, розбиратися”. Пізніше Венгер з’ясував, що цей фермер “відмовився лише від частини землі… При спілкуванні з родичами було встановлено, що він піклувався про свою матір аж до самої смерті, був на похоронах, але за станом здоров’я (з його слів) не був лише на кладовищі та помінальному обіді”. Такі дані містяться у відповіді Венгера на колективну заяву, в якій від нього вимагають спростувати сказане у пресі через абсолютну невідповіднісь того дійсності.

В одному з наступних номерів “Дніпровської зорі” віруюча Світлана – мати п’ятирічної Ірини, у відповідь на звинувачення з боку свого чоловіка Сергія (знову ж таки розповсюджених ЗМІ) в тому, що її віра спричинила до розпаду сім’ї, пише:

“Люди добрі! Хто припинить потоки цього бруду? Скільки мені і моїм друзям терпіти від “порядності” мого чоловіка? Він говорить, що тривалий час “нормально жив з дружиною”. Чи це нормально було, коли: батько, Сергій, залишається після роботи та грає допізна в комп’ютерні ігри, а мати нянчить грудне немовля; жінка тягне з базару сумки, а в гаражі стоїть машина, бо ту, бачите, залізну, потрібно берегти, адже вона гроші коштує; свекруха вигнала жінку з дитиною з їх дому (як раз на мій день народження), а чоловік навіть не вступився за мене; тітка робить ремонт в нашій квартирі, а чоловік в цей час телевізор дивиться і взагалі живе то з нами, то в мами (вихідні він проводить не з сім’єю, а зі своєю матір’ю)? Поки я все терпіла – було нормально.

А коли почала казати та вимагати окремого сімейного життя (без втручання свекрухи), – значить жінка стала “ненормальною”, “загіпнотизованою”.

Він говорить, що гарно матеріально забезпечував. Речі, які батько купив доньці та дружині за 5 років, можна перерахувати на пальцях. Моя мати купувала одяг мені, доньці, чоловікові, а інколи й свекрам. Коли б чоловік так гарно забезпечував свою сім’ю, то я не переставала б готувати страви з м’яса і не перейшла би на сою та боби (ніякої безм’ясної дієти мені не нав’язували).

Якби татуся хвилювала доля своєї дитини, то він би і раніше приділяв їй увагу, а не ходив у гості до розлученої співробітниці, не пив би спиртне в присутності дитини. Він би і раніше возив дитину скрізь гуляти, а не лише останні два місяці, по підказці О. Чупіти…

Потім Сергій забрав дитину… Коли я побачила її через два тижні (з дозволу О. Чупіти) – вона була подавлена, пригнічена. Що з нею зробили?” – бідкається матір.

Чимало позитивних відгуків про сім’ю Кас’янів надійшло від їхніх сусідів, найближчих знайомих.

Газетяр особисто зустрівся з Людмилою та Анатолієм Кас’янами, матерями: Світланою, Оксаною, Любов’ю. Спілкуючись з ними, не побачив в них “загіпнотизованих зомбі”, “відлюдькуватих”, “агресивних”, зациклених на вірі фанатів із нездоровим, як це буває, блиском в очах. Це звичайні люди, жінки, яких торкнулося материнське горе. Світлана й Оксана і досі, стараннями держслужбовниці О. Чупіти, роз’єднані з найдорожчим – своїми дітьми.

– Чупіта прямо нам казала: або віра – або діти, – говорить Світлана. – Як це розуміти? З нами вчинили незаконно! Фактично наші діти, за сприяння Чупіти, викрадені, бо ніяких юридичних підстав для цього – немає! Якщо Чупіта так ревно піклується про захист “чистої”, традиційної віри, то чи по-Божому вона вчиняє, розлучуючи нас з нашими дітьми? В якій релігії таке дозволяється? Адже цим конфліктом дітям завдана велика й серйозна психологічна травма. Їх продовжують травмувати й досі!

– Коли я лише з дозволу Чупіти й колишнього чоловіка зустрічаюсь з моєю донечкою, то бачу в ній не веселу, життєрадісну щебетуню, якою вона була в мене, а замуштровану, залякану дитину, – гірко констатує Оксана. – Вона тепер запитує в татка, чи можна їй взяти малинку чи абрикоску з мого гостинця. Боже, як це можна витримати?! Зустрічі з дитиною організовуються на вулиці, в хату до себе мене не пускають.

Для того, аби повернути собі безпідставно відібраних діточок, матерям доводиться збирати купу документів, довідок, характеристик – з місця роботи, проживання (від ЖЕКів, домових комітетів, сусідів), медичних, дитячих закладів, звертатися до піклувальних рад, суду. В усіх можливих інстанціях жінки отримують виключно позитивні відгуки про себе, які підтверджують їхню абсолютну нормальність як людей, матерів, робітниць, сусідок.

Побачивши, до яких жахливих наслідків призвело грубе втручання держави в особі чиновників райдержадміністрації, інші батьки, які за повчаннями О. Чупіти були скеровані на відібрання дітей від матерів через їхню “неправильну” віру, подали звернення з констатацією відсутності будь-яких претензій до дружин, аби лише подібні біди, милістю богів всіх релігій разом взятих, обминули їхні сім’ї!

Грізний привід начальниці служби у справах неповнолітніх О. Чупіти якимось диявольським прокляттям завис над Ювілейним. Під прикриттям боротьби з “іншовірцями”, що само по собі є неприпустимим, відбувається посягання на найсвятіше: природній зв’язок матері й дитини!

Чи не інспіровані дії райдержадміністрації боротьбою “єдино правих у всьому” іринеївців за свою паству? “Идет война народная… с проклятою ордой”? Представник Президента в Дніпропетровському районі Едуард Підлубний й досі в офіційних документах вживає термін “панівна церков”. Яка мається на увазі – здогадатись не важко. Можливо, все йде до того, що “керуючу” роль УПЦ Московського Патріархату у релігійному житті широких народних мас буде закріплено законодавчо? Спочатку в окремо взятому районі (до цього тут підійшли майже впритул), а потім й в державі в цілому?

Не зайвим було згадати самій Чупіті, що вона давно вийшла з віку гри в ляльок, тим більш неприпустимо в якості ляльок мати живих дітей, за якими страждають матері. Хто ж і коли покінчить з цими небезпечними ігрищами?

Між тим, за даними медобстеження силою відібраних від матерів дітей, вони були визнані абсолютно здоровими, нормальними, без відхилень від норми, тим більш психічних. Це дані – про щойно відібраних дітей. З тих пір минули місяці. Якими вони будуть при поверненні? Чи є це предметом вашої уваги і турботи, товаришко-православна Чупіта? Як вам спиться весь цей час? Наскільки солодкими є ваші сни?

В документах, що були передані Анатолієм Кас’яном кореспонденту “ЛИЦ”, містяться висновки відповідних інстанцій про те, що факту існування релігійної секти під керівництвом Л. Кас’ян не встановлено. Зокрема, про це йдеться в листі завідуючого відділом у справах релігій обласної держадміністрації О.Г. Забігайла. В діяльності Л. Кас’ян не знайдено нічого, що могло б загрожувати фізичному, духовному розвитку оточуючим її особам, не виявлено випадків негативного впливу з її боку.

Розпорядженням голови Дніпропетровської райдержадміністрації № 488-р начальник служби у справах неповнолітніх Чупіта О.В. притягнута до дисциплінарної відповідальності.

Проте діти, відібрані в матерів Оксани та Світлани, й досі сумують за мамами.

P.S. Автор спробував вийти на зв‘язок і з О. В. Чупітою. На жаль, це не вдалося. “Барышня” зі служби у справах неповнолітніх сказала, що Оксани Володимирівни не буде на роботі тривалий час. Кореспондент поцікавився, чи може хтось, окрім Чупіти, висловити позицію відділу, райдержадміністрації з означеного кола питань. Мені було рекомендовано звернутися до голови райдержадміністрації. Зателефонувавши до приймальної Едуарда Підлубного, дізнався від секретарки, що той у відпустці. Коло замкнулося.

Поділитися: