“Меня зависть не мучает”

26 листопада 2002 о 22:00 - 1413

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


Шановна редакція! В номері 48(236) газети “Лица” було надруковано лист-статтю вашого дописувача, пана Дємідова В.Г., під назвою “Меня мучает зависть на такого президента, как Путин”, яка своїм змістом спонукала мене до полеміки з її шановним автором. Отже, буду вам дуже вдячний у разі, якщо ви згодитесь розмістити на сторінках Вашої газети відповідь моєму опонентові.
Перш за все, зазначу, що я, на відміну від нього, не маю сміливості репрезентувати думку всього українського народу, а отже говоритиму від свого імені. По-друге, оскільки автор цього листа полемізує з вашою співробітницею, пані Коробовою, скажу, що всемірно поціновуючи її незаперечне (як на мене) почуття гумору та оригінальний публіцистичний стиль, тим не менше захищатиму лише свою власну думку.
Не можу сказати, що мене здивувала поява цього листа, скоріше навпаки – його й слід було чекати. Адже всюди й завжди на одного “просунутого” ліберала знайдеться, як мінімум, один заскорузлий реакціонер, що під вагою своєї хворобливо загостреної консервативності не втримується на каламутних, некерованих хвилях недорозвиненої демократії і каменем іде на дно, видаючи при цьому “на гора” такі ж реакційні, як і він сам, сентенції. До цього слід додати ще й те, що у суспільствах на зразок сучасного українського питома вага таких людей є вкрай великою, що, на мою думку, є наслідком багаторічної відсутності справжнього демократичного устрою та сучасного постколоніального становища Української держави. Історія свідчить, що подібні соціальні настрої спостерігалися, зокрема, в Австрії у 1938 році, коли велика частина населення вітала аншлюс (приєднання) країни нацистською Німеччиною та підтримувала імперіалістичні плани Гітлера; або серед північних італійців, що свого часу ностальгували за австрійською імперією.
Судячи зі статті, подібна доля спіткала й самого дописувача, якого, як я смію припустити, у разі гіпотетичного аншлюсу України Росією можна було б побачити десь у перших рядах зустрічаючих окупаційні війська з невеличким портретом ГазПутіна (як його охрестили російські інтернет-гострослови після подій на Дубровці) в одній руці, та букетиком червоних гвоздик – в іншій.
Стосовно античеченських панегіриків пана Дємідова російському президентові скажу, що, на мою думку, у будь-якої демократично мислячої людини, не засліпленої імперсько-пропагандистськими відозвами, болить душа за долю цього маленького кавказького народу, що його ось уже понад півтора століття мордують усі російські режими, починаючи чорносотенним царським, продовжуючи тоталітарно-комуністичним сталінським і завершуючи “демократичним” путінським. Осмислюючи все це, пригадується анекдот про того зброяра, що влаштувався на фабрику з виробництва дитячих колисок. Коли, на прохання жінки, він вкрав на роботі запчастини та спробував скласти своєму малюкові колиску, то з подивом виявив, що нічого, окрім автомата, у нього не виходить. Те ж саме, як на мене, і з російською владою: який лад не встановлюй – виходить войовнича імперія. Можна собі уявити, що щось подібне до сьгоднішніх подій на Північному Кавказі відбувалося в другій половині 40-х років XX століття в Прибалтиці, в західних областях України, на тому ж таки Кавказі та в Середній Азії. І у відповідь до болі знайома політика: висилки до Сибіру, масовані “зачистки” мирного населення, розстріли, таврування у ЗМІ. Хіба що штамп “посібник нацизму” замінено на “посібник тероризму” та загалом технологія боротьби з національно-визвольними рухами Російської імперії протягом останніх 60-ти років не зазнала кардинальних змін.
Та хотілося б звернути увагу на те, що зазвичай у “класичних” світових терористів, до яких зараховують і чеченських повстанців, в разі здійснення будь-яких терактів на прапорі вимог майоріть літак, велика сума грошей, а також звільнення з в`язниці їхніх, так би мовити, колег. У випадку ж з терактом на Дубровці в умову федератам було поставлене повне виведення військ з Чечні, а також об`єктивне висвітлення подій у ЗМІ. Чи відчуваєте Ви різницю, пане Дємідов?
От Ваш російський улюбленець, здається, не відчуває, оскільки одразу ж після захвату заручників заявив, що переконаний в тому, що операція керована з-за кордону і має зв“язок зі світовим терористичним центром. Кому в першу чергу була адресована ця заява, досить легко зрозуміти, знаючи про маніакальну одержимість головного бійця зі світовим тероризмом. І ось, до речі, саме тут подвійні стандарти, які сповідує Буш-мол. у зовнішній політиці, вилазять, як шило з мішка на світ Божий. Їхня безсоромність постає на весь зріст, навіть не прикритою традиційними заявами про повагу до прав чеченського народу. Та, зрештою, які там права, коли у світового жандарма руки аж сверблять дістатися до ірацької нафти, а російський голос у раді Безпеки ООН є вирішальним у цьому питанні? Звісно ж і мови не має бути про якихось там повстанців – чеченські терористи, і квит!
А в контексті міжнародних чинників зі скорботою пригадується 1923 рік, коли Рада послів Антанти віддала Східну Галичину та Західну Волинь на поталу полякам. Отже, що там якісь українці чи чеченці, коли на кону інтереси, як кажуть ро-
сіяни, “сильных мира сего”.
До речі, стосовно пропозиції шановного пенсіонера віддати Західну Україні полякам, я, як починаючий історик, маю запитання: на якій підставі? Навіть якщо не брати до уваги те, що ця пропозиція наскрізь абсурдна, бо всі ці землі є етнічно українськими, все ж, пане Дємідов, мушу Вас виправити: полякам прийдеться віддати не всю Західну Україну, а лише Галичину і частину Волині. Буковину ж, слідуючи Вашій логіці, прийдеться віддати Румунії, а Закарпаття – Угорщині. Та й Крим був не турецьким, а, скоріше, протурецьким, бувши при цьому заселеним кримськими татарами, які сьогодні, нарешті, повертаються на свої етнічні землі після депортації, проведеної за вказівки “вождя народів” Джугашвілі.
Погоджуючись з Вами, пане Дємідов, у тому, що ця війна стала джерелом наживи для деяких груп в скорумпованій російській армії та серед проводу чеченських повстанців, зазначу що це не анулює основної причини війни, що полягає в реальному запереченні російською владою прав чеченців на самовизначення.
Основний аргумент на користь заперечення правомірності існування незалежної Ічкерії, який Ви висуваєте, полягає в тому, що їхнє самоврядування вже проявило себе в 1994-1999 р.р. як фундаменталістське та корумповане. В такому разі, як Ви поясните існування не менш, а можливо й більш корумпованої Російської Федерації?
Зрештою, Ваше вперте небажання засудити жахливий геноцид чеченського народу, який відбувається на очах у всього цивілізованого світу, як кажуть, серед білого дня, межує з тенденційною необ“єктивністю та несе в собі відверті елементи російсько-імперської ментальності, такої неприйнятної в сьогоднішніх умовах для молодої української демократії, яку треба викохувати та оберігати, щоб не зав“яла, а не дихати на неї полум“ям дикуватого мілітаризму, як це робите Ви у своїй статті, безнастанно згадуючи недобрим словом Рух (і очевидно, маючи при цьому на увазі всі національно-демократичні сили, які “насмілюються” висловлювати підтримку чеченському народові).
А щодо Вашої гіпотези про теракти вУкраїні, то я вважаю, що поки Україна буде подалі триматися від таких структур як ЄвроАзЕС, та поки збанкрутілий, обкаляний (перепрошую на слові) режим Кучми остаточно не кинеться в обійми Владіміра Владіміровича, у нас є гарантія від терактів на території держави, спланованих чеченцями.
І, врешті-решт, можна зробити висновок, що фактична необмеженість влади російського президента автоматично та безапеляційно складає на нього всю відповідальність за те, що діється в РФ у зв“язку з невирішеністю чеченського питання. В цій ситуації я б, пане Дємідов, говорячи словами ще однієї східної мудрості, порадив би Вашому живому ідолові не кидатися камінням у скляному домі.
Пане Дємідов, Вас ще й досі “мучает зависть по такому президенту, как Путин”? Мене чомусь зовсім ні.
Черкашин Олексій, м.Дніпродзержинськ.

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: