Чому ж символи такі важливі? Тому, що вони несуть в собі глибокий духовний зміст. Вони оточують нас всюди все життя. Маленька дитина отримує хрестик як символ Божого захисту від сил зла, а після смерті хрест означає примирення і возз’єднання з Богом.
Символи добра і зла, віри і правди, життя і смерті, символи війни і миру…
Сьогодні, коли Українська держава знаходиться під загрозою, коли Крим анексований Росією і окупанти готуються до подальшої агресії, величезного значення набувають символи українського народу, Української держави і української влади. Ці символи є справжньою зброєю для захисту України.
Як історичний приклад можемо взяти країни Прибалтики. У 1991 році, коли була проголошена незалежність, російські війська були введені в Литву. Але побачивши виставлений з кожного вікна національний прапор, окупанти зрозуміли, що це – чужа для них територія, що земля горітиме у них під ногами і в спину лунатимуть постріли, і вимушені були піти геть.
Так само і в Україні – якщо кожен повісить прапор на будинку, на балконі або на машині, загарбникам та їхнім місцевим агентам не залишиться підтримки, вони будуть просто деморалізовані.
До речі, хочу нагадати, що Україна має три історичних прапора: це синьо-жовтий – державний, жовто-блакитний – національний, також червоно-чорний – прапор національної революції. Кожен з них є символом України. Також маємо три гімна: державний – «Ще не вмерла Україна», духовний – «Молитва за Україну» і революційний, повстанський – «Червона калина».
Не забудемо і про тризуб – державний герб, древній символ влади українського народу на своїй землі.
А що ж протиставляють нам наші вороги? По-перше, це прапор Російської імперії, позичений Петром Першим в Європі – триколор. В руках представників місцевої п’ятої колони він служить символом зради своєї землі, свого народу і своєї держави, а державна зрада в усьому світі вважається найстрашнішим злочином.
Ще вони чомусь використовують так званий Георгіївський прапор – смугасте полотно, яке в народі дотепно називають колорадським. Традиційно прибічники російсько-радянського погляду на історію вважають його символом Великої Перемоги над фашизмом.
Хочу нагадати цим людям, що назва цього прапора походить від святого Георгія, який є покровителем Московського князівства і зображення якого знаходиться на гербі Москви, а також і на гербі Російської імперії. До того ж цей прапор використовувся як символ «Русской освободительной армии» – РОА під командуванням генерала Власова, яка майже всю війну воювала на боці гітлерівських нацистів, в тому числі на українській території – проти українського народу. Так що цей символ говорить сам за себе.
Що стосується шановних ветеранів війни, то я і мої однодумці готові вклонитися перед кожним солдатом, якому в 1945 році виповнилося 17 років, якщо тільки він не служив в НКВД, і ніякі стрічки не змінять нашого ставлення до цих героїв. Якщо ж цю стрічку чіпляє шестидесятирічний ветеран радянської армії, КГБ, міліції чи ще чогось і разом з п’яним гопником волає: «Росія! Росія!», то для кожного українця він є зрадник і ворог, а стрічка – якраз і є символом зради.
До речі, цікаво проаналізувати, хто ж саме найчастіше з’являвся на публіці з цією прикрасою. Це Путін, Жириновський, Затулін, Лужков, Янукович, Азаров, Царьов, Ступак, Вілкул та інші. Цікава компанія їхніх імперських маніаків з нашими хабарниками і казнокрадами. Один з цього списку, накравши в Росії міліарди, потім просив притулку в Латвії, а не отримавши, подався до Австрії. Інший втік туди одразу, як «запахло смаженим». Щось я не чув, щоб вони там чіпляли на себе «символи перемоги», а між іншим, Австрія воювала в складі Третього Рейху.
Інший напрямок, який активно використовується антиукраїнськими та антидержавними силами, – це символи нашого тоталітарного минулого. Особливо ними опікуються комуністи, які, до речі, завжди відкрито виступали за відновлення статусу України як радянської соціалістичної колонії в складі радянсько-російської імперії. Дуже вони піклуються про долю пам’ятників катам і злочинцям на кшталт Леніна, Дзержинського, Петровського та інш.
Між іншим, саме пам’ятники Леніну є місцем майже всіх сепаратистських мітингів і акцій на сході і півдні України.
Не відстають від них і регіонали. Маючи тотальну більшість у місцевих радах, вони дружньо й одностайно с комуняками блокують всі намагання громадськості замінити чужі нам символи на українські. Наприклад, поміняти назви вулиць і площ, демонтувати статуї комуністичних вождів, аргументуючи, що це, нібито, – витвори мистецтва або ж пам’ятки історії.
Уявляю рівень їхнього естетичного виховання, якщо вони сотні майже однакових істуканів, які відрізняються тільки нахилом руки «вождя», називають мистецтвом. Коли розгніваний народ сам прибирає цих ідолів, вони називають це вандалізмом. Але ми пам’ятаємо, що таке справжній вандалізм. Це коли за наказами Леніна та його послідовників були знищені тисячі церков, що були справжніми пам’ятниками історії та архітектури, всередині яких були справжні витвори мистецтва.
Тепер Партія регіонів, а з ними і комуністи, стали великими захисниками православ’я, але чомусь тільки російського.
Наведу ще один приклад символізму. Коли на хвилі революції Майдану, міська влада, хоча і під деяким тиском, все-таки проголосувала за перейменування площі Леніна в площу Героїв Майдану, люди повірили, що нарешті щось починає змінюватися в цьому житті.
Але трохи поклигавши від переляку, депутати ПР та КПУ зрозуміли, що така назва – це занадто потужний символ нової народної української влади. І ось мер Куліченко відмовляється підписувати рішення, прийняте на сесії. Починаються якісь кулуарні перемовини, погодження, розгляди. Навіщо владі, старій чи новій, нагадування на центральній площі міста про те, що герої майдану можуть прийти і до них.
Тож прийдеться нагадати їм, що майдан не розійшовся, і не в Києві, і не в Дніпрі. Боротьба за символи продовжується!
ДО РЕЧІ
При голосуванні за перейменування площі Леніна в площу Героїв Майдану на позачерговій 48-й сесії Дніпропетровської міської ради VI скликання, «За» проголосували 80 депутатів з 86-ти присутніх, «Проти» – не проголосував ніхто.
І на останок хочу ще раз звернутися до українців.
Брати і сестри, ті, для кого Україна є рідна мати, а ми всі – її діти! Наш обов’язок перед нашими дітьми – збудувати успішну Українську Національну Державу. А в Українській державі символи повинні бути тільки українські.
Наша історія, наша мова, наші символи – ось що не дасть нам зникнути з історії, як зникли інші народи.
Тому не соромтеся того, що ви українці. Обов’язково причепіть прапорець або стрічку. Нехай всі бачать, що нас багато. Нехай всі знають, що бути українцем це «круто». І тоді вороги «щезнуть, як роса на сонці».
Слава Україні!
Сергій Карноза