Біля нашого будинку була раніше лісосмуга. Але там з’явилося кладовище домашніх тварин. Було невелике, але з кожним роком все збільшувалося і зросло, в кінці кінців, таким, що з’їло майже всю посадку. Залишилися лише засохлі дерева і деякі дохлі чагарники.
Незабаром там почав хтось жахливо вити ночами. Дітям стало страшно ходити по ній, з`явились чутки, що почали пропадати в цій лісосмузі маленькі, і навіть великі діти. І ще один дорослий пропав. Може, це маніяк на білих “жигулях”, який викрадав людей, але, може, й не він. Його якось зловили з повним “жигулем” розіпнутих дітей, але потім чомусь відпустили. Кажуть, він потім став некрофілом, тому на нього підозра в першу чергу було.
Але ніхто не розумів, що за чортівня відбувається там. Найцікавіше, що все це прямо під носом у відділення поліції. І шерстили вони цю посадку-кладовище вже багато разів, але ніяк не могли нікого зловити. Довго ловили, але виття не припинялося, як і кошмари місцевих жителів.
Приїхав екстрасенс, він же мудрець, походив по кладовищу, провів обряди, і ніби як все заспокоїлося. Але попередив нас – коли на кладовищі поховають 666-го звіра, то всі вони повстануть, і повернуться до своїх хазяїв. Точніше, те, що від звірів залишилося повернется. І вони будуть дуже голодні… Їх неможливо буде вбити двічі… Далі він не захотів розповісти.
Цього можна уникнути, попередив він, але треба спалювати в печі трупи тварин, вивільняючи їх дух, або на могилі треба посадити дерево, передаючи дух звіра в нього, порадив екстрасенс (він же мудрець).
– А яке дерево треба посадити? – запитав я.
– Те, що зможе жити у вас.
– Але в тій посадці вже давно нічого не живе, один сухостій, і гори сміття з пластику серед могил, на яких нічого не росте!
– Самі винні, підіть і приберіть, – мовив мудрець (він же екстрасенс).
– А що робити з хрестами? Хіба вони не потрібні? – я не вгамовувався з розпитуваннями.
– Вирішуйте самі, потрібні вам вони, чи ні. Особисто мені нагадувати про смерть не треба зайвий раз. Я про неї завжди пам’ятаю. І про своїх тварин, а також близьких людей, яких поховав, теж завжди пам’ятаю. Вони в моєму серці, і я навіть можу з ними говорити. Треба навчитися цьому, навчися спочатку розмовляти з деревами і тваринами, а не з хрестами та могилами, – відповів мудрець і повільно пішов мандрувати далі.
Кінець.
P. S.
Люди, ви реально вважаєте, що це красиво? Або це раціональне використання нашої улюбленої Землі? Кому подобається гуляти серед цієї краси, відгукніться, може, проведу екскурсію, буде час і якщо не боїтеся.
P. P. S.
Влада України! Зверніть увагу на цю проблему, інакше казка стане бувальщиною! Де нормально гуляти з нашими улюбленими собачками? Адже жодного парку для вигулу собак нема в Запоріжжі! І де можна нормально поховати тваринку, щоб не перетворювати парки на кладовища? І щоб не на останню пенсію бабуся ховала свого любого, але покійного котика? Чув, пропозиції продати собаку, щоб розплатитися, вже були від депутатів, розцінки, правда, так і не надали, може хтось і погодився б. Не здивуюся зовсім.
P. P. P. P. S.
Гей, слуги народу та їх господарі! Давайте, може будемо ховати, і, дійсно, дерево садити, як радив мудрець? І буде у нас ліс, замість кладовища. Або у вас є варіанти краще?
P. P. P. P. P. P. P. Z. D. E. C.
Якщо казка сподобалася, розкажи її другу.
Микола Розиган (Запоріжжя)
Від редакції. Насправді, цікава тема і важлива проблема, яка стосується не лише Запоріжжя. А ви, шановні читачі, стикалися з втратою домашніх улюбленців? І де їх ховали?