Розрахунок за анестезію з рук у руки – коли пацієнт сплачує лікарю без жодних чеків – звична картина для сучасної української медицини.
Зараз мова про державні чи то комунальні заклади. Про ті, до яких звертаються пересічні громадяни в надії хоч трохи зекономити на вкрай потрібній медичній допомозі.
Так от, з ким із кола моїх родичів, друзів чи знайомих не спілкуюсь, то вони завжди кажуть, що за анестезію вони (та ті, про кого знають) сплачували лікарю особисто. Скільки скаже. Якщо на інші витрати при проведені хірургічного втручання чи ще якихось маніпуляцій чеки видаються (принаймні, таке буває), то за анестезію – ніколи!
Нещодавно нагода переконатися в цьому випала і мені. Зуб, зараза, розболівся. Я з тієї більшості, що терплять до останнього. Поки вже хоч на стіну лізь.
Спочатку сходив у розвідку по приватних стоматкабінетах. Їх зараз – як грибів після дощу і всі близько. Пройшовся кварталом. Та з того, що там дізнався, зрозумів, що вони – не для мене. Задорого.
Ну, значить – до міської стоматологічної поліклініки № 1, тієї, що біля«танку».
Там хоч і записуєшся напередодні та отримуєш разом з прізвищем лікаря й час прийому, він жодної ролі не грає. Радше – це просто номер черги. От мене стоматологиня Малтабар мала прийняти о 10:30. Я зайшов до неї лише за дві години. Очікував, поки вона займалася іншим пацієнтом.
У наступний прийом – ситуація повторилася. Отже, там такий «порядок».
Перед процедурою пацієнту, який вже у кріслі, ціни не називають. Її озвучують лише після. Потім тебе «під конвоєм» супроводжують до каси. Сплачуєш – отримуєш чек.
Якщо перший прийом обійшовся мені у близько 700 гривень, які благополучно сплатив, то другий (чистка каналів зі встановлення тимчасової пломби) коштував вже півтори тисячі. Зі мною стільки не було. На виданому чеку написали мій борг – 197 грн. Видно, це дуже поширена ситуація, коли пацієнту не вистачає, тому на касі все сприйняли спокійно – до наступного разу.
Мав я прийти і втретє – за постійною пломбою. Але зуб виявився доволі проблемним і не настільки відійшов від чистки каналів, щоби ним можна було займатися без анестезії. Її кололи мені обидва рази. Вартість уколу – 130 грн. І на відміну від інших процедур сплачувати за знеболення треба було безпосередньо лікарю. Тому, що на другому поверсі у 23 кабінеті хірургічного відділення.
І от мені цікаво стало, а чому так? За лікування зуба потрібно сплачувати в касу і отримувати чек, а за анестезію – отак. Ніби підпільно. Чому без чеку? В який «общак» воно все йде?
З цим і звернувся до департаменту охорони Дніпропетровської ОДА.
У відповіді на двох сторінках за підписом директорки департаменту Світлани Мошківської мені розповіли у деталях про все-все-все… Тільки не про анестезію.
Написали, коли я і навіщо звернувся до Комунального некомерційного закладу «Стоматологічна поліклініка № 1» Дніпровської міської ради, зазначили номер і діагноз зуба, нагадали, що у мене не вистачило грошей для повної оплати, а на призначений третій прийом я не явився…
Але про анестезію – жодного слова. Хоча саме і тільки про неї я і запитував! Бо куди я прийшов, коли і навіщо – я в курсі. І що мені грошей не вистачило – теж. Я був і є при тямі, при здоровому глузді і добрій пам’яті. А от про анестезію – анічичирк. Тобто, відповіли про те, про що не запитував, і не відповіли про те, з чим, власне, і звертався.
Це тільки посилило мою цікавість.
Дзвоню виконавцю листа за вказаним номером телефону. М-да… Таке враження, що я розмовляв чи то з глибоким олігофреном, чи то з людиною у стані зміненої свідомості через зловживання забороненими речовинами.
Скільки я йому не повторював одне єдине запитання – про не обліковану анестезію і чому за неї пацієнт платить лікарю в кишеню – постійно чув ту саму відповідь. Він раз за разом переказував те, що вже написав мені у листі. Без жодної згадки про анестезію. Ніби вона – це якесь табу. Ніхто з посадовців департаменту це слово і не пише, і не промовляє. Блін! Та що ж це таке?
Подзвонив у приймальню. Безумовно, секретарка сказала, що Мошківської зараз на робочому місці немає. А де ж вона? Вгадайте з першого разу! Правильно, на нараді. В облдержадміністрації. Не інакше.
Я не вперше дзвоню до приймальні департаменту. Але і п’ять років тому, і три, і два – відповідь така ж: «начальниці немає, бо на нараді, а коли буде – невідомо». Начальниці змінюються, а відповідь – ні. Завжди та сама.
Питаю про мобільний телефон Мошківської. Ага, «щас»!.. Так вона мені його і сказала. «Державна таємниця». Натомість, чую рекомендацію знову написати на «гарячу лінію»… Для чого? Щоби чекати такої самої відповіді ні про що?
На документі стоїть підпис Мошківської, особистий. От я і хочу її особисто запитати, чи знає вона, яку «пургу» підписує? То дайте її мені, щоби я в неї і запитав! Ніфіга…
Так я нічого і не дізнався, як того не прагнув. Зрозуміло, що все це – не просто так, що є тут, з тією анестезією, якийсь секрет. Але в чому він, знають лише посвячені.
Я в їхнє вузьке коло не вхожу. Бо звичайний громадянин і пацієнт, а тому мені – «не положено».
Ну, зате відвів душу у розмовах з виконавцем і секретаркою. Висказав їм все, що думаю і про стоматполіклініку, і про анестезію, і головним чином – про них самих.
Кажуть, що все записали. От і прокрутіть все це очільнику ОДА Сергію Лисаку. Я тільки за! А краще – на площу виведіть, у динаміки. А матюки – хочте запікайте, хочте так лишіть. Мені пох…
Олексій Мазур