Щодо проблем виборчої системи в Україні

01 червень 2011 о 08:47 - 5870

22 квітня 2011 року на сайті Міністерства юстиції України було оприлюднено «технічний» проект Закону «Про вибори народних депутатів України».

Виборча система України, як система суспільних відносин, пов’язаних із формуванням складу представницьких органів шляхом виборів, включає вибори до органів державної влади, тобто до Верховної Ради України, вибори Президента України та органів місцевого самоврядування.

В даному контексті йдеться передусім про проблемні питання виборчої системи, пов’язаними із виборами до Верховної Ради України; загрози, що виникають внаслідок цієї системи функціонування, а також – про здійснення необхідних кроків для її вдосконалення.

Головною загрозою функціонування виборчої системи є існування умов для:

—  впливу на результати виборів з боку окремих посадовців, політичних сил і фінансово-промислових груп;

—  впливу на результати виборів з-за кордону;

—  фальсифікацій та спотворення результату волевиявлення громадян на післявиборчому етапі політичного процесу, та, як наслідок, недостатньої легітимації державної влади.

19 травня в Києві в Міністерстві юстиції відбулася нарада з представниками громадських організацій по обговоренню «технічного» проекту Закону «Про вибори народних депутатів України», розробленого Робочою групою при Президентові України.

Згідно цього законопроекту, вибори проводитимуться за змішаною виборчою системою, за якою 225 народних депутатів України обиратимуться за пропорційною системою з голосуванням за закриті списки кандидатів від партій, а решта депутатів обиратиметься за мажоритарною виборчою системою відносної більшості.

До позитивів можна віднести: закріплення можливості самовисування кандидатів в одномандатних виборчих округах, суттєве звуження підстав для скасування рішень про реєстрацію кандидатів у депутати, запровадження поділу виборчих дільниць на постійні та тимчасові, уточнення порядку підрахунку голосів виборців на виборчих дільницях, доповнення переліку вимог до змісту протоколів про підрахунок голосів виборців, розширення прав спостерігачів від громадських організацій щодо здійснення спостереження за виборами, покладення на ЦВК обов’язку організації навчання членів виборчих комісій, наближення регулювання процедури складання і уточнення списків виборців до норм Закону «Про Державний реєстр виборців», уточнення окремих положень чинного Закону «Про вибори народних депутатів України» в частині регулювання передвиборчої агітації тощо.

Разом з тим, аналіз положень «технічного» проекту Закону «Про вибори народних депутатів України» дозволяє говорити про те, що у ньому далеко не в повній мірі враховано рекомендації БДІПЛ/ОБСЄ, Венеціанської комісії, вітчизняних експертів.

Так, проектом передбачається позбавити права висування кандидатів на виборах виборчих блоків. З необхідні­стю стимулювання самостійної участі партій у виборах можна цілком погодитись. Водночас, закріплення такої заборони саме за рік до виборів в умовах, коли Закон «Про політичні партії в Україні» не передбачає дієвих механізмів об’єднання партій, є досить дискусійним. Можливість участі блоків у виборах не повинна виключатись, однак для них мав би встановлюватись вищий виборчий бар’єр, ніж для партій.

Відтак, багато норм в законопроекті потребують публічного обговорення, дискусії для удосконалення та доопрацювання, як-то: практика парламентських виборів 1998 та 2002 року показала, що за рахунок застосування так званого «адміністративного ресурсу» в одномандатних виборчих округах, правляча партія може отримати значно більшу кількість місць в парламенті, ніж отримала б за умови застосування на виборах пропорційної системи; проведення виборів за змішаною системою послаблює фракційну структуру парламенту, підвищує кількість міжфракційних переходів депутатів; змішана система є менш сприятливою для розвитку внутрішньопартійної демократії, оскільки передбачає збереження голосування за «закриті» партійні списки.

Крім того, законопроект не передбачає належних механізмів інформування виборців про партії і висунутих ними кандидатів, ускладнює можливість здійснення усвідомленого вибору, особливо це стосується виборців у сільській місцево­сті та малих містах, містечках, де у виборця значно обмеженіша інформація про виборчі процеси. Відповідно проекту – партії та кандидати не зобов»язані мати власні передвиборні програми. У свою чергу, відсутність передвиборних програм не сприятиме посиленню відповідальності партій та депутатів перед виборцями. Проект також не передбачає можливо­сті виготовлення інформаційних плакатів кандидатів та партій за рахунок коштів Державного бюджету України. При цьому у приміщенні для голосування або безпосередньо перед ним розміщуватимуться лише виборчі списки кандидатів, вимоги до змісту яких встановлюватимуться ЦВК. Таким чином, високою є імовірність того, що у день голосування виборці не знатимуть навіть як виглядають кандидати, включені до бюлетеня.

До недоліків також можна віднести окремі положення законопроекту в частині складання та уточнення списків виборців, які суперечать Закону «Про Державний реєстр виборців». Попри те, що відповідно до статті 28 цього Закону звернення виборців щодо невключення, неправильного включення до списку виборців чи неправильностей у відомостях про виборця мали б розглядатись виключно органами ведення Державного реєстру виборців (ДРВ), проект дозволяє вносити зміни та уточнення до вже уточнених списків виборців голові та секретарю ДВК, до того ж – не лише на підставі повідомлень органу ведення ДРВ, але і на підставі рішення суду та ДВК за результатами розгляду відповідних заяв виборців. При цьому зміни та уточнення до списків виборців можуть вноситись навіть у день голосування. У зв’язку з цим у законопроекті необхідно передбачити, що: а) складання уточнених списків виборців має здійснюватись виключно органами ведення ДРВ, у тому числі на підставі відповідних рішень суду;

б) після отримання ДВК уточнених списків виборців за 2 дні до дня голосування, до них не можуть вноситись будь-які зміни, окрім виправлення технічних помилок; в) після завершення строку складання органами ведення ДРВ уточнених списків виборців, звернення виборців щодо невключення, неправильного включення, неправильностей у відомостях про виборців залишаються без розгляду.

Законопроект також має декілька суттєвих недоліків утворення дільниць, передвиборчої агітації та реєстрації кандидатів, особливо у разі відмови у реєстрації кандидата у депутати, висунутого шляхом самовисування, причому внесена ним застава йому не повертається (на відміну від застави кандидата, висунутого партією, яка перераховується на рахунок відповідної партії).

Одна з нових контраверсій в проекті – наміри влади скасувати у виборчих бюлетенях графу «проти всіх». По суті, – це констатація політичним класом свого власного банкрутства. Однак, якщо вже влада вдається до аргументу, що скасування графи «проти всіх» має на меті підвищення якості волевиявлення українців, то тоді влада має ініціювати і інші інновації, які так само покращать якість українських виборів. Ці інновації мають компенсувати фактичне звуження українського вибору через скасування графи «проти всіх» механізмами, які мають посилити персональну відповідальність політиків, яких тепер, без графи «проти всіх», обиратимуть по принципу «краще з гіршого».

Ними мають бути:

—  запровадження дієвих механізмів відкликання депутатів, які не виправдали сподівань виборців. Це стимулюватиме обранців дослухатися до виборців, а не бігати з фракції в фракцію у пошуках власної кращої долі;

—  запровадження прозорих відносин між бізнесом та політикою, – по-перше, через чіткі моделі фінансування політичних партій, а, по-друге, через моніторинг фінансових витрат політиків та чиновників. Людина, яка йде в політику і бере на себе відповідальність вирішувати долю інших людей, повинна розуміти, що увага до її життя – навіть, на перший погляд, приватного життя, – з боку суспільства має бути особливою, а відтак, і вимоги до народних обранців мають бути особливими;

—  громадяни мають отримати можливість впливати на порядок кандидатів у виборчому списку партій (так зв. «відкриті списки»). Крім інших зрозумілих позитивів цього кроку, це дасть можливість виборцям, позбавленим права голосувати «проти всіх», хоч якось компенсувати це право, вибираючи хоч когось прийнятного у партійному списку партій, та просуваючи їх наперед. В свою чергу, партійні вожді відповідальніше ставитимуться до набору партійних штиків.

Безумовно, такі «дрібниці» як те, що депутати мають голосувати у парламенті особисто, або не суміщати виконавчу та законодавчу владу, мають бути зрозумілими і без додаткових поправок.

Іронія в іншому – якби сьогодні відбувалися вибори без графи «проти всіх», то, зважаючи на стрімке зростання протесних настроїв, виграла би від цього опозиція. Звичайно, якась частина «противсіхів» просто проігнорувала би вибори. А якась частина змушена була би шукати кращого з гіршого. І наврядчи б ті, хто «проти всіх», те «краще з гіршого» назвали би владою.

Народні депутати України мають особливий статус, якому немає аналога в світі. По-перше, народні депутати мають вільний депутатський мандат і, по-друге, – абсолютну депутатську недоторканність.

Вільний депутатський мандат означає, що народ не може достроково припинити повноваження народного депутата за будь-яких обставин, навіть якщо народний депутат публічно вчинить злочин.

Абсолютна депутатська недоторканність означає, що народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані (стаття 80), а таку згоду парламентарії дають нечасто. За таких обставин істотне підвищення відсотка прохідного виборчого бар’єра (пропонується – 5%) може перетворити парламент значною мірою на своєрідну фортецю для осіб, які перебувають у конфлікті із законом.

В законопроекті збережено ряд норм чинного законодавства про вибори, які було піддано критиці Венеціанською комісією та ОБСЄ/БДІПЛ, зокрема – положення щодо заборони здійснення передвиборної агітації у ЗМІ з часткою іноземної власності понад 50%, коментування чи оцінювання змісту передвиборних агітаційних програм протягом 20 хвилин до і після їхньої трансляції тощо. У зв'язку з цим варто розглянути можливість виключення таких положень із законопроекту.

Використання приміщень органів державної влади та органів місцевого самоврядування для проведення передвиборчої агітації слід заборонити в усіх випадках, а не лише якщо використання відповідних приміщень здійснюється за рахунок коштів виборчих фондів партій (як передбачено частиною третьою статті 68 законопроекту).

Правове регулювання права на відповідь не відповідає загальноєвропейській демократичній практиці: відповідні норми проекту надають партіям і кандидатам, а не суду, виключне право встановлювати достовірність поширеної про них інформації. Законопроект повинен визначати вичерпний перелік підстав для відмови ЗМІ у забезпеченні права на відповідь; але при цьому повинна передбачатись можливість оскарження такої відмови у судовому порядку.

Відносно спостереження за виборами. Законопроект передбачає можливість здійснення спостереження за виборами не лише всеукраїнськими організаціями, але й організаціями з місцевим статусом; закріплює за офіційними спостерігачами від громадських організацій ті ж самі права, якими наділяються спостерігачі від політичних партій; дозволяє одночасну присутність на засіданнях виборчих комісій та у приміщенні для голосування у день виборів двох спостерігачів від однієї організації. Ці норми проекту загалом заслуговують на позитивну оцінку.

Однак передбачений законопроектом порядок реєстрації спостерігачів потребує перегляду. Ним пропонується встановити, що спостерігачі від громадських організацій реєструються відповідними окружними виборчими комісіями, при цьому для реєстрації спостерігачів в усіх 225 виборчих округах громадській організації потрібно буде засвідчити в нотаріальному порядку 225 витягів із статуту та 225 копій свідоцтв про державну реєстрацію.

Цей механізм варто було б спростити: право організації здійснювати спостереження за виборами мало б
підтверджуватись  рішенням  ЦВК, прийнятим на підставі нотаріально засвідченої копії статуту та свідоцтва про реєстрацію, а реєстрацію спостерігачів безпосередньо у виборчих округах мали б здійснювати ОВК на підставі рішення ЦВК, подання керівника організації та заяв осіб про їх згоду бути спостерігачами від відповідної організації.

Законопроект не передбачає можливості присутності на засіданнях ЦВК без дозволу чи запрошення Комісії спостерігачів від громадських організацій. Враховуючи той факт, що ефективне спостереження є можливим лише за умови його здійснення на всіх етапах виборчого процесу, у тому числі й при встановленні результатів виборів, вбачається доцільним надати право бути присутніми на засіданнях ЦВК не лише міжнародним спостерігачам, але спостерігачам від громадських організацій. Законопроект має ще багато значних недоліків, як норми про підрахунок голосів та встановлення результатів голосування, оскарження рішень що стосуються виборів та інші.

Отже, багато норм в проекті Закону «Про вибори народних депутатів України» потребують подальшого публічного обговорення, дискусії для удосконалення та доопрацювання, із широким залученням громадсько­сті, громадян та експертів, як вітчизняних, так і іноземних, з держав усталеної демократії.

Поділитися: