Яка «манна небесна» чекає українців

17 травня 2011 о 08:19 - 1724

В  березні 2011 року в українському парламенті відбулися слухання «Земля в майбутньому України: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин і практика його реалізації». Головною темою обговорення став запропонований на розгляд парламенту закон про ринок землі, а також про відміну мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Тема викликала багаточисленні спори.

Слід нагадати, що мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення діє в Україні з 2002 року. Востаннє він був подовжений Верховною Радою 19 січня 2010 року – до 1 січня 2012.

Для того, щоб мораторій було знято, повинен вступити в силу закон про державний земельний кадастр, завдання якого – легалізувати інформацію про земельні ділянки та закон про ринок земель, що має визначити особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

Наявний стан кадастру та особливості виконання кожного із цих законопроектів – тема окремої статті. Але, коли ж Президент у посланні до Верховної Ради заявив, що «мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення гальмує розвиток вітчизняного сільського господарства», й «заходи щодо запровадження регульованого ринку земель сільськогосподарського призначення слід розпочинати першочергово та невідкладно», стало зрозуміло, що «процес пішов».

Близько 43 мільйонів гектарів українських земель сільськогосподарського призначення (за даними Державного земельного кадастру) залишаються поза легальними ринковими відносинами. Однак, враховуючи значну кількість «сірих» схем відчуження землі, «тіньовий» ринковий обіг сільськогосподарської землі триває увесь час дії мораторію.

Як наголошують експерти, такий характер земельних операцій не тільки гальмує інвестування у землю та АПК загалом, але й призводить до подальшої деградації селянства. На «тіньовому» ринку селяни позбавлені можливості самостійно вести господарство, змушені або дешево продавати паї, або здавати їх в оренду за плату, яка значно менша за ринкову.

Середня орендна ставка по країні, за березневими даними заступника голови Держ­агентства із земельних ресурсів Миколи Калюжного, становить близько 300 гривень за 1 гектар на рік. Отже, за середнього розміру пай у 3,59 гектарів прибуток «господаря» складає тисячу-півтори гривень.

Але не скрізь орендодавець отримує гроші. Оскільки закон дозволяє сплачувати ренту не тільки грошима (стаття 22 Закону «Про оренду землі»), станом на 1 січня 2011 року близько половини виплат залежно від регіону (від 20% у Миколаївській області до 98% – в Івано-Франківській) відбувається у натуральній формі, тобто вирощуваною продукцією чи послугами.

Якщо ж додати, що більшість селян працюють на тих самих підприємствах, які орендують у них ділянки, то картина сучасного українського кріпацтва буде повною.

Очевидно, така ситуація цілком влаштовує тих, хто має з неї зиск. А серед них не тільки найбільші орендарі та «тіньові» власники значної кількості сільськогосподарської землі, але й їхнє лобі в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також чиновники, які мають можливість у корупційний спосіб вирішувати земельні питання.

Те, що представники цих кіл входять до центрів ухвалення політичних рішень, робить сумнівним не саме скасування мораторію, а прозорість механізмів функціонування ринку землі.

Між тим, у заявах представників Адміністрації Президента (АП) наголос зроблено на даті початку вільного ринку, а вже потім йдеться про те, що для цього слід зробити: підготувати законодавчу базу, а також розробити реєстраційні документи.

Існує також велика ймовірність того, що дискусія зосередиться на обговоренні дозволу іноземцям володіти українською землею.

Але чому тема землі актуалізована саме зараз? Очевидно, що Президент намагається «запустити» процес до наближення чергової передвиборної кампанії у час, коли політичні рішення не матимуть глобального впливу на електоральні перспективи того, хто їх ініціює.

То ж яка манна небесна чекає українців, коли позбудемося останньої «рубашки» – найкоштовнішої своєї цінності – ЗЕМЛІ!? І які ризики несе «реверанс» у бік Заходу про зняття мораторію на продаж землі?

Намагання штучно пришвидшити процес призведе до того, що відповідні процедури будуть погано прописані у законодавстві. Законодавчі прогалини збережуть корупційний характер земельних відносин. То в чиїх інтересах реформа відбуватиметься?

Існують цілком обґрунтовані побоювання, що другий етап приватизації землі (суть першого полягала в отриманні селянами паїв) пройде за тим самим сценарієм, що й приватизація державної власності у середині 1990-их років.

«Тіньові» власники землі будуть легалізовані й відбудеться акумуляція значних площ земель сільськогосподарського призначення у власності окремих груп інтересів. Маючи гроші й вплив, ці групи скуповуватимуть паї, які їм ще не належать, за ціною, яка буде істотно нижчою за ринкову, що нагадуватиме скупку ваучерів.

Не секрет, що концентрація землі в руках обмеженого кола землевласників матиме наслідком руйнування дрібного фермерства як виду господарювання, що загрожує остаточною люмпенізацією села. Тому без комплексу заходів на підтримку дрібного фермерства теза Януковича, що «жодна фермерська родина, що працює на землі, не буде дискримінована», висловлена 8 квітня під час презентації «Інвестиційної реформи», виявиться «мильною бульбашкою».

Слідуючий ризик запровадження такого «ринку» землі полягає у небезпеці спекуляції земельними ділянками, хаотичної зміни їхнього цільового призначення та урбанізації сільськогосподарських земель поблизу міст, що може призвести до зростання цін на аграрну продукцію, її неконкурентності та інфляції.

Нарешті, ризики, пов’язані з приходом іноземних виробників сільськогосподарської продукції, також мають місце. Великою є ймовірність купівлі земель в Україні менш «вибагливими» російськими чи, скажімо, китайськими компаніями. Вони більше покладаються на підтримку своїх урядів та краще орієнтуються у механізмах «вирішення» питань в українських владних кабінетах.

Проте вони орієнтовані на швидкі прибутки, тож навряд чи слід чекати від них дбайливого ставлення до української землі. Досвід свідчить, що незахідні компанії в інших галузях вітчизняної економіки мають політично та корупційно мотивовані привілеї, які шкодять українським компаніям. Й немає жодних гарантій, що на ринку землі буде інакше.

Немає жодного серйозного вченого, який би ратував за ринок землі в сьогоднішніх умовах. І це не дивно. Ще навіть Адам Сміт, ідеолог класичної буржуазної політичної економії, застерігав, що приватна власність на землю в умовах неправової держави лише приводить до зростання ренти (!), затормозить виробництво.

Але хто би вчених слухав? ПР, якій до землі байдуже – читайте програму партії, – раптом вирішила вигідно розмістити капітал. Адже не вкладати ж його у феодальну економіку штучних монополій та преференцій – цій системі неодмінно буде кінець. От якби могли всю воду і повітря скупити! Тоді б зазнали РЕГІОНАЛЬНОГО щастя.

За схемою владного «олімпу» і його олігархів, в руках яких зосереджені всі багатства держави, після запровадження такого ринку землі, як вони планують, відбудеться повне закріпачення тих селян, які ще залишилися жити на своїй землі. Їх виселять на неродючі піски і в болота, як колись американських індійців – в резервації. Земля – це єдине, до чого ще поки – що остаточно не дотягнулись руки олігархічно-кланової влади. Хоча на даний момент більшість з них уже і придбала, і приватизувала чималі шмати землі. Але коли буде знято мораторій, дерибан піде без будь-яких стримувачів. Дай Боже, щоб нам – простим смертним – потім було де поставити ногу, щоб з нами не вчинили так, як з нещасним селянином Олійником.

В Україні сьогодні форма власності на землю є такою, яка була в Індії у 16-17 сторіччях. І справа не в мораторії, а у безправності пайщиків перед сучасними латифундистами.

Не менш актуальні питання заявленого урядом пріоритетного розвитку агропромислового комплексу та будівництва. Але що стоїть за тими пріоритетами? Невже «піднімати» АПК збираються завдяки приватизації та введенню в товарооборот сільськогосподарських земель? Звичайно, це дасть певні, та далекі від позитивних, результати. Уже маємо «ехвективних» власників у промисловості.

Чи не досить? Чи нам не вистачає в соціальному плані новітнього феодалізму та кріпацтва, а в еколого-технологічному – подальшої руйнації українських чорноземів та купи непридатних до споживання харчів? Бо керуватимуться нові власники землі одкровенням, яке приписують Людовику XV: після нас – хоч потоп. Такий собі прапор «временщизма».

Чи замало нам корупції та спекуляцій? Земля-товар буде продаватися-купуватися стільки разів, скільки знадобиться хазяям. А за всі ті оборудки розплачуватиметься люд трудящий.

Навпаки, економічною основою аграрного виробництва беззастережно повинна стати повноцінна, гарантована й підконтрольна оренда землі, яка закрила б назавжди питання її приватизації. Торгівля українською землею неприпустима!

Не оминаючи урядових намірів у плані будівництва, спочатку запитаємо: що, для чого й для кого будувати? П’ятизіркові готелі, стадіони вищого класу, міст через Керченську протоку, вселенський базар під Києвом, термінали аеропортів для чартерних рейсів, фешенебельні комерційні, бізнесові, адміністративні апартаменти?

Можна, але після того, коли:

— дороги в Україні повсюдно, а не тільки для футбольних фанатів, будуть мати європейську якість;

— українські громадяни житимуть у нормальних умовах, адже зараз біля третини населення існує в міських та сільських гетто;

— позбавимося фактично вже епідемії туберкульозу, СНІДу – захворюваннь, які характеризують рівень суспільного неблагополуччя, – а сфера охорони здоров’я стане такою ж люб’язною до кожного з нас, як і до народного депутата;

— коли не будемо чути волання батьків: подайте на порятунок смертельно хворої, часто народженої з патологічними вадами дитини;

— коли переважна більшість із нас не буде втрачати свідомість од власної бідності, а переважна меншість втрачати елементарний глузд від власних статків.

Таких «коли» є багато. І саме діяльність, спрямована на їх усунення, мала б сприйматися пріоритетною за гаслом: «Держава для трудящої людини». Тож чи не виглядають вершиною цинізму, лицемірства, облудності – заклики «багаті мають ділитися з бідними», «нехай багаті платять за бідних», а також спонсорство, меценатство, благодійність наших магнатів? Спочатку експропріювали народ на мільйони та мільярди, а тепер відкуповуються копійками. Поки будемо мати таких багатих, доти бідність переважної частки населення в Україні залишиться непоборною, при тому, що наша країна зовсім не бідна. А якщо й бідна, то лише порядністю людських стосунків.

Сьогодні протестні настрої людей дуже високі. Тому й притримали пенсійну реформу і комунальні побори. Уже і так довели людей до межі. Натомість є спроба швиденько пропхати продаж землі. Судячи з «пробного м’ячика» по непродовженню мораторію на її продаж, «еліта» з хліва під скляним дахом уже готова до продажу України в роздріб. Навіть так звані «позафракційні». Останній резерв, остання не захоплена олігархами цінність – земля. Після цього країна буде випотрошена повністю. Якщо не зупинять. І це – єдине пояснення, чому притримали уже проголошені реформи. Та вони ВЖЕ насолили людям так, що 60% висловлюють готовність вийти на протестні акції! І перерости в неконтрольовані події це може дуже легко. Дуже красномовна картина, що 50% людей НЕ ДОВІРЯЮТЬ І НЕ ПІДТРИМУЮТЬ ЖОДНУ ПАРТІЮ. А це значить, що надіються уже лише на себе або вже втратили усяку надію. Але рано чи пізно з’явиться сила і лідери, за якими підуть усі ці зневірені. Дуже схоже на ситуацію в Російській імперії на початку ХХ-го століття: був 1905-й, був ряд швидких змін і реформ, розчарування війною і царем… І, врешті, 1917-й.

Зняття мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських земель в умовах економічного, соціального, політичного безладдя несе ризики, передусім пов’язані з недовірою до держави, традиційно недосконалим законодавчим забезпеченням та корупцією. Крім того, земельна реформа матиме серйозні соціальні наслідки, що ще державою не прораховувалися.

Отже, скасування мораторію на продаж землі в нинішніх умовах – це спроба геноциду українського етносу, спроба остаточного знищення українського народу, знищення українського селянства, яке є головним носієм української національної ідентичності, й скасування мораторію за нинішньої владице те, чого не можна допустити за будьяких умов.

Оплотом нашої державності є наша найродючиша (25% світового чорнозему!!), багатюща природними ресурсами (вугіллям, рудами, газом, нафтою, золотом та іншими не менш значущими родовищами) українська ЗЕМЛЯ, яка належить НАРОДУ України, і її втрата – це втрата нашого суверенітету, ДЕРЖАВИ! Тому, не даймо її загарбати ані «своїм», ані чужим зайдам від земельного бізнесу!

Поділитися: