Декiлька слiв про Крути

04 лютого 2011 о 13:29 - 2130

Цими днями, але 93 роки тому, під станцією Крути українські студенти зі зброєю в руках боронили Київ перед навалою більшовицьких банд Муравйова. Бій був нерівним. Адже на Україну сунула 6-тисячна добре озброєна армія, назустріч якій вийшов Студентський курінь у кількості 300 юнаків, до яких приєдналися студенти Української військової школи в кількості 250 бійців та чотири десятки досвідчених воїнів. Але навіть об'єднані українські сили не нараховували й шести сотень бійців!

Бій під Крутами тривав весь день 29 січня 1918 року. Більшість студентів загинуло, частина — потрапила в полон, а згодом їх розстріляли. Більшовики знущалися навіть над важкопораненими та мертвими: добивали багнетами, стріляли розривними кулями, виколювали очі.

Поразка? Ні, насправді крутянці перемогли, бо дали приклад мужності для наступних поколінь. Можна без перебільшення констатувати: на прикладі героїчного вчинку оборонців Крут виховувались члени УВО (Українська Військова Організація), члени ОУН (Організація Українських Націоналі­стів) та наступні покоління українців, які здобували незалежну державу вже в 1991 році.

Особисто мене доля не раз зводила із старенькими оунівцями, які досі пам'ятають про Крути, знають багато пісень про українських героїв. Ось одна з них:

 

Крути

Як олень той загнаний у болота,

Зацькований собаками в лісах,

Борониться ватага піхоти,

Кіннота йде за ними по слідах.

Бій кипить, клекочуть скоростріли,

Та хтось з них скрикнув: «В нас нема набоїв»,

З полудня стих останній скоростріл,

Догнали нас, забрали зброю,

Вірні сини святої боротьби.

І впав наказ, щоб власною рукою копали ми собі гроби.

Готовая могила, всім єдина.

Промовив кат: «Ось вільна, свобідна Україна.

Для вас нема ні ласки, ні пощад,

А хто із вас складе присягу, що буде служити вірно для Москви

І відречеться від святого стягу,

Той буде вільний, щасливий і живий».

Над свіжим гробом, що над ним стояло 360 юнаків,

Ніхто не зрадив — ласки не благав,

Упав наказ — клекочуть скоростріли

І хилиться юнацтво, мов трава,

І труп з трупом пада до могили,

Ніхто не зрадив, ласки не благав.

Пливуть літа від роду і до роду,

А вістку нашу розносить Кобзар

І ми співаємо у піснях народу

Скривавлений, — нескінчений Базар.

А на другий день селянин засипав могилу,

З могили хтось грозив скровавленой рукой:

Сьогодні смерть — А завтра кров за кров!

 

У високорозвиненій Японії для держслужбовця високого рангу соромно знати менше 100 героїчних пісень! До слова, військові психологи по ставленню до героїв визначають, на що здатна людина. І чи здатна вона на щось взагалі.

У Дніпропетровську на Жовтневій (колишній Соборній) площі, де поховані Січові Стрільці та козаки з сотень отаманів Самокиша та Сакви, відбулася жалобна церемонія та Служба Божа на пам'ять героїв.

«Ми сьогодні відзначаємо пам'ять тих, чиї жертви є фундаментом, на якому, зрештою, відбулася незалежна Україна. Воістину, ці герої перемогли саму смерть», — сказав голова Дніпропетровської обласної організації Української народної партії Анатолій Сокоринський.

Це так, але, на жаль, Крути пересічним дніпропетровцем сприймаються, як можливість для політичних сил позмагатися в мистецтві самопіару.

Значна частина мешканців міста на Дніпрі не знає навіть, де знаходяться «ті Крути». І ще менше дніпропетровців знають, що на Жовтневій площі поховані їх земляки — мешканці тодішнього Катеринослава та Верхньодніпровського повіту…

Але чи треба цьому дивуватися? Візьмемо хоча б Міністерство освіти і науки України «імені Табачника».

Однією з перших «реформ» в освіті стало видалення з підручників історії згадки про бій під Крутами. Їм не треба, щоб молоді покоління виховувались на прикладах героїзму.

Український історик і політолог Олександр Палій влучно зауважив: «Героїзм — це зразки, які формують майбутнє. Кожна спроба (іноді навіть не важливо — успішна чи ні) задає стандарт, на який рівняються цілі покоління, а іноді, як у випадку з Фермопілами (пам'ятаєте, 300 спартанців і царя Леоніда — авт.), цілі тисячоліття. Люди, виховані на героїчному, становлять природну загрозу для клептоманського режиму. Тому з українських підручників і забирають героїв Крут».

Але, не зважаючи на свідому політику антиукраїнського режиму, з кожним роком все більше і більше українців, та дніпропетровців зокрема, відзначають день пам'яті героїв Крут.

Символічно, що на Жовтневу площу прийшло близько 300 людей — переважна більшість яких молодь. Це члени партії «Батьківщина», КУН (Конгрес українських націоналістів), УНП (Українська народна партія) та інших організацій.

«Багато людей не думають про героїв, мало хто знає нашу справжню історію. І голова держави робить все, щоб герої зникли. Тому наше завдання — розповідати іншим про героїчне минуле, тоді і майбутнє буде щасливим», — впевнений Антон з «Молодої Батьківщини».

«Молодь намагаються псувати за допомогою телебачення та глобалізму. Багато хто лише розважаються і не здатні на справжній вчинок, який здійснили хлопці 29 січня 1918 року. Справжній громадянин повинен бути патріотом і шанувати своїх предків», — вторить хлопець — в руках він тримає національний прапор.

«Щоб бути нацією, народ повинні єднати спільне історичне минуле, мова, культура, сьогодення та плани на майбутнє», — продовжує думку місцева мешканка Ірина.

Місцева влада, «як годиться», проігнорувала день вшанування героїв, як і Віктор Янукович, який не поїхав на станцію Крути. Не було гаранта і на Аскольдовій могилі, лише на своєму офіційному сайті Янукович відзначив, що бій під Крутами — урок мужності.

До речі, на місці поховань козаків та стрільців на Жовтневій площі в День Злуки було встановлено і освячено хрест, який за кілька днів було зруйновано невідомими.

Анатолій Сокоринський вже засудив акт вандалізму, підкресливши, що «хрест — неодмінний атрибут на могилі християнина, і тому його знищення є наругою над могилою, тобто злочином, передбаченим ст. 297 КК України».

Ветеран визвольних змагань Марія Засименко-Бонацька додала: «22 січня тут було встановлено та освячено хрест. На ньому були вишиті рушники і лежали квіти. І ось ті, хто ненавидить Україну, вчинили таке велике кощунство. Але ми все одно прийшли сюди покласти квіти і пом'янути всіх, хто загинув за самостійну Україну. Ми не можемо змиритися з тим, як влада байдуже ставиться до того, що нищиться пам'ять про українську історію, про борців, які визволяли Україну від усіх загарбників. А молодь повинна пам'ятати, що вони є нащадками тих, хто боровся за Україну, любив її, хотів бачити її вільною та завжди думав про майбутнє народу».

Але повернемось до сьогодення. Для українців лютий місяць розпочався з подорожчання електроенергії (з 1 лютого на 30% зросли тарифи на електроенергію для населення, яке споживає щомісяця понад 150 кіловат на годину) та 15% збільшення ціни на воду.

Внаслідок збільшення Росією експортного мита на нафту і далі дорожчатиме пальне, що в свою чергу збільшить транспортні видатки на перевезення товарів і харчів, стверджують економісти. Вони прогнозують подорожчання харчів, побутових товарів та обвал курсу гривні.

А за даними Національного форуму профспілок, у 2011 році середні витрати кожної української сім`ї на комунальні послуги зростуть на 1.700 гривень!!!

Отже, як бачимо, з пам'яті наших дітей викорчовують згадки про героїчне минуле — мовчимо, нищать хрести на могилах — ані пари з вуст. Зараз знімають останні штани — і знову мовчимо.

Ліна Костенко наводить наступні слова: «У романі «Записки українського самашедшого» жінка головного героя сказала: «Мужчини моєї нації можуть схопитися за голову, за серце, за кишеню, за матню, але ніколи не вхопляться за зброю».

Хоча згадана книга закінчується оптимістично: нація все ж прокинулась і почала боротися.

Треба боротися, адже права Ліна Костенко: до влади в Україні прийшли оговтілі україноненависники — там зараз одна нечиста сила.

Віталій Непомнящий

Поділитися: