Хто обігріє безпритульних в люті морози?

21 січня 2011 о 12:47 - 1847

Безпритульні, або простіше «бомжі», в наших містах — це вже не дивина, а скоріше норма життя. Переважно ми їх не помічаємо, вірніше не звертаємо жодної уваги. Брудні, хворі, обірвані. Вони як не в смітниках риються, так стоять з протягнутою рукою.

Навіть підходити близько небезпечно. Побутує думка, що бомжі розносять хвороби, педикульоз (воші), серед них багато п'яниць і крадіїв.

І чомусь ми забуваємо, що вони — люди, і до того ж потребують захисту держави та суспільства.

Особливо взимку. Опинившись сам на сам зі стихією, бомжі гинуть. Найбільше безпритульних людей в Україні померли на вулиці від морозу у 2006 році — 789 чоловік. Тоді була одна з найсуровіших зим за останнє десятиріччя. Але офіційні дані не дають повної картини проблеми — скільки насправді безпритульних людей помирає від переохолоджень спеціалісти сказати не беруться. Тому що, наприклад, в Дніпропетровську ніхто не має статистики — скільки у нас безпритульних.

За словами заступника директора міського центру соціальної допомоги Людмили Мать­янової, за рік через притулок для бездомних, що знаходиться на вулиці Свердлова, проходить близько 100 осіб.

«У холодну погоду в районі площі Островського ми роздаємо їм безкоштовні обіди. Приходять поїсти близько 200 осіб в день. Але ж це тільки привокзальні безпритульні, а ще ж є — «Фрунзенський», «Червоний Камінь», «Тополя»… там така ж кількість безпритульних, а як підрахувати загальну кількість я не знаю», — сказала Людмила Матьянова. І зовсім важко собі уявити кількість безпритульних в масштабах країни.

Справді, бомжі живуть окремим життям: соціально-корисні зв'язки порушені, у переважної більшості з них немає документів. У цьому світі вони ніхто і звати їх ніяк.

Все ж, часом, серед життєвої метушні нам доводиться робити вибір — допомогти чи ні.

Я знову кудись поспішав, «пробігав» через Європейську площу і раптом побачив…помирає людина. Зовнішній вигляд чоловіка і його одяг не залишали ілюзій. Він безпритульний. На вигляд років 70, реально ж, напевно, менше — життя на вулиці старить швидше.

Зупились лише дві жінки, визвали швидку, яка їхала більше години. Проблеми «швидких» теж ніде не ділися — констатуємо.

За час, поки чекали швидку, лише декілька людей зупинилися поцікавитись станом безпритульного.

Чому у людей такі черстві серця? — дивується одна з двох жінок, що зупинилися. І я теж думаю, чому ми такими стали?

Все ж, того безпритульного вдалося врятувати, швидка відвезла його в реанімацію16-ої лікарні.

Через деякий час потерпілого перевели в неврологічне відділення; чоловіка звати Олексій Петрович Карташов, він не пам'тає звідки він, лише говорить, що не хоче жити…

У цій же лікарні вже рік знаходиться ще один літній «безхатько». Він інвалід, йому теж немає куди йти. Так би і жив в лікарні, але лікарі вже знайшли для нього місце в одному з будинків для літніх людей.

У Дніпропетровську є єдине місце, де безпритульні можуть переночувати — це вже згаданий притулок на вулиці Свердлова. На жаль, всі жителі притулку знаходяться в одному приміщенні: чоловіки, жінки; інваліди та колишні засуджені. «У нашому місті немає центру реабілітації колишніх засуджених», — погоджуються в центрі соціальної допомоги. До того ж, саме приміщення для безпритульних давно потребує ремонту, але в бюджеті-2011 грошей депутати не виділили, хоча про проблему добре знають.

Але все ж, тут краще, ніж на вулиці. Є душ — тож можна помитися. «В обов'язковому порядку їх годуємо: перше, друге, чай, — говорить Людмила Матьянова. — Психолога у нас немає, тож ми самі проводимо бесіди з безпритульними. Щоб поверталися до нормального життя. Щоправда, мало хто з них дослухається».

Це очевидно, що для осіб, які десятки років знаходяться на вулиці — шанс почати нове життя зводиться до мінімуму. Людина до всього звикає. Але це не значить, що на них треба махнути рукою. Люди повинні допомагати, можна давати їм старий теплий одяг, їжу.

 

До речі

За даними польових досліджень організації «Народна Допомога-Київ» 49 бездомних втратили житло через негаразди в сім'ї, махінації з боку родичів.

У 36.6% опитаних бездом­них сім'я розпалася, а офіційно розлучені — 21% з опитаних.

У трьох випадках з чотирьох сім'я розпалася до втрати житла.

Відзначимо, що безпритульні в процесі розпаду сім'ї відігравали пасивну роль. Так у 45% випадків ініціатором розлучення ставала їх «друга половинка». У 18.2% — родичі.

 

До речі, поділитися досвідом роботи з безпритульними в Україну до міста Лева (Львова), нещодавно приїжджали фахівці із Риму — представники Спільноти Святого Егідія.

В Італії функціонують мережі нічліжок, соціальні готелі, де безхатченки реабілітуються доти, доки не отримають документи, роботу. На це йдуть чималі бюджетні кошти.

Допомагають чоловікам, яких сім'ї вигнали з дому через пиятцтво та скандали. Волонтери фонду намагаються примирити родичів, з бездомними працюють психологи. Працівник спільноти Алессандро Салаконе говорить: «Більшість проблемних чоловіків, з якими попрацювали психологи, повернулися з вулиць у сім'ї».

Досвід італійців свідчить: якщо безпритульному вчасно допомогти, він здатен повернутися до нормального життя.

І взагалі проблема безхатченків — це проблема суспільства. Ступінь гуманності суспільства визначається не за рівнем життя багатих, а за умовами життя найбідніших», — переконаний Алессандро Салаконе.

Багато безпритульних з'являється біля Дніпропетровського залізнодорожнього вокзалу. Працівники центру соціальної допомоги виїжджають туди, намагаються допомогти. «Та багато хто з безхатченків категорично відмовляється йти в нічліжки. Їх більше влаштовує життя на вулиці, де їх підгодовують випадкові перехожі», — сказала Людмила Матьянова.

У той же час священики звертаються до міліції та керівництва вокзалів, щоб вони не проганяли цих людей з вокзалів у люті морози, бо на вулиці вони можуть замерзнути.

До речі, в тій-таки Європі ввечері їздять автобуси — безпритульних везуть в нічліжки. А вдень працюють спеціальні соціальні їдальні, куди можна прийти попоїсти.

«У минулому році до нас потрапили самотні інваліди, декого з них на вулицю викинули шахраї. Ми їх прилаштували в будинки для літніх людей — 6 чоловік у Придніпровськ і ще 8 в районні притулки, — продовжує Людмила Матьянова. — У нічліжках знаходяться і молоді люди, переважно вихідці з глухих сіл, які ще не знайшли собі роботу. Знаходимо їм тимчасові роботи, через своїх знайомих. Це робота на будівництві — прибиральниками працюють, на городах, в парках. Дехто вже знайшов собі житло. Головне, щоб безпритульні не пили горілку, тоді можна спробувати повернутися в соціум», — закінчила Людмила Матьянова.

Небайдужа молодь теж могла б допомогти безхатченкам. От, наприклад, їх львівські однолітки залучають безпритульних до реалізації журнала «Просто неба».

«Просто неба» — це незалежний вуличний журнал, який продають на вулицях Львова бездомні і тимчасово безробітні люди. Вуличні продавці купують журнал по 2 гривні за примірник і продають за визначеною ціною. Усі зароблені гроші йдуть продавцеві у кишеню.

Метою розповсюдження журналу є залучення до соціальної інтеграції людей, що стоять на узбіччі або перебувають у скрутних обставинах. Девізом журналу є: «Працювати — Не Жебракувати».

А представники Спільноти Святого Егідія з Риму запевняють: перший крок допомогти безхатченкам — це зрозуміти, що на вулиці може опинитися кожен, тому потрібно їм співчувати, а не дорікати.

Як резюме наступна історія.

Нам вдалося поспілкуватися з одним з безпритульних. На вигляд чоловікові років 55, доволі міцної статури. На вулицю теж потрапив внаслідок квартирної афери. Довірився другу, заложив квартиру «під спільний бізнес», а друг — «кинув». Вже майже 10 років на вулиці. Ночував у будівельному крані, був сторожем, кочував по країні. Сьогодні спить, де прийдеться. Ми провели з ним деякий час, пройшлися по місту, зайшли на один з міських ринків до одного з його старих знайомих… Знайомий запитав: «Саня, це ти?»

А місто так і продовжує жити — зациклене на собі. Нам немає справи до болю іншого. Аж доки нас самих це не торкнеться?

Віталій Непомнящий

Поділитися: