Чому в Україні був Голод?

03 грудня 2010 о 13:06 - 2383

«Ельцин, заставь хохлов накормить Москву!»

Гасло 90-х років

 

Чергові роковини Голодомору 1932-33 років, які в Україні традиційно відзначають в останню суботу листопада, на Дніпропетровщині залишились без уваги «нової влади».

27 листопада  біля пам'ятника жертвам Голодомору на 9-му км Запорізького шосе співробітники МНС, міліції, чиновники та жителі міста поклали квіти і вшанували хвилиною мовчання пам'ять жертв Голодомору.

Поминальний молебен провів єпископ Дніпропетровський Симеон, представник УПЦ КП (Української православної церкви Київського Патріархату).

У той же час глава Дніпропетровської облдержадміністраціі Олександр Вілкул, голова Дніпропетровської облради Євген Удод, мер Дніпропетровська Іван Куліченко, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іреней УПЦ МП  (Українська православна церква Московського Патріархату) на молебень не прийшли. І це ніщо інакше, як черговий плювок в обличчя нащадків жертв Голодоморів!

Чому слово Голодомор я вживаю у множині? Справа в тому, що Голодомор на Україні був не один, а три.

І для нормальної, моральної влади справа честі зробити так, щоб такі-от трагедії ніколи не повторилися! Для цього треба проводити інформаційну роботу з населенням — відкривати архіви КДБ-СБУ, залучати до дослідницької роботи істориків, журналістів. Врешті-решт проводити уроки пам'яті в українських школах, навіть якщо «міністр Табачник» не рекомендує цього робити.

У Дніпропетровську вже складно знайти людину, яка не чула про голод 32-33 років, але мало хто знає про штучний голод у 20-х роках ХХ ст., який передував голодомору 32-33 років.  

І якщо на загальноукраїнському рівні влада публічно (для виду?) визнає факт Голодомору, як спланований акт авторитарного режиму, то вже «низам» — обласним і міським царькам дозволяється ігнорувати ці дні!

Тільки за офіційними даними більшовицької влади (документи, мемуари, статті в газетах), голод в Україні, нищення селян, інтелігенції, священників, та звичайно, провідних політиків були спланованими актами.

Що це значить? 

Лише те, що злочини сталінського режиму проти української нації є геноцидом.

Про це прямо говорив Рафаель Лемкін, визначний єврейський дослідник, автор концепції геноциду, яка лягла в основу всіх сучасних міжнародних і національних правничих актів!

В українському геноциді Рафаель Лемкін вбачає чотири складові, а саме:

нищення української інтелігенції — мозку нації;

ліквідація Української Православної Автокефальної Церкви — «душі України»;

голодомор українського селянства — зберігача української культури, мови, традицій тощо;

заселення України іноетнічними елементами — для радикальної зміни складу населення.

Почнемо з пограбування селян, яке почалося вже в січні 1918 року.

Як писав Степан Семенюк, колишній політичний референт крайового проводу УПА, Перша світова війна прокотилася тяжким тараном через Україну, фронти переорали снарядами нашу землю. Люди були пограбовані, господарства знищені, але голоду, від якого гинули масово люди, під час війни таки не було! Чому ж тоді виник голод після неї?

«Битви Першої світової війни не відбувалися власне на російських землях, втім із захопленням в Росії влади більшовиками в містах європейської Росії настав голод. У грудні 1917 року Совнарком РСФСР під керівництвом В.Леніна «підрахував», що в Україні є 500.000.000 пудів «надлишків зерна», це біля 750 тисяч тонн». (Ленинский сборник, т. XVIII с.83).

Нас, як і Степана Семенюка, дивує, що більшовики не мали ані орбітальних сателітів, ані Інтернету, однак у Петрограді за тисячу кілометрів від України просвітили наші магазини у кожного господаря, зважили і підрахували наше зерно!

20 грудня 1917 року Ленін призначає Георгія Орджонікідзе надзвичайним комісаром «району Україна»(?!), який в січні і лютому 1918 року їздив до Харкова, Катеринослава (Дніпропетровська), Кіровограда, Одеси, Миколаєва, Херсона, Полтави з продзагонами і керував грабунком тих «лишків зерна» і висилкою їх до Росії.

Товариш комісар мусив добре потрудитися, бо 3 лютого 1918 року Ленін пише йому: «Від душі дякую за енергійні заходи в продовольчій справі. Продовжуйте, ради бога, з усієї сили добувати продовольство, організувати спішно зсипку хліба, щоб встигнути налагодити постачання до бездоріжжя.» (див: В.І.Ленін, твори, т.35, с.267).

Вірних ленінців зовсім не засмучував факт, що зерно вивозиться з території, щой­но проголошеної УНР: «самостійної, ні від кого незалежної, вільної суверенної держави українського народу».

Що характерно, комісар «району Україна» наказав своїм підручним, щоб вони не дозволяли людям робити запасів більше, ніж на два тижні (зокрема у містах Харківської області).

А нині мешканців Дніпропетровщини зовсім  не турбує те, що вони живуть в містах, названих на честь людей, які наших предків голодом заморили — Петровський, Орджонікідзе — та ходять по вулицях Косіора, Карла Маркса, Леніна…

А ось ці дані Степан Семенюк скопіював з відкритих архівних документів Росії.

«Згідно телеграфних повідомлень комісара Харківського залізничного вузла: 19 лютого 1918 року відправлено 2 потяги; 20-го — 2 потяги; 21-го — 2 потяги; 22-го — 7 потягів; 23-го — 3 потяги; 24-го — 3 потяги; 26-го — 2 потяги в складі 75 вагонів; 28-го — 30 вагонів продовольчих вантажів у Московську, 50 вагонів — у Петроградську і 154 вагони — у північні губернії. 1 березня 1918 року до північних губерній відправлено 40 вагонів, до Москви — 23 вагони борошна, вагон круп і вагон консервів», — зазначив Степан Семенюк.

До речі, для реквізиції хліба у селян більшовики Леніна створили спеціальні військові загони переважно із «рабочих и матросов» братньої Росії.

«Перший такий «продзагон» вирушив із Харкова вже 16 грудня 1917 року в район Сумщини. Збройні сутички при реквізиції  виникали в околицях Донбасу і великих промислових міст», — стверджує Степан Семенюк.

Є чисельні свідчення опору предків сучасних дніпропетровців більшовицькій навалі. Дніпропетровці боролися!

Останні оприлюднені дані — це досліди краєзнавця Федора Гапчича, який працював в архівах КДБ-СБУ. Організаційним центром Павлоградського повстання стали села Богданівка й Тернівка. Селяни ставили за мету повалення радянської влади, здобуття свободи, «коли буде забрана вся Україна». Боротьба вишколених загонів ДПУ й міліції з розрізненими, слабо  озброєними селянами тривала протягом 5-6 квітня і завершилась поразкою антирадянського селянського повстання. За участь у повстанні до відповідально­сті було притягнено 210 осіб. 27 повстанців прирекли до вищої міри покарання — розстрілу. Лише 19 заарештованих було звільнено, решта дістали від трьох до десяти років ув'язнення. А за два роки почався один з найбільш трагічних Голодоморів за історію людства.

За словами дослідника Богдана Сливчука, в середині 20-х більшовики навмисно оголосили «українізацію».

«Спровокувавши літературну дискусію, більшовики виявили «антирадянські елементи» та почали їх нищення. Вже у 1928 році більшовики заборонили діяльність УАПЦ, понад 3,5 тисячі священиків були розстріляні і заслані в Сибір. До речі, нищення церковних храмів тривало десятки років. Протягом століття їх було знищено понад 700», — заявив Богдан Сливчук.

У березні 1930 р. репресовано близько 5 тисяч студентів, учителів, лікарів по справі «Спілки визволення України»… У грудні 1934 р. до Харкова звезли майже 300 кобзарів та лірників і всіх розстріляли. В літку 1936 р. більшовики зібрали у Полтаві українських кобзарів (на жаль, кількість їх невідома — авт.), ніби для концерту, але вивели всіх на польову дорогу і розстріляли…

У ті ж таки 30-ті роки було знищено багато українських письменників. Система лишила життя Леся Курбаса, Миколу Куліша, Валерія Підмогильного (наш земляк — авт.), Марка Вороного, Михайла Косоріса та багато інших.

Я вже не говорю про сотні тисяч патріотів України, які поневірялися й гинули в сталінських таборах (починаючи з 20-х років і закінчуючи 91-м роком минулого сторіччя).

У 1946 році більшовики добралися і до УГКЦ (Українська Греко-Католицька церква).

10 квітня 1945 р. НКВС арештувало митрополита Йосифа Сліпого. А вже 10 травня військовий трибунал в Києві виніс йому вирок: 8 років примусових робіт у сибірських таборах. Майже в той же час було заарештовано всю церковну верхівку УГКЦ.   

Інспірований органами держбезпеки Львівський церковний собор 8-10 березня 1946 р. оголосив про скасування Брестської церковної унії 1596 р., «саморозпуск» УГКЦ, її злиття з РПЦ (Російська православна церква). Того ж року закрили 1.685 приходів УГКЦ.

Як стверджував у своїх мемуарах колишній керівник 4-го Управління НКВС-НКДБ СРСР генерал-лейтенант П.Судоплатов, архієрей УГКЦ у Закарпатті Ромжа був таємно знищений чекістами смертельною ін'єкцією у лікарні…

А в 1947 році Україною прокотився новий голод, який, на жаль, недостатньо досліджений.

Отже навіть наведені автором факти доводять, що «совєтська» окупаційна влада штучно нищила українське селянство, інтелігенцію, церкву. А значить, виходячи з концепції Рафаеля Лемкіна, чинила геноцид українського народу.

А нинішня «українська влада» лише продовжує справу своїх попередників.

Ви ще не читали проекти податкового, трудового, житлового кодексів?… Ви там знайдете багато чого цікавого.

І як резюме: чим, як не танцями на кістках, можна пояснити вечірній ефір українських телеканалів 27 листопада? «Інтер» показав концерт групи «Любе», «ICTV» — відверто українофобський фільм «Мы из будущего — 2», «СТБ» — «Танцюють всі», «9 канал» — «Комедійний квартет».

Власники каналів! Вам смішно, що приміром в 32-33 році на Україні гинуло 25 тисяч людей в день? А ще живі свідки тих страшних злочинів.

Віталій Непомнящий

Поділитися: