Будуємо нову країну – для людей: в Кривому Розі чоловіку відрізали вуха

19 листопада 2010 о 14:18 - 1272

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


Тиждень тому, позаминулої суботи, в селі Червоні Поди на Криворіжжі по-звірячому побили місцевого мешканця Андрія Сушка.

«Потерпілий отримав черепно-мозкову травму, струс мозку, перелом двох ребер, відкриті переломи пальців, ніг і рук. До слова, четвертий палець руки зберегти не вдалося, зробили ампутацію біля основи фаланги», – проінформував завідуючий травматологічним відділенням Криворізької лікарні №2.

Кривдник – Борис Мстоян, який не так давно живе в Червоних Подах, зник, і його пошуком займається міліція.

Кореспондент газети «Ліца» спробував реконструювати події того суботнього вечора, зустрівшись з потерпілим.

 

Ми з хлопцями йшли з роботи додому, нас було троє. Дійшли до центральної вулиці села, надворі ще видно було.

Один з хлопців, Володя, був винен «неруським» гроші за курку. Якраз тоді порівнялися з їх подвір'ям. Борис (господар) побачив нас, вискочив з двору і разом зі своїм робітником почали бити Вовчика. Вони його тримали за руки, але той викрутився, зняв з себе куртку і втік.

Я стояв і просто спостерігав, не втручався, лише зауваження зробив, кажу: «Що ж ти робиш?»

Тому й попав під роздачу. Говорять мені: «Вивертай кишені». – «Будь-ласка. Дивись: у мене цигарки, запальничка і все», грошей з собою не було. Тим часом ще один хлопець – Дмитро – теж утік, і я залишився один», – згадує ті страшні події Андрій Сушко.

Бити чоловіка почали біля двору, потім затягнули в двір і били вже там, нібито арматурою.

Дружина потерпілого, Люба, не вірить, що чоловіка били арматурою, жінка впевнена, що Андрія били сокирою: «Як можна бити арматурою, коли чоботи Андрія повністю порубані і повні крові. Вибили зуби, з легенів у лікарні йому викачували рідину, більшість пальців довелося пришивати, а один навіть ампутували! Також пришивали вуха. Пальці трималися лише на сухожиллях».

Минуло не менше години, аж поки односільчанин, Михайло, не побачив побитого і затягнув до себе в двір. Лише тоді Андрій Сушко прийшов в себе.

Дружина потерпілого згадує: «Зранку телефоную начальнику, говорю, що Андрій чогось не повернувся додому. Він його знайшов у Міші. Телефонує: «Приїжджай! Андрія сильно побили».

Місцеві мешканці обурюються побиттям «такого ж, як і вони», простого трудяги. У Червоних Подах про цю подію тільки і говорять.

Сусіди потерпілого обурені, що міліція замість того, щоб розслідувати справу, тероризує… Михайла (чоловіка, що знайшов побитого Андрія Сушка), який, на думку правоохоронців, дав неправдиві свідчення про бійку. Селяни не вірять, що Мстоян опиниться за гратами: «Занесе міліціонерам хабаря і його відпустять».

Хоча слідчий, який веде цю справу, пообіцяв нам, що винні будуть покарані. Справа часу. Цікаво лише одне – справа днів, місяців чи років? Не дарма ж в народі говорять: «Обіцяного три роки чекають».

Звісно, місцевих обурює, що Мстоян – чужинець, приїхав з Арменії (чи з Азербайджану, селяни навіть точно не знають, якої національності людина, яка жила поряд з ними по сусідству) і дозволяє собі знущатися над ними.

Жителі села Червоні Поди говорять, що терпимо ставляться до іммігрантів, але ж всяке терпіння має свою межу.

Напередодні з села виселили одну вірменську сім'ю, яка займалася наркоторгівлею. «Ввечері було страшно пройтися по селу, по вулицях шаталися наркомани, нападали на нас, грабували», – розповідають селяни.

Слухаєш ці розповіді і не можеш зрозуміти, чому селяни такі безпорадні. Невже серед них немає людей, які домогли б громаді самоорганізуватися, навести лад у власному селі? Забезпечити елементарний і зрозумілий порядок. Однаковий як для своїх, так і для іммігрантів.

У Червоних Подах живе вісім сімей іммігрантів. Одну з яких (до слова, вірменську) тут дуже поважають – вже немолоді люди займаються дрібним фермерством, саджають городи, тримають 12 корів. Чесно заробляють на життя, одним словом. Тож навіть на прикладі Червоних Подів можна сказати, що в кожній нації є різні люди.

«А наша молодь переважно працює в місті. Приїжджають в село на вихідні, п'ють горілку та гуляють», – обурюються старожили.

Родичі Бориса Мстояна не перший день сидять в палаті Андрія Сушка. Пропонують гроші на лікування в обмін на те, щоб Сушко не писав заяву в міліцію. Спочатку потерпілому пропонували 2 тисячі гривень, тепер пропонують 5 тисяч – лише б «зам'яти справу».

Один із односельців Сушка – Вадим, говорить: «Я поцікавився у батьків Бориса Мстояна: а скільки вам треба заплатити, щоб вашому сину теж відрубали пальці?»

Зараз на нозі у Андрія Сушка почалася гангрена…

 

А мені згадалася ситуація у місті Марганець 1,5-річної давнини. Бо не дарма говорять, що історія повторюється.

Отже, наприкінці червня 2009 року у Марганці від ножового поранення у серце помер 22-річний міліціонер. Він намагався припинити бійку між українцями і вірменами в одному з місцевих кафе. А смертельного удару йому завдав вірменин на ім'я Самвел.

Відомо, що після того, як сталася бійка, у місті почалися масові безлади, підпали будинків, знищення більше 15 автомобілів іммігрантів.

На другий день після конфлікту я особисто був у Марганці і спілкувався з друзями загиблого міліціонера Бондаренка, місцевими спортсменами, а також з простими мешканцями міста.

У Марганці нам розповіли, що в місті діяла банда згаданого вище Самвела, яка ґвалтувала місцевих дівчат та займалася наркоторгівлею, причому працювала під «кришею» правоохоронних органів. Що цікаво: багато хто з іммігрантів знаходився на території України нелегально.

Тоді конфлікт закінчився арештом Самвела. І навіть деякі наркоточки, як нам повідомили жителі Марганця, міліція закрила, а інші просто перейшли від наркоділків вірменського походження наркоділкам українським. Як кажуть в народі: «Кому війна – а кому мать родна».

Кажуть, вже під час масових заворушень екс-мер Марганця Кузнєцов піднімав тост за перший зароблений (?) мільйон, а його конкурент, нинішній мер Бідняк, задоволено потирав руки, бо знав, що скоро він опиниться в кріслі міського голови Марганця.

Тоді ж у місті активізувалися радикальні організації, зокрема, відверто проросійські козацтва і «Свобода» Олега Тягнибока. Які закликали боротися проти нац­меншин. Багато хто вважає, що таке «вирішення міжнаціональних питань» є звичайною провокацією ворожих Україні сил, які б хотіли загнати всіх неукраїнців в антиукраїнський табір.

 

Лідер Дніпропетровського осередку «Тризуб» Сергій Борисенко (ця організація свого часу створена ОУН, сьогодні входить в Комітет Захисту України – авт.) зараз активно займається вирішенням конфлікту у Червоних Подах, говорить, що у випадку, який стався на Криворіжжі, «треба дивитися не на національність нападника, а на сам факт злочину. І не займатися провокаціями».

Націоналіст наводить слова Провідника ОУН Степана Бандери: «Наше ставлення до неукраїнців побратимське до тих, хто разом з нами бореться за Українську Самостійну Соборну Державу. Толерантне до тих, хто позитивно ставиться до наших змагань за власну державу. І вороже – хто протидіє процесам українського національного відродження і державотворення».

А зі слів історика Ігоря Іванченка, згідно офіційних дослід­жень, за останні роки з України виїхало близько семи мільйонів українців. За цей же час (за неофіційними даними) в'їхало на територію держави також близько семи мільйонів, але вже не українців.

Тому міграція в Україну є дуже небезпечним явищем. На тлі тотального зубожіння українського народу, коли він змушений шукати заробітку і кращої долі на чужині, на місце автохтонів в'їжджає велика кількість чужорідних людей. «На моє глибоке переконання, відбувається спланована політика заміни українського етносу на представників інших національностей і рас, – заявив Ігор Іванченко. – Пануюча олігархічна кліка в Україні намагається реалізувати політику побудови «нової країни», гаслом якої є «Україна без українців». Україна – без України. Ми повертаємось в середину 90-х, коли процвітав рекет і бандитизм».

Абсолютно очевидно, що ті ж самі канали нелегальної міграції чи наркотрафіки створюються і «кришуються» не тими, хто сюди їде незваними, а місцевими корумпованими владоможцями – правоохоронцями і кримінальними авторитетами, які будують «нову країну – для конкретних людей».

І врешті-решт, правий історик, коли говорить: головна проблема не в тих арабах, африканцях, азіатах, і т.п., що приїжджають в Україну і поводять тут себе як господарі. Найбільша проблема в тому, що у нас немає національної держави, в якій таких проблем просто не виникало б.

P.S. Тож виникає питання: українці, росіяни, татари, вірмени… І далі терпітимемо владу олігархів та кримінальних авторитетів? Чи може разом побудуємо українську національну державу, в якій житиметься комфортно всім!

Віталій Непомнящий

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: