Пансіонат для літніх людей – яблуня, яку відрубали від коріння

12 листопада 2010 о 09:59 - 3941

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


В одному з останніх номерів ми писали про те, що журналісти газети «Ліца» на виборах до місцевих органів влади працювали спостерігачами від Незалежної асоціації журналістів. Нашим завданням був моніторинг роботи дільничних комісій безпосередньо в день виборів. Особисто я відповідав за Самарський район, за Придніпровськ, в якому знаходиться Дніпропетровський геріатричний пансіонат, іншими словами – будинок для самотніх людей похилого віку. 

На території пансіонату працювала виборча дільниця №145. У холі пансіонату ми зустріли самотніх стареньких людей, які виявилися непотрібними власним дітям. «Нас тут 650 душ», – сказала 80-річна бабуся.

Насправді, люди в пансіонаті різні: і молоді, і літні. Багато інвалідів, людей без рук і ніг. Є тут і фізично здорові люди, але з психічними вадами розвитку.

Багато чого з побаченого в пансіонаті взяло, що називається, за живе. Найбільше вразив вигляд 80-річної бабусі в інвалідному візочку, яка знаходиться тут 30 років (!!!). І ми вирішили приїхати сюди знову, щоб написати статтю про пансіонат і про життя його мешканців.

У першу чергу ми зустрілися з директором пансіонату Василем Косенко. «Комунальний заклад Дніпропет­ровський геріатричний пансіонат працює вже 31 рік. Основна функція пансіонату – це медико-соціальна допомога людям, які потрапили у важкі умови», – розповів Василь Косенко. За словами директора, в пансіонаті мають право проживати особи, які досягли 18-річного віку, являються інвалідами 1 і 2 групи і які не мають права на пенсію. Це одна категорія людей.

Друга категорія – мешканці пансіонату, які досягли пенсійного віку і які потребують сторонньої допомоги. І в першому, і в другому випадку ці люди не повинні мати родичів, які згідно чинного законодавства повинні їх доглянути.

Третя категорія мешканців – це люди, які мають певні вади розвитку і не зовсім адаптовані у суспільстві та стоять на обліку у лікаря-психіатра. Всі вони мають право жити в пансіонаті безкоштовно.

«Ще у нас мешкають люди, у яких є родичі, але вони, наприклад, їдуть на заробітки в інші країни, а маму чи тата ні на кого залишити. То вони платять пансіонату гроші, абсолютно відшкодовуючи перебування своїх батьків в пансіонаті», – сказав Василь Косенко.

Якраз під час нашого візиту одна жінка-заробітчанка прийшла до Василя Косенка з метою «визначити в пансіонат» свою 84-річну маму. Директор розповів жінці про умови перебування людей в геріатричному пансіонаті. Я звернув увагу на її поведінку. Жінка по черзі вдивлялася в очі то мені, то директору, ніби шукаючи слів підтримки… 

До речі, адміністрація пансіонату ніякого відношення до оформлення людей в пансіонат не має – це функція Головного управління праці та управління соціального захисту населення.

У своїй структурі пансіонат має три відділення. Перше – це геріатричне, в якому проживають чоловіки старші 60 років і жінки старші 55 років (всього 390 людей). 165 мешканців пансіонату знаходяться на обліку у лікаря психіатра. Близько 50-ти чоловік – це інваліди віком від 18-ти до 40 років. У пансіонаті вони становлять окреме поселення, яке між собою називають «молодіжне».

Як сказав нам Василь Косенко, за штатним розкладом в пансіонаті повинні працювати 242 працівника, але на сьогоднішній день працює на 42 людини менше. Середня заробітна плата по пансіонату складає 1.650 гривень.

Тож читач може відзначити, що мізерні доходи зовсім не відповідають умовам праці співробітників закладу.

А «наша влада» не може не розуміти, що такі от «зарплати» можуть спокусити адміністрацію будь-якого закладу шукати інші нетрудові доходи.

Але пансіонат постійно перевіряють правоохоронці і, як сказав облпрокурор Михайло Косюта, порушень у діях адміністрації не виявлено.

І люди, які живуть в пансіонаті, позитивно відзиваються про керівництво і персонал закладу. «Тут чисто, підлогу миють, пил в кімнатах витирають, можна кожен день ходити в душ і харчування нормальне», – говорять мешканці пансіонату.

Багато в кого з жителів вулиці Гаванської (адреса пансіонату) дуже не проста, і навіть трагічна доля. У цьому ми переконалися, поспілкувавшись з ними.

Ольга Петрівна Богун в свої 75 років опинилась не просто на вулиці, а в найсправжнісінькому рабстві!

Її історія така: чоловік був інвалідом, помер, а син загинув на виробництві. І Ольга Петрівна залишилась сама. Вона жила на Тополі-2. Знайшлися люди, які забрали у жінки квартиру, сильно побили (поламали ребра) і вивезли в село працювати на полі. «Полола на полі, допололася до того, що на руці виросла величезна гуля, і тепер рука у мене не згинається», – розповідає жінка.

Коли Ольга Петрівна вже не могла працювати, господарі хотіли її вбити, але від смерті врятував сільський голова, який від селян дізнався про неї… Пройшло 6 років, але Ольга Петрівна і досі без сліз не може згадувати свої митарства.

«А чому Ви не звернетесь в правоохоронні органи?» – запитали ми. «Тому що бандити і тут мене знайдуть, вони з міліцією зв'язані, дайте мені ще трохи пожити…»

Ловлю себе на думці, що така відповідь бабусі зовсім не здивувала. Навпаки, те, що переважна частина правоохоронців так чи інакше пов'язана з кримінальним світом, сьогодні сприймається як закономірність.

Ще одна самотня бабуся потрапила в пансіонат з психіатричної лікарні. Ні, вона абсолютно нормальна. А в психіатричну лікарню її поклала «сестра милосердя», яка доглядала бабусю. «Вона хотіла отримати мій земельний пай», – поділилась з нами старенька.

Але найбільше вразив вигляд людей, які не можуть ходити. Наприклад, Лєна, 25-річна дівчина, яка вже 8 років прикута до інвалідного візочка. У 2003 році вона зі своїм хлопцем вирішили покататися на мотоциклі і потрапили під вантажівку. Хлопець не постраждав, а Лєну з переламаним хребтом повезли в лікарню. Лікарям вдалося врятувати дівчині життя, але не вдалося поставити на ноги. Тепер вона тут.

Петро Драгомірський вже доволі літня людина, який ще з дитинства прикутий до ліжка.
У чоловіка навіть руки деформовані, і він самостійно не може себе обслуговувати. У нього є єдина мрія: щоб йому зробили масаж спини. Повірте, для людини, яка десятки років не може підвестися – це дуже важливо.

В одній з кімнат нас зустріли чотири літніх жінки. На питання, як вам тут живеться, дружно відповіли, що краще всіх.
«От тільки ми нікому не потрібні», – додала одна з них.

Звісно, в пансіонаті живе багато самотніх людей. Але тут багато людей, в яких є батьки, діти та онуки. Чому вони тут?

«Перша проблема – це конфлікт поколінь, батьки і діти не можуть вжитися разом. Але ще частіше до нас потрапляють люди, в яких померли діти, а онуки в силу своєї вікової незрілості та за відсутністю життєвої мудрості вважають, що діду чи бабі буде добре в інтернаті», – розповідає директор пансіонату Василь Косенко.

Друга проблема – це соціальний стан наших громадян. У місті у сім'ї є одно- чи двокімнатна квартира.

Уявіть, є дідусь, бабуся, діти, онуки, і в онуків є маленькі діти – то це вже третє покоління, і вони всі живуть в 2-кімнатній квартирі. Тож волею-неволею стареньких чекає інтернат. Зрозуміти людей, які опинилися в складній ситуації і змушені відправляти батьків в інтернат, можна, але чи можна виправдати?

Часом до пансіонату під'їжджають дуже дорогі авто. Виявляється, у деяких багатих дніпропетровців батьки теж мешкають у пансіонатах. Напевно, діти думають, що батькам у пансіонаті буде краще, ніж вдома…

Якщо чесно, то умови проживання в пансіонаті дуже непогані (в кімнатах зроблено ремонт, там завжди чисто і тепло взимку), персонал до мешканців добре ставиться.

«Але ніщо, навіть найкращі побутові умови не замінять людям родинного тепла», – говорить директор пансіонату.

«Якщо б моя воля, я б вже сьогодні закрив усі пансіонати для стареньких, і батьки жили б в своїх сім'ях. А утримувати їх повинна держава, як в Європі», – додав він.

У пансіонаті популярна легенда про дерево. 70 років дерево росло біля будинку, можливо не найкращого, але свого. Але в один день люди вирішили пересадити дерево. Відірвали від коріння і перенесли в сусідній садок, ще й сказали: тут тобі буде добре.

На вході в пансіонат сидить жінка, яка веде журнал відвідувань. Так от, якщо вірити записам в її журналі, то в пансіонат приїжджають всього лише до 30-ти людей!

Але що цікаво, жителі пансіонату, особливо молодь, намагаються не падати духом. Тут живе Наталя Ніколенко, у неї не згинаються руки у суглобах, але вона навчилась шити і малювати губами! Багато людей з обмеженими можливостями співають та танцюють.

Павло Мише, у якого частково немає ніг, понівечені руки, грає на піаніно і вишиває, а також користується персональним комп'ютером.
За допомогою спеціальних протезів хлопець навчився ходити, і навіть самостійно піднімається по сходах! На виборах до місцевих органів влади Мише був кандидатом в депутати Самарської районної ради від партії «Батьківщина».
До честі хлопця, на виборах він зайняв друге місце. Говорить, що на наступних виборах разом з «Батьківщиною» він неодмінно переможе.

Можна сказати, що всі ці люди-інваліди вже перемогли, бо найважча перемога – це перемога над самим собою.

Що цікаво, в пансіонаті живуть люди, які колись в суспільстві займали високі посади: колишні співробітники СБУ, МВС, секретар комсомолу, працівники колись потужних трестів.
І журналіст. Він нам сказав лише чотири слова: «Це все в минулому».

Ніхто з нас сьогодні не знає, де ми будемо закінчувати свій життєвий шлях, згадуючи минуле.

Згадалася одна стара, як світ, казка.

Жив на світі літній чоловік. Він майже не міг тримати в руках ложку і під час їжі проливав на стіл суп, а на підлогу падали крихти хліба… Син і його дружина з відразою дивилися на нього і стали під час їжі сажати його в куток за пічкою, а їжу подавали в старенькому блюдечку. Одного разу дідусь не втримав в руках блюдечко, і воно розбилось. Тоді йому купили дерев'яну миску. Так і сидів дідусь в куточку, не говорячи нікому ні слова.

А в один день, коли батьки сиділи за столом, в кімнату зайшов їх 4-річний син з шматком дерева в руках. «Що ти хочеш зробити?» – запитав батько. «Дерев'яну годівницю, з неї ви з мамою будете їсти, коли я виросту…»

P.S. Бережіть один одного.

Віталій Непомнящий

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: