Перемога зі сльозами на очах

05 листопада 2010 о 10:49 - 1654

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


Минулого тижня Дніпропетровщина відсвяткувала 67-му річницю визволення від нацистських окупантів. Місто прикрасили бігборди з урочистими поздоровленнями, по телебаченню йшла реклама, зміст якої зводився до закликів переслати гроші на певний рахунок, а для мас лунали чергові промови не забувати безсмертний подвиг.

 

28 жовтня центр міста було перекрито: пройшла військова хода та організовані так звані масові гуляння. Все це відбувалося під патронатом тієї самої партії, яка сама себе голосно називає першою – партією-лідером. Піар-технологи Партії регіонів отримали прекрасний привід за день до місцевих виборів попіаритись на пам'яті загиблих. Хоча насправді всі ці дійства не мають нічого спільного з реальним вирішенням проблем тих одиниць справжніх ветеранів, які доживають свій вік, як правило, не в найкращих умовах. 

Центральну площу міста прикрашали намети Партії регіонів, виставлені по периметру, та зразки сучасної військової техніки, на сцені (яку прикрашав величезний напис: «Партія – лідер») – маловідомі гурти розважали цих самих агітаторів, які безуспішно намагалися зацікавити своїми агітаційними матеріалами випадкових перехожих.

Людей, які вирішили прийти на свято регіоналів, станом на 15:00 було не більше 20-30. Я вже не говорю про ветеранів, особисто я не помітив жодного…

Заради цього всього дійства проїзд центральним проспектом міста було перекрито.

Цікаво, так співпало, що за день до «масових гулянь», влаштованих партією влади, мені довелося поспілкуватися з справжнім ветераном – Василем Максимовичем Кудасовим, який свого часу з боями дійшов до Берліна, гнав нацистів з Будапешту, був поранений, а сьогодні живе в старенькій «сталінці» на дніпропетровській вул. Героїв Сталінграда.

І коли Василь Кудасов чує про чергові урочистості з приводу вшанування ветеранів, на його обличчі з'являється іронічна посмішка, яка говорить сама за себе.

Уявіть, ми сидимо з ветераном в його старенькій квартирі, в якій підлога прогнила, стіни відсиріли від вологи, бо підвал весь час затоплений, і по квартирі гуляє вітер, бо стіна в спальні тріснула і утворились величезні дірки, через які скоро можна буде виходити просто на вулицю. Я не перебільшую, якщо хто не вірить, то може подивитися на власні очі, адреса ветерана є в редакції.

«Ремонт в квартирі останній раз робили в 1980 році. Штукатурили стіни, міняли труби, але знаєте, як тоді все робилося? Ремонт проводили люди, які кожен день були п'яні, така безгосподарність була! Продавали цемент, фарбу і пили горілку, а ремонт так йшов на тяп-ляп, – згадує Василь Кудасов. – Ніхто нічого не контролював, а от під нашою квартирою була котельня, он в тій кімнаті (показує) труба проходила. А потім це все прибрали. Топили ж на вугіллі, і тут в підвалі під моєю кімнатою є пройом, через який завозили вугілля, його треба було закласти цеглою, а вони так залишили. І тепер взимку холодне повітря йде під мою квартиру, і у мене підлога згнила, вночі спиш, а по тобі бігають пацюки!»

У найгіршому стані знаходиться кімната, в якій живе ветеран. Василь Кудасов залишився вдів­цем, дружина його так і недочекалася покращення життя не від старої, не від нової влади, – померла в березні 2010 року.

Зять і онук Василя Кудасова зробили косметичний ремонт, купили нові дошки, зацементували дірки біля опалювальних труб, але на капітальний ремонт грошей у сім'ї немає.

Ремонту ветеран добивається з 1996 року. І в ЖЕК ходив, і в управління «Південмашу», де Василь Кудасов пропрацював багато років, – «ніхто нічого не робить». У 2004 і 2005 роках ветеран приходив в міськвиконком, писав заяви, був на прийомі у заступника міського голови Медведчука. «І теж без позитивних для себе наслідків», – обурюється Василь Кудасов.

Останній раз в цьому році, в переддень 65-ої річниці Перемоги над нацистами, ветеран приходив в управління соцзахисту населення, де записаний в черзі на ремонт квартири 64-м!!!

Був Василь Кудасов на прийомі і в заступника міського голови Крупського, який теж обіцяв посприяти з ремонтом, але, на жаль, слово не стримав.

Схоже на те, що в управлінні соцзахисту так працюють – з нульовою ефективністю. Натомість нова-стара влада заводить мантру про відновлення історичної справедливості.

Я тут пишу і думаю, і що, це те, за що боролися ветерани?

Василь Кудасов говорить, що він росіянин, фронтовик і що нормально ставиться до ветеранів УПА. «Вони з комуністами воювали, а червоноармійців-фронтовиків не чіпали», – говорить він.

До слова, згадалися дві історії, про які писав публіцист Володимир Гонський.

Іван Станжур воював за Україну в Радянській Армії. Пам'ятаєте радянський фільм «Спрага» про бої за Одесу, блокаду німцями міської водокачки і героїзм радянських воїнів при її розблокуванні? Іван Станжур – один з прототипів героя цього фільму. Після страшного поранення в тому бою він залишився без ока, партизанив на Чернігівщині.

На запитання щодо його ставлення до ОУН і УПА відповів, що звичайний радянський воїн, захисник Вітчизни, а не імперії  Сталіна, має ставитись до повстанців з великою пошаною.

Років 6 тому влада навіть не відреагувала на клопотання про присвоєння йому «Героя України». Він говорив, що для «списочної» влади вони, ветерани, стали вже непотрібні навіть для показухи… Ні радянські, ні упівські…

В Солонянському районі живе 90-річна Надія Петренчук, яка боролася за Україну в УПА.
«У мене ворота в дворі дерев'яні, похилилися, і пенсія мізерна, щоб відремонтувати», – обурюється жінка. А недалеко від її будинку живуть представники однієї з привілейованих нацменшин, які побудували собі шикарні будинки. «Тепер говорять, це наша земля. То беріть лопату і робіть на цій землі! – говорить старенька. – Тільки красти вміють. Не за таку Україну ми боролися».

А ось яку трагічно-красиву історію розказав колись ветеран УПА, багаторічний в`язень ГУЛАГу Никифор Романишин.

…Апогей облави залишив їх усього удвох: його і ройового Орлика. Орлик був десь із Полтавщини, його справжнього імені ніхто не знав. Втім, як і всіх інших.

Вони вирішили прорватися. Першим у довгий і вузький коридор будинку вибіг Орлик. Никифор прикривав. Але в цю ж мить назустріч Орлику вибіг якийсь солдатик зі словами: «Здавайся, бандит!», з колоритним полтавським акцентом.

Якийсь час земляки, Орлик і солдатик, стояли, направивши один на одного свої автомати. Щось говорили. Никифор розчув тільки фразу Орлика: «Та наших батьків вони голодом заморили! А ти за них воюєш і своїх же вбиваєш!» У цю мить позаду солдатика у дверях коридору з'явився командир-енкаведист з лютими матюками до свого підлеглого: «Стреляй, хахол, а то сейчас обоих прострочу!»

Після паузи Орлик повернув цівку зброї на себе і викрикнув свої останні слова: «Живи! Люби Україну!» Після Орликового пострілу у власне серце кілька секунд панувала тиша. І раптом солдатик розвертається і випускає всю обойму свого автомата в офіцера та інших енкаведистів. Забирає автомат в уже мертвого Орлика, прикріплює до свого чола його тризуб і йде до лісу. Подальша доля цього радянського солдата-полтавця невідома. А Никифор воював аж до 1955 року.

Останній приклад дуже схожий на наше сьогодення. Абсолютно очевидно українців хочуть зіштовхнути, налаштувати одну частину України на іншу. Влада добре знає відому ще з часів Древнього Риму істину: розділяй і володарюй.

Василь Кудасов говорить, що в минулі роки отримував хоча б поздоровлення зі святами у вигляді листівок, а в цьому році на день Перемоги вже навіть поздоровити забули…

Справді, владі ветерани потрібні лише для показухи, особливо перед виборами, правда, Олександре Юрійовичу?

Нагадаємо, що до цього року датою визволення Дніпропетровська вважалося 26 жовтня. Але ж є політична доцільність, яка вимагає перенести святкування пам'ятної дати поближче до дня виборів – на 28 жовтня.

«Звісно, для того, щоб влаштувати гуляння в центрі міста та ще й під партійними кольорами, які нічого спільного з визволенням України не мають, розуму багато не треба», – говорять ветерани.

Значно важче навести лад в економіці країни, забезпечити нормальною роботою працездатних людей (а не населення, як ви нас називаєте), а ветеранам хоча б мінімально допомогти. Важче!

Василь Кудасов, який має нагороди за бойові заслуги, за працю, говорить, що йому не треба анонсованих владою подарунків – машини чи квартири. «Мені лише б ремонт допомогли зробити, от тільки чи дочекаюся?..»

Вiталiй Непомнящий

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: