НАМ ПОТРІБНЕ ДОСТУПНЕ ЖИТЛО! Нам потрібне достойне життя в достойній країні!

22 жовтня 2010 о 12:35 - 1419

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


У 2004 році, відразу після помаранчевої революції, могло здатися, що «беспрєдєл» середи­ни бандитських 90-х назавжди залишився в минулому. Як і тотальний контроль олігархічних кланів в державі, здійснюваний за допомогою півмільйонної армії МВС, яка на початку нинішнього сторіччя була надійним оплотом режиму Кучми.

Ілюзії, що до влади прийшов нормальний президент, який будуватиме демократичну країну, де можливості будуть рівні для всіх, а чиновники стануть справжніми друзями народу, мали не тільки прості люди, але і так званий середній клас, який власне і був основою Майдану-2004.

Але час минав, і ілюзії танули.

Дніпропетровський підприємець Єгор Дідик розповідав, що влітку 2005 року він був на зустрічі з президентом Ющенком, де почув: тримайтесь, хлопці, вам там в Дніпропетровську важко буде. «Я ще подумав, чому нам триматися, адже ми перемогли на виборах?» – додав Дідик.

Діти старої партноменклатурної школи залишилися в своїх кріслах. Президент не наважився провести люстрацію, як це зробили країни колишнього Варшавського Договору на початку 90-х років. І вже в 2006-2007 роках все повернулося «на круги своя». Гасло Ющенка: «Бандитам тюрми!» залишилось на папері, як пам'ять нереалізованих можливостей. Корумповані чиновники вже сміло говорили: революції закінчились, прийшла стабільність.
А неформально говорилось так: при новій владі ми теж потрібні, і всі «питання» знову вирішу­ються через нас. Середній бізнес, який наївно повірив у можливість жити в країні без корупції, в чергове був змушений грати за правилами, встановленими можновладцями. І за цими правилами середньому і малому бізнесу відводиться роль дійної корови.

 

Iван Перегінець в 2007 році був генеральним директором «МСК Україна-Канада». Фірма Перегінця реалізовувала будівельні проекти «Золоті Ключі» та «Олімпік-2». Тоді він і познайомився з директором державного підприємства «Придніпровський експертно-технічний центр» Євгеном Худолєєм.

«Чиновник поцікавився труднощами при реалізації наших проектів, і дуже в м'якому, але самовпевненому тоні заявив про можливість монопольно, як «позитивно», так і «негативно» для нашої компанії, «впливати на ситуацію» при видачі рішень щодо технічного стану інженерних мереж і під час здачі будинків  в експлуатацію», – згадує Іван Перегінець.

За його словами, його вже тоді здивувало, що чиновник дуже добре був обізнаний з архітектурно-технічними параметрами об'єктів «Золоті Ключі» та «Олімпік-2». Худолєй нахвалявся: «У мене в МВС все схвалено. Хочете спокійно закінчити будівництво? Допоможіть покращити мої житлові умови…» І директор державного підприємства «Придніпровський експертно-технічний центр», з окладом, який навряд чи перевищує 500 доларів, виступив замовником будиночка вартістю (по прайсу компанії) 227 тис. доларів!!! Звернувшись до простої математики, ми можемо підрахувати, якщо б Євген Худолєй жив на зарплату в $500, йому знадобилося б заощаджувати 38 років на будівництво такого будинку, при цьому зовсім не витрачаючись на харчування, одяг та інші потреби. 

Мабуть, саме тому Євген Худолєй почав вимагати у «МСК Україна-Канада» «невеликий дисконт» на суму 27 тис. доларів. До того ж, Худолєй запропонував сплатити на розрахунковий рахунок компанії половину вартості будівництва, а іншу частину вартості обіцяв відпрацювати в якості позитивного супроводу здачі «Олімпік-2», а також інших проектів компанії упродовж тривалого періоду.

Іван Перегінець тоді відмовився від пропозиції чиновника, але запитав: «А чого так дорого коштують ваші послуги?»

«Мої послуги коштують значно менше загальноприйнятих відкатів», – відповів чиновник.

Тож можна вважати, що цей випадок – то лише один приклад з «діяльності» директора держпідприємства «Придніпровський експертно-технічний центр» Є.Ю. Худолєя і що таких випадків з другими компаніями і людьми немало?!

Згодом, керівництвом «МСК Україна-Канада» було вирішено побудувати будинок для Худалєя, а внутрішні роботи провести за окремими домовленостями.

 

Але в червні 2007 року відбулася зміна керівництва «МСК Україна-Канада», і зведення будинку не почалося. Тож можна зрозуміти і обурення чиновника, що він заплатив гроші, а обіцяний будинок не зводиться. Звісно, громадянин Худолєй мав підстави вимагати від керівництва компанії побудувати йому будинок.

Але, як розповів нам Іван Перегінець, сьогодні претензії виставляють лише колишньому керівнику, через якого гроші не проходили. У квітні 2009 року Худолєй і Перегінець зустрілися і останній заплатив чиновнику 237 тисяч гривень – таким чином сторони, за словами Перегінця, вирішили конфлікт.

Іван Перегінець говорить, що не зобов'язаний був повертати гроші, бо з ним домовлялися про виконання внутрішніх робіт в будинку і свої зобов'язання він готовий виконати. Але, заплативши гроші під тиском, він ще і дізнався, що проти нього хочуть порушити кримінальну справу. Худолєй написав заяву в міліцію та подав позов особисто на Перегінця в Дніпропетровський районний суд. Тепер сліпа Феміда повинна вирішити спірне питання. Хотілося б сподіватися на те, що вона виявиться справді безпристрасною і чесною.

 

Але головне питання навіть не в конфлікті двох сторін, а в тих умовах, за яких доводиться жити і працювати підприємцям. Корупція стала нормою життя в нашому місті, в нашій країні, ми дихаємо корупцією, – нею просякнуте повітря.

Дніпропетровський перевіз­ник Дмитро Шикаловський нещодавно сказав: «Мені зовсім не шкода наших чиновників, які говорять, що ви ж знаєте, як важко сьогодні жити, у нас такі маленькі зарплати, ми змушені брати хабарі. Ми ніколи б на це не пішли, але ж заради діток доводиться. Я тоді запитую у них: а коли ви йшли працювати на державну службу, ви чогось іншого очікували?»

Якщо згадувати помаранчеву революцію, то треба відзначити, що рушійною силою її була національно свідома молодь, яка сподівалася, що нова влада долучиться до будівництва доступного житла. «Від того, чи є у молодих сімей власне житло, безпосередньо залежить і народ­жуваність», – впевнений президент Національної академії наук України, академік Олексій Оніпко.

Молоді сім'ї, з якими нам вдалося поспілкуватися, вторять академіку: щоб народжувати дітей, перше, що треба мати, це – власне житло.

«Доступне Житло» – це новий проект Івана Перегінця.

«Що значить доступне житло? Якщо держава підключить інженерні мережі і безкоштовно передасть громадянам земельні ділянки, то продаж готового житла за 5 тисяч гривень за м кв. – це цілком реальні речі, з 15-20% рентабельністю будівельних компаній», – запевняє Іван Перегінець.

До речі, чи знаєте ви, що згідно законодавства кожен громадянин України має право на отримання безкоштовної земельної ділянки для будівництва власного житла? А також – на земельну ділянку для ведення садівництва, дачного господарства та сіножаття.

Іван Перегінець неодноразово спілкувався з канадськими бізнесменами, які відзначають соціальну спрямованість українського законодавства. Інше питання, чи багато ми знаємо людей, які на практиці безкоштовно отримали землю?

«Сьогодні кожна людина бореться зі своїми проблемами самотужки, але уявімо ситуацію, коли б на Дніпропетровщині з'явилася громадська організація, яка б мала своїх юристів і яка б займалася відведенням земельних ділянок для громадян. Тоді б власні будинки мало значно більше людей», – переконаний Перегінець.

До слова, за даними поінформованого джерела, значна частина мешканців престижного району «Золоті Ключі» – це дніпропетровські чиновники, які вже вирішили свої житлові проблеми. А який вихід для простої людини?

«Треба, щоб держава допомогла своєму громадянину. Як? Варіантів багато. Наприклад, держава може надати безвідсот­ковий кредит. Отримавши необхідні гроші, люди простимулюють будівництво нового житла», – переконаний Перегінець.

Як приклад, підприємець наводить Японію: там відразу після Другої світової війни людям почали надавати безвідсоткові кредити. Там вони і зараз надаються. Чому так робиться? Держава говорить: ми дали тобі можливість купити житло, але ти маєш це все відробити. Твоя праця за той період, в який ти є працездатним, повинна дати три-чотири таких квартири у вигляді ВВП (валовий внутрішній продукт) Японії.

Україні потрібно 20 млн м кв. нового житла на рік, натомість в минулому році було побудовано лише 3,5 млн м кв. житла – ви уявляєте, який дефіцит житла існує?

Таким чином, що ми маємо? Нового доступного житла немає, а люди, які раніше скупили велику кількість житла, знижувати ціни на ринку не збираються.

Іван Перегінець говорить, що сьогодні майже кожен товар людина може купити: продукти харчування, одяг, навіть авто. Хочеш «Мерседес», маєш гроші – купуєш, не маєш грошей – купуєш «Таврію», але нову.
Що не можна сказати про найпотрібніше після їжі – про житло. Просто немає пропозицій доступного нового житла!

І якраз такі компанії, як «Доступне Житло», вже сьогодні готові зайняти цю необхідну нам з вами нішу на ринку. Вони готові будувати відносно недороге, і справді доступне житло, вартістю від 25 тис. доларів за квартиру.

Проблемами доступного житла переймається багато світлих голів нашої країни – серед них президент НАН України академік О. Оніпко, ректор Придніпровської Будівельної академії В. Большаков, проректор з наукової діяльності М. Савицький.

Серед іншого пропонується, нарешті, здійснити одне з гасел помаранчевої революції: багаті поділяться з бідними.

«В Україні близько 1 млрд 50 млн житлового фонду, якщо з них приблизно 5 відсотків будуть надлишковими, то це 50 мільйонів. Помножте їх на 10 гривень (пропонована ставка податку на розкіш, коли у людина у власності більше 100 м кв. житлової площі у місті, і більше 200 м кв. в селі, – 10 гривень за кожен «лишній» квадрат – авт.), отримаємо півмільярда гривень – і це достатньо велика сума, яку можна направити на будівництво житла для людей, які його не мають. Це було б справедливо», – переконаний Перегінець.

«У 2005 році ми познайомилися з паном Неджмі Бельміном – це турецький бізнесмен, будівельник, який прославився у себе на батьківщині тим, що за рік збудував 400 квартир під ключ для постраждалих від землетрусу. І він виступив підрядником на проекті «Олімпік-2».
А його товариш – міністр кабінету міністрів Турції Кюршат Тюзмен вже в 2006 році прилітав особисто в Дніпропетровськ, закладував перший бетон в об'єкт «Олімпік-2». Під час особистої зустрічі Кюршат Тюзмен розповідав, яким чином в Турції вирішувалась проблема доступного житла. Свого часу турки ввели додатковий податок на виїзд за кордон: маєш гроші, щоб поїхати за межі Турції? – заплати 100 доларів в фонд держбюджету, а держава направляла кошти ці на будівництво доступного житла.

Ми вивчили і досвід канадських будівельних корпорацій, ще в 1998 році я там навчався. І ми готові його впроваджувати…»

Середній бізнес готовий працювати на державу, але є дві великі проблеми, які стримують бізнесменів, – це всепроникна корупція і відсутність політичної стабільності.

Так, в одному з останніх звітів Freedom House, Україна традиційно отримала найгірші оцінки за боротьбу з хабарництвом. Підтвердженням цього висновку є дані дослідження іншої міжнародної інституції  – Transparency International.
У минулому році наша держава опустилася за рівнем корумпованості на 134-те місце зі 180 країн, склавши компанію Нікарагуа, Пакистану та Коморським островам.

А щодо політики, бізнесмени говорять, що неможливо працювати в країні, де шукають ворогів серед політичних опонентів. Бізнес, як і країна, чекає стабільності і об'єднання здорових політичних сил (чого, нажаль, не відбулося в 2009 році), здатних працювати на країну спільно.

Хоча, зрозуміло, при нинішньому президенті це неможливо, як власне і при попередньому.

Петро Школенко

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: