Дніпропетровськ – знову у виборчих перегонах, от тільки толку для народу?..

08 жовтня 2010 о 09:56 - 1402

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


Місцеві вибори-2010 в Україні обіцяють бути у багатьох аспектах особливими. По-перше, вони не будуть обтяжені паралельними парламентськими виборами плюс відбуватимуться в період політичного часу відразу за зміною центральної влади в країні; по-друге, за змінами у виборчому законодавстві кандидати в мери міст мають право висуватися тільки від політичних партій; по-третє, вочевидь, ми матимемо справу з консолідованим адміністративним ресурсом. Ці нові обставини ВЖЕ призводять до багатьох нюансів і навіть технологій. Тож цієї осені ми вперше матимемо вибір моделі розвитку української політичної системи: або у нас демократія і виборчий процес залишаються конкурентними, або у нас буде швидко формуватися українська модель керованої демократії.

 

Характеризуючи сучасну ситуацію в Україні, так і хочеться виголосити: «Єдиновладдя – це не демократія!» Тим не менш, чим далі, тим міцніше Партія регіонів прибирає до рук важелі впливу, встановлюючи контроль над усіма структурами та органами влади, створюючи струнку та слухняну вертикаль на чолі з Президентом. При цьому з нахабством, якому можна лише дивуватися, на експорт подає це все, як кращі зразки світової демократії. Пам'ятається, що керівництво тоталітарного СРСР теж запевняло світ у своїй демократичності.

«Спеціально» для виборів мерів міст ПР підготувала цікаву технологію: підминати під себе діючих міських голів. Ми встигли побачити це в багатьох східно­українських та центральноукраїнських областях. На жаль, і Дніпропетровська не стала виключенням. Напевно, вже всім відомо те, що в мери Іван Куліченко іде як кандидат від Партії регіонів.

Зрозуміло, що рішення Івана Куліченка два місяці тому вступити до ПР було його власним рішенням, але не зовсім добровільним: певний тиск можна (за наявності бажання) помітити. Коли від людини вимагають певного кроку, її специфічним чином мотивують. Спостерігаємо цікаву динаміку: до того, як Іван Куліченко отримав партійний білет Партії регіонів, його політика управління містом жорстко критикувалася у засобах масової інформації, підконтрольних цій політичній силі. Як тільки Куліченко зробив те, що мав зробити, все налагодилось: вже бачимо спільні фотографії з О. Вілкулом, губернатором області, та й відгуки про діяльність Куліченка діаметрально змінили емоційну спрямованість. Навряд чи це випадковість. Скоріше закономірність. А вибору в нього, відверто кажучи, і не було, якщо він і далі хоче залишатися на чолі міста-мілліонника з бюджетом у розмірі
понад 2 млрд грн. (як свідчать експерти, тіньовий бюджет Дніпропетровська, як мінімум, в рази вищий).

З іншого боку, останнім часом Партія регіонів активно проводить зачистку власних кадрів по владних структурах різних рівнів. Мета такої селекції проста – сформувати свою більшість і у своїх лавах забезпечити абсолютну лояльність. Цей процес відбувається по всій Україні. На Дніпропетровщині це мало своє вираження, коли зняли з посади керівника обл­організації ПР Олега Царьова. За Царьовим вслід полетіли голови його друзів, а за ними – голови друзів його друзів. Таким чином, росте невдоволення у царині самої ПР. Відомо багато випадків, коли старіші члени Партії регіонів, які у 2007-2010 рр. були в опозиції, зараз кажуть: як же так, ми тут на барикадах були, а зараз нас відштовхують як непотрібних?

Це є демонстрація кризи всередині Партії Президента, а треба сказати, так завжди і відбувається із структурами, які намагаються монополізувати владу. Якщо звужується поле зовнішньої демократії, зовнішньої конкуренції, неминуче починається конкуренція всередині оцієї монопольно керуючої політичної сили – єдиної партії.

В таких умовах деякі спеціалісти прогнозують ренесанс опозиційних сил, а інші, все ж таки, впевнені у перемозі на місцевих виборах біло-блакитних і тих, хто їх підтримує. Так чи інакше, ці вибори – тест для опозиції та демократії. Чи зміниться електоральна карта України, не будемо загадувати заздалегідь.
Але одне зрозуміло вже сьогодні – система, за якої Україною керують потужні бізнесові сили, не зміниться. Якщо навіть на місце відомих політичних партій, які ще раз доведуть свою нежиттєздатність, прийдуть нові актори (згадаємо «Сильну Україну» Сергія Тігіпка, «Фронт змін» Арсенія Яценюка, «Нову політику» Азарова та інші), може відбутися лише мімікрія влади. Чи стане від цього легше народу – питання риторичне.

На цьому фоні місцеві вибори стануть ареною для зіткнення опозиції та чинної влади. Але не в Дніпропетровську. У нас зовсім інша ситуація. Фактично, на наших очах розгортається боротьба споріднених олігархічних кланів. Таким чином, всі кандидати не є самостійними, це скоріше – політичні маріонетки в руках могутніх володарів фінансових холдингів, які мріють створити для своїх підприємств найсприятливіший економічний клімат.

 

То ж «ху із ху»? Оглянемо головних кандидатів.

Які б перепони не чинила влада, вибір залишається за громадянами: за яку владу проголосують – таку і матимуть. Тому саме час розібратися, що з себе представляє кожен кандидат. І, як говорить мій товариш, забути дорогу на дільниці, принаймні в східних та південних регіонах країни. Де адмінресурс партії влади тотальний.

 

Представник влади – Іван Іванович Куліченко. Діючий мер. Медіа-ресурс: муніципальні 34-й канал і газета «Наше місто», опосередковано – 51-й канал, канал ІРТ і газета «Горожанин».

За освітою – інженер. Кар'єру чиновника почав в управлінні капітального будівництва Дніпропетровського облвиконкому.

У 1990 році піднявся до рівня заступника голови планової комісії Дніпропетровського міськвиконкому. З 1994 року – перший заступник міського голови.

У 1999 році тогочасний градоначальник Микола Швець зайняв посаду губернатора області, – його багаторічний заступник Куліченко став в.о. міського голови, а вже в 2000 році повноцінним головою. У 2002 і 2006 році Іван Куліченко з легкістю перемагав на місцевих виборах. Таким чином, Іван Куліченко вже більше десяти років являється беззмінним господарем міста.

Віце-президент Асоціації міст України, голова Дніпропетровського регіонального відділення Асоціації міст України. Багато років Івану Куліченку вдавалося залишатися рівновіддаленим від фінансово-промислових та політичних сил. Місцеві олігархи виявляли лояльність до міського голови за «невтручання у справи бізнесу», політичні сили були задоволені рівним ставленням. Поговорюють, що мер майже геніально організовував політичний діалог між політичними силами та закулісними (передусім економічними) групами тиску на договірній основі.

За словами поінформованого джерела в правоохоронних органах, Іван Куліченко підтримує близькі стосунки з співвласником групи «Приват». Намагається їх не псувати і з іншим дніпропетровським олігархом – Віктором Пінчуком.

Тим більше його новоспечений перший заступник Ігор Циркін вважається креатурою Вадима Єрмолаєва, Валерія Шамотія та Якова Константиновського. Останній свого часу очолював власну службу безпеки Віктора Пінчука. Тож тепер Віктор Пінчук може спати спокійно, його інтересами не знехтують?

Сам же Куліченко в серпні 2010 року отримав членський квиток провладної Партії регіонів, а наприкінці вересня регіонали висунули Івана Івановича кандидатом в мери. Незважаючи на те, що у політичних колах його позиціонували як симпатика БЮТ, Іван Куліченко, під впливом переконливих аргументів, свій вибір зробив – це Партія регіонів.

Варто відзначити, що в орбіту впливу ПР Іван Куліченко потрапив ще в 2006 році, коли виграв вибори мера, але отримав непідконтрольну йому міську раду. Велика кількість політичних сил, які підтримували Івана Івановича на місцевих виборах, в міськраду не потрапили (соціалісти, зелені, «Реформи і порядок», «Пора») натомість була створена більшість на основі Партії регіонів і «Громади». Яка і без мера могла вирішувати свої питання – ділити міську землю та бюджетні кошти.

За час останньої каденції головним досягненням Івана Куліченка оглядачі вважають його політику невтручання у справи бізнесу, що на їх думку сприяло встановленню сприятливого інвестиційного клімату.

Найбільше розчарування: Дніпропетровськ залишився без Євро-2012. Також можна сказати, про елементарну неготовність міста до сильної спеки та лівнів цього літа. А також згадати стан міського транспорту та доріг.

 

Розглянемо і постать Ігоря Циркіна – який довгий час позиціонував себе як непримиримий противник міського голови і вважався альтернативою міському голові, нещадно критикуючи останнього.

За професією він зубний технік. На політичному горизонті з'явився в 2006 році, ставши депутатом міськради від Партії регіонів.

Політичні оглядачі пов'язують його стрімку кар'єру з вдалим одруженням на доньці потужного бізнесмена, одного з лідерів місцевої єврейської громади, Вадима Єрмолаєва, власника корпорації «Алеф». З корпорацією Ігора Марковича і до сьогодні пов'язує плідна діяльність.

У 2008 році Циркін обійняв посаду керівника фонду соціальних програм «Наш дом – Днепропетровск». Всі без виключення політологи, з яким ми консультувалися, пов'язують фонд соціальних програм «Наш дом – Днепропетровск» з вищезгаданими Єрмолаєвим, Шамотієм та Константиновським.

Розкручувати «Наш дом – Днепропетровск» взялася команда київських політтехнологів на чолі з епатажним Костьом Бондаренком. Медіа-пул, працюючий на підтримку, складається з газети «Левый Берег», інформагентства «Новый мост» та 11 телеканала. За даними київських політологів, весь проект коштував багатим спонсорам Циркіна не менше 18 млн. доларів. І їх Циркіну прийдеться повертати спонсорам?

«Фонд соціальних програм «Наш дом – Днепропетровск» працює по декільком напрямкам. Основний – програма «Пульс Города». За словами керівників фонду, ціль її – допомога медичним закладам шляхом придбання медичного обладнання. З роботою даної програми пов'язаний серйозний скандал: майже все медичне обладнання, подароване депутатом Ігорем Циркіним від імені благодійного фонду «Наш дом – Днепропетровск», придбане за кошти міського бюджету. Саме на магнітно-інфрачервоний терапевтичний апарат, пафосно подарований від імені фонду, бюджетна комісія міськради виділила в жовтні 2009-го понад чотири тисячі гривень. А аквадистилятор, подарований другій дитячий лікарні, коштує на тисячу триста гривень менше, ніж у заяві.

У бюджетній комісії міськради поведінку Ігоря Циркіна пояснити не можуть, раніше говорили: депутат має право дарувати лікарням апаратуру, але від імені міськради. Тепер, коли Циркін знову отримав партійний квиток Партії регіонів, згадувати стару історію в міськраді не хочуть.

Зате багато дніпропетровців пам'ятає і про дивні пожежі в стареньких житлових будинках в центрі Дніпропетровська, які передували грандіозним забудовам корпорації «Алеф».

Нагадаємо, що в лютому 2010 року Ігор Циркін вийшов з лав Партії регіонів, а в серпні цього року повернувся… Тому що послідовний?

 

Представник місцевого бізнесу – Загід Геннадійович Краснов. До зміни прізвища – Загіддін Габбібулаєвич Габбібулаєв; лезгін. Народився і ріс в російському селищі Беліджи. У Дніпропетровську закінчив інженерно-будівельний інститут.

Краснов контролює Дніпропетровський стрілочний завод, значний сегмент ринку внутрішньоміських автоперевезень, мережу парковок і ресторанів («Мимино», «Сан-Тропе»), а також є засновником низки комерційних структур: ЗАО «Тако», ООО «Зенит», «Отег», «Леки», «Пико», «Элли», «Арка». Всі прибуткові об'єкти зареєстровані на брата.

Чим міг запам'ятатися Краснов громадянам? Окрім дуже масованої політичної реклами під лозунгом «Піднімемо Дніпропетровськ разом!» скрізь де можливо: на телебаченні, на бігбордах, у пресі, в радіо-ефірах, і навіть на урнах, та маршрутках! (знову так як і Партія регіонів), Краснов відомий безліччю соціальних проектів: встановленням дитячих майданчиків, ремонтом доріг та під'їздів, реалізацією молодіжних та студентських ініціатив та програм, проведенням різноманітних спортивних заходів, ремонтом шкіл та дитячих садків, прибиранням стихійних звалищ, проведенням безкоштовних юридичних консультацій, оснащенням лікарень новим обладнанням та інше.

Не доречно замовчувати про дані проекти, тим більше, що кожен може побачити підтвердження про зроблене на власні очі. Інша річ, що не всі об'єкти, які «Громадська сила» (ГС) виставляє як такі, що відремонтувала за власний рахунок, є такими насправді. Часто ті ж під'їзди або дороги були відремонтовані за державні кошти (дзеркально схоже на тактику Ігоря Циркіна) або зусиллями ЖЕКів. Подейкують, для виконання тих чи інших робіт використовувався трудовий ресурс безплатної робочої сили – хуліганів-15-суточників. А якщо, наприклад, співвіднести вартість фарби для під'їздів (або затрати на будь-яку «соціальну ініціативу» ГС) й оренди рекламних бігбордів, аналіз свідчить жодним чином не на користь «благодійності» Краснова. Використовуючи рейдерські атаки на ринки та фірми, збираючи «чорну дань» з власників маршрутних таксі, вичавлюючи гроші з міських паркувальних зон, свого часу він захопив значну частину майна міста та контроль над міською радою. За даними одного з інформагентств, свою громадську силу Краснов фінансував за рахунок вирішення земельних питань.

З приходом біло-блакитної влади місце Краснова займають інші діячі, а він виступає як формальна опозиція до чинного мера.

А декілька днів тому у Краснова виникли проблеми з перереєстрацією партії, яка раніше мала назву «Соціально-демократичний союз». Приводом для подання подібної заяви стали виявлені юристами порушення при перереєстрації «Соціально-демократичного союзу» у партію «Громадська сила» на обласному та міському рівнях. Участь конкурента Івана Куліченка на виборах опинилася під загрозою.

Тоді дружнє плече Краснову підставила партія Ющенка-Наливайченка «Наша Україна». Ввечері 29 вересня на своїй партконференції «нашоукраїнці» висунули Краснова кандидатом на посаду міського голови Дніпропетровська.

І це при тому, що до переформування влади в міській раді Дніпропетровська він був координатором більшості депутатів, яка включала фракцію Партію регіонів!

 

Представник інтелектуальної еліти – Святослав Олійник (партія «Україна Майбутнього»).

Святослав Олійник – корінний дніпропетровець. У 1998 році закінчив юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Сьогодні він є нардепом з БЮТ, головою підкомітету з питань парламентського контролю за виконанням прав людини в діяльності правоохоронних органів.

Центральною ідеєю його політичного проекту є гуманізм, віра в людину. Складається враження, що в дніпропетровському політичному просторі існує партія, яка декларує прогресивність, модерність і відрізняється свіжістю ідей. По словам її керівників, «Україна Майбутнього» (УМ) орієнтована на покоління третього тисячоліття – активну молодь, свідому частину суспільства.

Проект УМ – цікавий. От тільки у «майбутнього» – молодого покоління – залишається до Олійника кілька непростих запитань: чи можливо забезпечити права людини, коли незабезпеченими залишаються права народу та держави? І як бути з національною безпекою України, коли флот держави, яка не приховує свого ставлення до України як до території своїх геополітичних інтересів, не без допомоги Олійника залишиться в Україні до 2042 року?

 

Представник «реформаторів» – Андрій Павелко.

Голова Дніпропетровської територіальної організації партії «Фронт Змін» Андрій Павелко, як і Святослав Олійник, є корінним дніпропетровцями. Але сьогодні більш відомою є його біографія, ніж публічні справи.

Закінчив у 2003 р. Харківську національну академію ім. Ярослава Мудрого, спеціальність – «правознавство»; у 2005 – факультет перепідготовки спеціалістів Дніпропетровського національного університету, спеціальність – «менеджмент зовнішньоекономічної діяльності».

Із 2001 р. голова Федерації футболу в Дніпропетровській області. До того протягом 6 років працював директором та заступником директора приватних підприємств. Із 2009 р. – голова регіонального відділення Олімпійського комітету України в області.

Більш відомий як друг футболіста Андрія Шевченка.

Як голова федерації футболу разом з іншими місцевими можновладцями несе відповідальність за те, що Євро-2012 Дніпропетровськ не побачить вживу. Очевидно, кандидатуру Павелка штабісти центрального офісу «Фронту Змін» взяли в оборот, враховуючи його особисті та бізнесові зв'язки. Також вік Павелка (35 років) ідеально вписується в образ прогресивного реформатора.

 

Представник дніпроцентризму – Андрій Денисенко.

Народився в Дніпропетровську. Закінчив історичний факультет Дніпропетровського державного університету. Ініціатор заснування «Громадянського активу Дніпра «ГРАД». На посаду мера висунутий партією «За Україну».

На сьогоднішній день «ГРАД» в більшій мірі займається проблемами, в яких «крутяться» великі гроші. Громадська організація проводить моніторинг та документування корупційних процесів як в стінах міськради, так і міськвиконкому. Найбільша увага приділяється земельним та комунальним темам.

Не маючи великої електоральної підтримки, Андрій Денисенко нещодавно зробив вдалий тактичний хід, заявив, що ГРАД, не висуватиме свої партійні списки на виборах міськради та облради, щоб не створювати зайвої конкуренції в середовищі інших націонал-демократичних сил. У відповідь він закликав праві сили підтримати його кандидатуру, як єдину від демократичних сил на посаду міського голови Дніпропетровська.

 

Представниця прекрасної статі – Галина Булавка.

Партія «Батьківщина» висунула кандидатом в мери Дніпропетровська екс-главу Дніпропетровської облради Галину Булавку. Галина Булавка очолила й список кандидатів від «Батьківщини» до Дніпропетровської міськради.

Як відомо, Галина Ілінічна є депутатом Дніпропетровської облради від БЮТ. З травня 2002 по грудень 2004 року вона обіймала посаду глави Дніпропетровської облради.

Як повідомляли ЗМІ, саме Галина Булавка – на той момент глава облради Дніпропетровської області – на відомому з`їзді 2004 року в Сєверодонецьку зачитувала «Звернення до народу України».

На думку політолога Віктора Пащенка, висунення Булавки кандидатом в мери від «Батьківщини» свідчить про дві речі. Перше – у «Батьківщини» не знайшлося сильної кандидатури на посаду мера. По-друге – висунення Булавки може мати певний технологічний момент. З тієї точки зору, що вона може виконувати функції технічного кандидата. Тобто грати на стороні одного з двох основних гравців.

 

Про шанси кандидатів сісти в мерське крісло розповів кандидат політичних наук, доцент кафедри політології Дніпропетровського Національного університету ім. Олеся Гончара політолог Віктор Пащенко:

«Що стосується шансів кандидатів, то у нас є три основні кандидатури. Куліченко, Краснов і третім можна вважати Олійника. Але не стільки за його нинішню електоральну популярність, а виходячи з ресурсів, які є в його розпорядженні.

Поки що боротьба розгортається між Куліченком та Красновим. Першим поки що є Куліченко, але проти нього грає те, що він накопичив великий антирейтинг. Тобто кількість виборців, які в жодному випадку не будуть голосувати за Куліченка, найбільша у порівнянні з іншими кандидатами у мери. Через це його електоральне зростання вичерпано.

У Краснова антирейтинг менший, але у нього менша і кількість симпатиків. Підсумки виборчої кампанії будуть залежати від того, наскільки Краснову вдасться зацікавити людей, які вирішили не голосувати за чинного мера.

Достатньо несподівано в їх боротьбу втрутився Святослав Олійник. Несподівано тому, що його партія зареєстрована менше ніж за рік до виборів і відповідно не мала право висувати кандидата в мери.

Потім, як відомо, відбулися зміни закону про місцеві вибори, і він змушений в дуже короткий термін проводити свою виборчу кампанію. Шанси здобути перемогу з'явилися, тому що він зайняв нішу поміркованого представника Дніпропетровська. Тож нішу третьої сили на цих виборах здобув Святослав Олійник.

Але, здається, Олійник реалізовує свої тактичні цілі, зв'язані з розкруткою своєї політичної сили та отриманням місць в міській та обласній радах.

Що стосується брудних технологій, то вони можливі у відносинах між двома основними конкурентами.

Завдання Куліченка – не допустити зменшення власного рейтингу. Відповідно, Краснов має якимись сильними заявами та аргументами змусити виборців голосувати за нього. Це створює поживне середовище для поширення компромату.

Тож можна з певністю констатувати: настає золотий час «чорних піарщиків».

Ольга Славіна, Віталій Непомнящий

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: